32. Методологія мікроекономіки як науки. Методи мікроекономічного аналізу: зміст та класифікація.

Методологія мікроекономіки включає:

• діалектичний метод;

• системний підхід до вивчення економічних явищ;

• методи індукції та дедукції;

• моделювання;

• графоаналітичні методи;

• економіко – математичні методи пізнання і вивчення.

У мікроекономічних дослідженнях використову­ються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка тео­рій та моделей. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій Економічна модель — це система взає­мозв'язків між економічними змінними, яка дає змо­гу прогнозувати результат. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним проце­сам, а відповідність отриманих за її допомогою про­гнозів реальним подіям. Гра­ничний аналіз - це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Функціо­нальний аналіз - в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділе­ною характеристикою, тобто функція. Рівноважний аналіз - розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільніс­тю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середови­ща ситуація докорінно змінюється, то така рівнова­га називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називаєть­ся стійкою. Метод статики передбачає порівняння різних рів­новажних станів, при цьому перехід від однієї рівно­ваги до іншої залишається поза аналізом. Метод ди­наміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

33. Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу.

Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту і пропозиції збігаються; не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції. Ціна, за якою обсяг попиту і пропозиції збігаються, називається рівноважною ціною (Р*), а обсяги попиту та пропозиції – рівноважним обсягом (Q*). Оскільки розглядають ринок певного товару, ця рівновага називається частковою. Умовою часткової рівноваги є : Q_D=Q_S.

У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни. Ринок не завжди перебуває у стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції. За незмінності інших детермінант точка рівноваги є стійкою, і ринок повертається до неї.

У теорії мікроекономіки є два головних підходи до встановлення ринкової рівноваги : модель Л. Вальраса та А. Маршала.

Припущення моделі стійкої рівноваги Л. Вальраса :

1. Порушення рівноваги виявляється в розриві обсягів попиту і пропозиції внаслідок відхилення фактичної ціни від рівноважної

2. Повернення системи з порушеною рівновагою до рівноважного стану відбувається внаслідок посилення конкурентної боротьби між покупцями (за ум. дефіциту) та покупцями (за ум. надлишку)

3. Засобом урівноваження попиту і пропозиції є вільні ціни.

Головною ознакою моделі Вальраса є те, що зміна ціни визначає обсяг виробництва (пропозиції) та розмір попиту.

Припущення моделі стійкої рівноваги А. Маршала :

1. Головною причиною порушення рівноваги є невідповідність ціни попиту та ціни пропозиції

2. Продавці швидше, ніж покупці, реагують на розрив цін попиту і пропозиції шляхом зміни обсягу виробництва (пропозиції)

Якщо економіка автоматично не повертається до стану рівноваги, і для її відновлення потрібно підключати неринкові сили, то таку рівновагу називають нестійкою.

Нестійка рівновага характеризується тим, що :

• За Вальрасом, будь-яке відхилення ціни від рівноважної призводить до ще більшого відхилення обсягів виробництва від рівноважного обсягу

• За Маршалом, будь-яке відхилення обсягу від рівноважного розміру спричинить ще більше відхилення ціни попиту і пропозиції від рівноважної величини.

Головною причиною втручання держави в регулювання ринк. процесів є порушення протягом певного часу ринк. рівноваги або ж встановл. такої рівноваги, яка не може задов. суспільство (безробіття, недовикористання вир. потужностей, неконкурентноспроможність) .

Головними інструментами впливу держ. на ринк. процеси є :

1. Оподаткування вир-ва чи реалізації

2. Субсидіювання вир-ва чи реаліз.

3. Урядове управління економікою

4. Фіксація та регулювання цін

1)Запровадження податків призводить до розподілу втрат між продавцями і покупцями, незалежно від того, хто є платником. Для того, щоб не втрачати від значного зменшення обсягів в-ва, спричиненого зростанням ціни на величину податку і, як наслідок, зменшенням платоспром. попиту споживача, виробник продає товар за ціною, яка вища від первинної рівноважної, а покупець купує за ціну, вищу від рівноважної, розподіляючи приріст ціни , пов'язаний із запровадж. податку, між покупцем і продавцем.

2) метою надання з боку уряду допомоги бізнесові є:

• Стимулювання в-ва нових товарів

• Підтримка нових галузей

• Зменшення рівня безробіття тощо

4)уряд для встановлення рівноважної ціни, що задовольняє суспільство, вдається до встановлення «цін підлоги» та «цін стелі».

«ціна підлоги» - нижня межа ціни, нижче якої не має опускатися ціна купівлі-продажу (зазвичай завищена ціна) (спричиняють перевиробництво та низьку неконкурентноспроможність)

«ціна стелі» - вища межі ціни, вище якої не має підніматися ціна купівлі-продажу. (занижена) (спричиняє дефіцит)

34. Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка майже три століття носила назву «політична економія», а на межі 19-20 ст стала називатись «економікс», що в перекладі з англійської нині трактується як «економічна теорія».

Політична економія (досягла вершин у працях А.Сміта та К. Маркса) прагнула проникнути в глибинну сутність екон. процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об’єктивний підхід до вивч. екон. взаємозв'язів. В основі науки лежала теорія трудової вартості (започатк. В. Петті). Представники клас. політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровироників ( в суч. термінології – на макрорівні).

Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до вивч. ринкових сил. В основі лежить теорія граничної корисності (Менгер, Візер, Бьом-Баверк)

Дослідження економіки Дж. Кейнса під час кризи 1929р. і затяжної Великої депресії 1929-1933рр. були узагальнені ним у книзі «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей». Ці дослідження сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікро- та макроекономіки. Згодом закріпився поділ екон. теорії на три частини : політекономія, мікроекономіка та макроекономіка.

Об’єктом дослідження мікроекономіки як науки є мікрорівень господарської системи, різні типи ринкових структур, умови часткової та загальної рівноваги.

Предметом мікроекон. є економічна поведінка суб’єктів господарювання в умовах обмежених виробничих ресурсів, де вони задовольняють свої інтереси стосовно того, які товари (що) виробляти; як їх виробляти та як мають бути розподілені ресурси для виробництва належного обсягу благ належної структури; для кого виробляти блага.

Суб’єктом є носій предметно-практичної діяльності, який активно спливає на об’єкт. (домогосподарства, фірми, держава)

Головне призначення мікроекономічної теорії – суспільне. Саме тому вона посідає чільне місце серед фундаментальних економічних, а не прикладних наук.