2. Розселення, заняття та вірування східних слов’ян

Східнослов'янські племена — група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та європейської частини Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічними дослідженнями простежується зв'язок від населення празької культури V—VII століть. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райковецької культури, в різних напрямках започаткувало в VI—IX століттях південну, західну та східну гілки слов'ян. Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII столітті їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати як традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, так і рабів. Останній товар араби цінили понад усе. Слов'яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Землю вони обробляли спочатку дерев'яним ралом, потім залізним. З IV ст. н. є. починає використовуватись плуг із череслом.У давніх слов'ян існували і різні види ремесел (залізодобувне, залізообробне, гончарне, косторізне). Найважливіші питання вирішувались на племінних зібраннях, хоча основна влада була зосереджена в руках вождів та знаті. Характерною ознакою суспільного ладу східних слов'ян була наявність сільської (територіальної) общини («миру», «верві») як об'єднання індивідуальних господарств.В основі релігійного світогляду давніх слов'ян знаходився культ природи. Головним богом у них був Перун — бог грому і блискавки, бог війни; бог сонця і світла звався Даждь-бог; бог неба — Сварог; бог вітру — Стрибог; бог весни — Ярило; богиня смерті — Марена; богиня любові і краси — Лада. Крім цього, слов'яни вірили, що у воді живуть русалки і водяники, у полі — мавки, у лісі — лісовики, у хатах — домовики, у болотах — дідьки. Святкували слов'яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купалу.

3. Передумови та причини утворення держави на Русі. Розширення і зміцнення Давньоруської держави наприкінці іх-х ст.

Ки́ївська Русь (Русь (давньорус. Роусь) — середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століття. Була об'єднанням східно-слов'янських племен під владою династії Рюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. Причини 1. Становлення державності у східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним підсумком внутрішньої еволюції і попереднього розвитку їх суспільства.2. Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу з’явились задовго до утворення центраплізованої Давньоруської держави.3. Утворення і утвердження політичного, географічного, економічного і духовного центру земель – міста Києва на Дніпрі, ще в першій пол. 1 тис. н. е.4. Процес християнізації Русі, сприйняття і поширення християнської віри об’єднувало племена і народи.5. Зростання ролі військової дружини як фактора захисту території від ворога і ознаки концентрації влади у привілейованого стану.6. Вплив зовнішнього фактора – варязького, візантійського, хозарського і т. д.Таким чином, поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й попередніх століть. Привід Історичним ядром Русі стало Середнє Подніпров'я, де традиції політичного розвитку сягали ще скіфських часів. Провідну роль у становленні держави відіграло Полянське князівство з центром у Києві. Київська Русь заклала традиції незалежної державності на території України, в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого подальшого розвитку. Головними ознаками державності у середньовічному суспільстві були:- влада, відчужена від народу;- розміщення населення не за племінним, а за територіальним принципом;- збір данини для утримання апарату влади, успадкування влади князем. І етап - виникнення і становлення (перша пол. IX - кінець X ст). Цей етап пов'язаний з правлінням останніх представників династії давньоруських князів Діра (ймовірно ЗО - 50-х рр. IX ст.) та Аскольда (загинув бл. 882 р.), і початком князювання у Києві династії Рюриковичів - Олега (882 - 912 рр.), Ігоря (912 - 945 рр.), Святослава (969 - 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 - 969 рр.). II етап - розквіт і піднесення (кінець X - середина XI ст.)Він припадає на час князювання Володимира (978-1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.).Основні тенденції та суспільні процеси:1. Завершення процесу формування території Київської Русі.2. Невдала спроба реформування язичництва, прийняття у 988 р. християнства.3. Поступове формування руського кодексу правових норм:"Закон земляний" (Володимир); "Руська правда" (Ярослав Мудрий).4. Проведення реформ, спрямований на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова та ін.).6. Піднесення розвитку культури.III етап - політичні роздрібненість (кінець XI - сер. XIII ст) Основні тенденції та суспільні процеси:1. Зародження індивідуальної земельної власності2. Посилення чвар та міжусобиць Любецький з'їзд князів (1097 р.). 3. Спроба відновлення державної єдності. 4. Прогресуюче наростання зовнішньої загрози. Спочатку вона виявлялася в посиленні натиску половецьких ханів у другій половині XI ст. що врешті-решт призвело до катастрофи-встановлення монголо-татарського іга.