54. Сучасне економічне і політичне становище України

До однієї з головних взаємозалежностей, які потребують вирішення комплексу теоретичних та практичних завдань, слід віднести політику та економіку. Нині вже мало хто їх розділяє. Відношення обох сфер діяльності мають дуже непростий характер. Процес впливу політики на економіку визначається вирішенням складних соціально-економічних завдань та визнанням проблем інтересів у суспільстві. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що різні соціальні групи залежно від змін їх інтересів постійно звертаються до політичних засобів їх задоволення. Суб’єкти економічного процесу мають одночасно спільні та різні економічні інтереси. Тому існує необхідність політики відстоювати і захищати інтереси кожного із суспільних суб’єктів, враховуючи вирішення складних питань пріоритетів, рівноваги, накопичення та розподілу.За весь період свого існування незалежна Україна відзначилась тим, що з самого початку трансформаційних перетворень керівництво не проявляло особливої прихильності до реформ, направлених на становлення демократичної держави із ефективним функціонуванням ринкової економіки. Вітчизняні політики не проявляли послідовності щодо здійснення приватизації, зволікали з аграрною реформою, не сприяли розвитку місцевого самоврядування, створенню стабільної децентралізованої бюджетної системи тощо. Остаточно не визначилась Україна і з питанням міжнародних відносин, досі йдуть постійні дискусії щодо визначення вектора. Це відобразилось у різкому падінні рівня життя населення – за виключенням чисельно незначної, але фінансово могутньої групи великих власників, які ще на початку становлення незалежності України спромоглися заволодіти капіталом, в подальшому примножити його, та визначеної групи чиновників різних категорій. Протягом усіх років незалежності влада нагадувала курця, який постійно намагається кинути палити і кожен наступний день запалює ще одну „останню” цигарку.Розглядаючи одну з причин виникнення політичної кризи, необхідно звернути увагу на визначення змісту політики під впливом бізнесу та владиЗахист своїх інтересів – абсолютно нормальне явище. В даному випадку суб’єкти бізнесу захищають свої інтереси в рамках сфери своєї діяльності. Поглиблене зрощення відбувається тільки тому, що влада дозволяє це зробити. Вже сьогодні надзвичайно складно відокремити сфери впливу обох суб’єктів. В подальшому це зробити буде неможливо. Бізнес і влада – це практично одне єдине середовище, направлене на задоволення вимог визначеного кола осіб. В суспільстві зростає невдоволення, яке рано чи пізно трансформується в намагання будь-яким способом змінити ситуацію на користь більшості.Процес зрощення влади і бізнесу, в умовах сприятливого клімату, тільки поглиблює напрямки його результатів, які, в свою чергу, негативно впливають на ефективний розвиток економіки та держави в цілому. Чиновники захищають виключно свої власні інтереси, незважаючи на те, що метою їх діяльності є забезпечення ефективного розвитку всього суспільства. Тісна та якісна взаємодія політики і економіки – є дуже важливим моментом позитивного динамічного руху при умові пропорційності між впливом політики на визначальні процеси в економіці, задоволенні інтересів всіх суб’єктів та надання рівних прав господарювання.Влада ігнорує беззаперечну дію економічних законів та їх наслідки. Зокрема, давно відомим є той факт, що сильний суб’єкт бізнесу в процесі активної діяльності з часом стає ще сильнішим, витісняючи із середовища слабкіших конкурентів. Багатший стає ще багатшим, бідний – ще біднішим. Поступово в українському суспільстві збільшується розрив між багатими та бідними, сьогодні він вже є критичним, адже до останніх слід віднести майже все населення країни. Механізми державного регулювання в Україні практично зовсім не працюють на процес справедливого розподілу ресурсів у суспільстві. Влада активно підтримує великий бізнес та майже не сприяє збільшенню доходів громадян.Активна діяльність політиків прослідковується лише на етапах відбору. Постійна боротьба за виборчий електорат, яка нерідко приймає вигляд розважального шоу та не вимагає від учасників боротьби професіоналізму і досвіду державного управління, впевненість у тому, що саме політики отримують особисті економічні вигоди від державного управління та не несуть відповідальності за результат діяльності – зумовили неспроможність та небажання політичної еліти керуватися національними інтересами. З кожним роком кількість політиків та чиновників зростає, бажаючих бути „обраними” або „призначеними” збільшується. Все частіше і все вищі державні посади почали займати особи із найближчих оточень найвпливовіших осіб. Позитивні елементи боротьби та конкуренції проявляються тільки в періоди проведення виборів. Поступово боротьба за високі державні посади, враховуючи постійне зростання бажаючих прийняти участь, стає все важчою та конкурентною, але дуже рідко до правлячого керівництва потрапляють нові особи. Така боротьба себе повністю виправдовує. Сьогодні тільки владна еліта визначає шлях і спосіб руху вперед, як правило рух цей не співпадає із задекларованими напрямками. З часом дуже важливі вимоги до державних діячів – професіоналізм та досвід роботи у конкретній сфері діяльності, відійшли на другий план.