49. Оптимальність у виробництві та ефективність використання ресурсів.

Ефективним є виробництво, яке дає змогу випустити максимальний фізичних обсяг високоякісного продукту за допомогою заданого обсягу введених до виробничого процесу ресурсів або, інакше кажучи, яке дає змогу випустити заданий фізичний обсяг високоякісної продукції за допомогою мінімального обсягу введених ресурсів. Зв’язок між задіяними у виробничому процесі ресурсами та фізичним обсягом випуску описується виробничою функцією. Q= f(L, K) Виробнича функція графічно може бути представлена ​​у вигляді особливої ​​кривої - ізокванти.

Изокванта - це крива, що показує всі поєднання факторів в межах одного і того ж обсягу виробництва. Ізокванти у виробництві виконують ту ж функцію, що і криві байдужості в споживанні, тому вони подібні: на графіку також мають негативний нахил, володіють певною пропорцією заміщення факторів, не перетинаються між собою і чим далі розташовані від початку координат, тим більший результат виробництва відображають.

Зрушення ізокванти можливий під впливом зростання залучених ресурсів, технічного прогресу і часто супроводжується зміною її нахилу. Цей нахил завжди визначає граничну норму технологічного заміщення одного фактора іншим (MRTS). Гранична норма технологічного заміщення одного фактора іншим являє собою величину, на яку може бути скорочений один фактор за рахунок використання додаткової одиниці іншого чинника при незмінному обсязі виробництва. (16.2)

де MRTS-гранична норма технологічного заміщення одного фактора іншим. Ізокванта - результат взаємодії факторів виробництва. Отже, можливості виробництва не в останню чергу лімітуються фінансовими засобами підприємця. Роль бюджетної лінії в цьому випадку виконує изокоста.

Ізокоста - лінія, що обмежує комбінацію ресурсів грошовими витратами на виробництво, тому її часто називають лінією рівних витрат. З її допомогою визначаються бюджетні можливості виробника.

Бюджетні обмеження виробника можна розрахувати:

C = r * K + w * L,

де C-бюджетне обмеження виробника; r-ціна послуг капіталу (годинна орендна плата); K - капітал; w - ціна послуг праці (годинна оплата праці); L-праця.

Навіть якщо підприємець використовує не позикові, а власні кошти - це все одно витрати ресурсів, і їх слід вважати. Співвідношення цін факторів r / w показує нахил ізокости.

K – капитал; L – труд.

Зростання бюджетних можливостей підприємця зрушує ізокости вправо, а зниження - вліво. Той же ефект досягається в умовах незмінності витрат при зниженні чи зростанні ринкових цін на ресурси.

Шляхом поєднання графіків ізокванти і ізокости можна визначити рівновагу виробника, тобто той оптимальний набір ресурсів, який при наявних фінансових витратах дає найкращий результат (рис. 16.4).

Рис. 16.4. рівновага виробника

y1, y2, y3 - ізокванти; E - точка оптимуму.

50. Оптимум споживача та його графічна інтерпретація.

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.

Т аке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці .

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або .

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого ви­бору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам .

У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.