В Україні абсолютно не працює механізм розподілу суб’єктів влади на законодавчу та виконавчу. Політичні діячі після перемоги на виборах визначаються не лише з посадами законодавчої влади, а й керівними посадами виконавчої влади. Цей процес відбувається на всіх рівнях: державному, регіональних та місцевих. Неабиякий вплив при цьому має центральна влада, місцеві громади абсолютно не впливають на призначення регіональних керівників. Це значно сприяло глобалізації політичного впливу абсолютно всіх соціально-економічних сфер діяльності та зменшенню ймовірності призначенню на керівні посади в органах виконавчої влади та державних органах досвідчених і ефективних менеджерів. Більшість чиновників всіх рівнів сьогодні є представниками політичних партій, метою діяльності яких є виключно прихід до влади. Чи не найважливішим визначенням у розподілі сфер впливу в сучасній політиці та найімовірнішим приходом до влади є рейтинг політичної сили. Перехід суб’єктів політичної діяльності від однієї партійної сили до більш рейтингової або правлячої стає нормальним явищем. В результаті виникло пасивне відношення населення до виборчого процесу, яке тісно переплітається з розвитком суспільної апатії до державної влади та держполітики взагалі.Сучасна система державного управління характеризується тим, що органи центральної влади здебільшого прагнуть обмежити самостійність територіальних громад, але знижують тим самим інтерес громадян до спільних дій. Позбавлення дієздатності у вирішенні питань власного життєзабезпечення, спонукає до втрати мотивації для взаємодії громадян із державою. Світовий досвід та життєва практика переконливо свідчить про те, що люди на місцях краще чиновників центрального апарату знають, як їм жити, місцеві проблеми за рахунок місцевих ресурсів можуть бути вирішені краще та ефективніше.Поєднання не готового суспільства до співпраці з владою, перебранням на себе деяких функцій з відсутністю реального суб’єкта - самодостатньої територіальної громади, яка б володіла достатніми матеріальними і фінансовими ресурсами, сприяло тому, що місцеве самоврядування в Україні було замінене централізованою системою територіальної організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні залишає багато проблем, які є джерелом конфліктів між органами місцевого самоврядування та місцевими органами державної виконавчої влади. Спостерігається гострий дефіцит самостійності й у вирішенні кадрових питань. Здебільшого держава направляє персонал на роботу в громаду, а не громада приймає рішення про те, хто буде виконувати адміністративні функції. Щось подібне спостерігається в питаннях місцевого менеджменту – в реальній можливості приймати і виконувати різні рішення. Особливе відчудження місцевого самоврядування спостерігається в питаннях щодо фінансової самостійності територій.Вже давно не є секретом, що в Україні місцева влада є по суті регіональним відділенням центральних органів влади, та, в основному, займається реалізацією завдань, які ставляться державними органами влади, а не розвитком власної території.Підсумовуючи вищевикладене, існуючу реальність та сучасне критичне становище, до причин політичної кризи в Україні необхідно віднестиØ надмірне зрощення бізнесу та влади, спільна діяльність яких направлена на задоволення пріоритетно своїх інтересів;Ø формування керівництва органів виконавчої влади, державних установ та організацій на всіх рівнях виключно за участю правлячих політичних сил;Ø незахищена фундаментальна законодавча база (зокрема Конституція) від постійного втручання та внесення змін з метою пристосування її норм до окремих, вигідних провладній більшості, ситуацій;Ø невизначеність з міжнародним вектором;Ø надмірна централізація фінансових ресурсів та влади.Причини політичної кризи в Україні значно сприяли поглибленній економічній кризі та великому розриву у доходах громадян. Реальний шлях до розв’язання цієї проблеми – сприяння формування достатнього рівня доходів простих громадян, зменшення податкового навантаження на бідніше населення, в тому числі на малий бізнес, та збільшення його за прогресивною шкалою для багатих верств.На даний час відсутній дієвий механізм державного регулювання доходів громадян, більшість населення не має ніякого впливу на владу, а отже – не може захистити свої інтереси. Зростаюча недовіра суспільства до влади спричиняє розвиток потужного тіньового сектору економіки.Перед Україною сьогодні гостро стоїть питання політичних змін. Саме держава повинна стати локомотивом позитивних якісних перетворень в соціально-економічному середовищі.Паралельним напрямком діяльності слід відмітити державну підтримку галузей фізичної економіки. До цього часу пріоритети постійно змінювались. Тут слід врахувати ряд важливих факторів: географічне розташування, кліматичні умови, наявність сировинного ресурсу та матеріально-технічної бази тощо. Тобто ті необхідні умови, якими наділила країну сама природа і стартові можливості господарювання, порівняно з іншими сферами діяльності, набагато кращі. Чітке перспективне та довготривале визначення фундаментальних галузей має стати поштовхом і важливим засобом досягнення держави необхідних цілей. Україна наділена особливими умовами для ефективного розвитку сільського господарства, гірничо-добувної промисловості та металургії. Ескалація ефективного розвитку всіх інших галузей економіки відбуватиметься пропорційно розвитку фундаментальних галузей.Шляхами виходу із політичної кризи та сприяння виходу із економічної кризи повинні стати:* Конституційна реформа.Необхідною умовою слід зазначити довготривалість дії положень основного закону з метою встановлення на тривалий період „єдиних правил гри” для всіх учасників політичних та соціально-економічних процесів.* Державна підтримка виключно фундаментальних галузей фізичної економіки..* Здійснення ефективного державного регулювання економіки. * Максимальне відокремлення суб'єктів законодавчої та виконавчої влади Децентралізація влади та бюджетних фінансових ресурсів.Проведення адміністративної реформи.Владі насамперед треба повернути довіру населення. Поступаючись сьогодні захистом дрібних власних інтересів, які носять тимчасовий характер – влада спроможна позитивно вплинути на стабільне та безпечне майбутнє для суспільства та майбутніх поколінь.