51. Розпад срср. Україні і країни снд

Подія, що сталася в кінці грудня 1991 року, спричинило за собою створення 15 самостійних держав. Причини розвалу СРСР полягають в економічній кризі країни і в недовірі простого радянського народу до влади, яку б партію вона ні уявляла. Виходячи з цього, розпад СРСР, причини і наслідки даної події пов’язують з тим, що Верховна Рада Радянського Союзу після самовідводу президента держави Горбачова М.С. прийняв рішення припинити існування країни, яка перемогла у двох війнах.Нині історики виділяють лише кілька причин розвалу СРСР. Серед основних версій можна виділити наступні:– занадто жорсткий політичний лад у країні, який забороняв багато вольності народу у сфері релігії, цензури, комерції і т.д.;– не зовсім вдалі спроби уряду Горбачова перебудувати політичну систему Радянського Союзу за рахунок реформ, які призвели до економічної і політичної кризи;– відсутність влади у регіонів, тому що практично всі важливі рішення приймала Москва (навіть стосовно тих питань, які входили цілком і повністю в компетенції регіонів);– війна в Афганістані, холодна війна проти США, постійна фінансова підтримка інших соціалістичних держав, незважаючи на те, що деякі сфери життя вимагали істотних реконструкцій.Розпад СРСР, причини і наслідки привернули до того, що економічна криза того часу перенісся і на нові 15 держав. Так що, може бути, і не варто було поспішати з розпадом. Адже дана декларація істотно не змінила ситуацію у народу. Може, через кілька років і Радянський Союз міг би вирівнятися і спокійно продовжити свій розвиток?Можливо, причини і наслідки розпаду СРСР також пов’язані з тим, що деякі держави злякалися нової форми влади, коли до парламенту пройшло багато лібералів і націоналістів, і самі вийшли зі складу союзу. Серед цих країн були наступні: Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Вірменія і Молдова. Швидше за все, саме вони подали чудовий приклад іншим республікам, і ті ще більше стали бажати від’єднання. А якби ці шість держав трохи почекали? Може бути, тоді вийшло б зберегти цілісність кордонів і політичного ладу Радянського Союзу.Розпад СРСР, причини і наслідки даної події супроводжувалися різними політичними з’їздами і референдумами, які, на жаль, не принесли бажаного результату. Тому в кінці 1991 року вже практично ніхто не вірив у майбутнє найбільшої країни в усьому світі.Найбільш відомими наслідками розвалу Радянського Союзу вважають такі:– моментальне перетворення Російської Федерації, де Єльцин відразу ж провів кілька економічних і політичних реформ;– відбулося безліч міжнаціональних війн (в основному ці події відбувалися на Кавказьких територіях);– поділ Чорноморського флоту, розпад Збройних сил держави і ділення територій, яке відбувалося між ще недавно дружніми націями.Кожен повинен сам вирішити для себе, чи правильно поступили ми в 1991 році, або потрібно було трохи почекати і дозволити країні оговтатися від численних проблем і продовжити своє щасливе існування.Співдружність Незалежних Держав, СНД — регіональна міжнародна організація, до якої входять деякі пострадянські країни.Україна, не підписавши Статут СНД від 22.01.1993 р., де-юре не є державою – членом Співдружності, а має статус держави – засновниці та держави – учасниці СНД.У рамках цього регіонального утворення Україна надає пріоритет економічній складовій співробітництва, насамперед, формуванню повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. 18.10.2011 р. низкою держав-учасниць Співдружності, у тому числі й Україною, підписано Договір про ЗВТ СНД, основні положення якого регулюють умови торгівлі України з державами Співдружності, у тому числі й з членами Митного союзу. 21.08.2012 р. Україною завершено виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності для української сторони цього документа. Так, Україна стала третьою державою (разом з РБ і РФ), для якої 20 вересня 2012 р. набув чинності Договір про ЗВТ СНД.Серед інших важливих сфер – науково-технічне та інноваційне співробітництво, взаємодія в енергетичній сфері, у тому числі у сфері використання атомної енергії, співпраця в АПК (2011 р. у Співдружності був Роком підвищення продовольчої безпеки, а 2012 р. в СНД оголошено Роком зв’язку та інформатизації) та інші.Участь України в Співдружності за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяє вирішувати окремі питання правового та соціального захисту трудящих-мігрантів, надання правової допомоги, пенсійного та соціального забезпечення різних категорій населення, охорони здоров’я, повернення в Україну депортованих осіб, національних меншин, та низку інших питань, що не врегульовані на двосторонньому рівні.На сьогоднішній день Україна заявляє про розширення своєї участі в роботі галузевих органів СНД. Свідченням чого може слугувати набрання чинності для України у 2012 р. Угоди про гуманітарне співробітництво від 26.08.2005 р. та Протоколу від 18.10.2011 р. про внесення змін до Угоди про взаємодію у сфері гідрометеорології від 08.02.1992 р.Крім цього, Україна знаходиться на завершальній стадії щодо приєднання до Ради з гуманітарної співпраці, Міждержавного фонду гуманітарної співпраці та Ради у справах молоді.Враховуючи актуальність взаємодії у сфері сучасних викликів та загроз сфері безпеки, Україна бере участь у співробітництві в рамках СНД за цим напрямком. Україна є членом Антитерористичного центру СНД (АТЦ СНД), Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю (БКБОЗ), середньо та довготермінових програмах, спрямованих на боротьбу з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму, організованою злочинністю, наркотрафіком.Водночас, Україна не бере участі у військово-політичних угодах, спрямованих на створення оборонного союзу в межах СНД, а відтак – не є стороною Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Україна не бере участі й у Колективних силах Співдружності для підтримання миру поза егідою ООН чи ОБСЄ.У цілому ж, Україна утримується від будь-яких дій в рамках СНД, що не відповідають курсу нашої держави на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору.У співробітництві зі Співдружністю українська сторона виходить з наступного:- СНД не є наддержавним утворенням із своїми органами влади і управління, не є суб’єктом міжнародного права, а її координаційні інститути не мають владного характеру;- Співдружність – це міжнародний форум, який довів свою дієздатність;- відносини з пострадянськими країнами є важливим напрямом реалізації зовнішньополітичних та економічних інтересів;- кожна з держав – учасниць СНД має право самостійно визначати напрями та форми своєї участі у Співдружності за принципом формат зацікавлених сторін ”;- Україна є відкритою для консультацій у будь-якому конкретному випадку, коли виникатиме потреба у розширенні своєї участі в діяльності Співдружності.

52. Прийняття Конституції незалежної України; її основні засади

28 червня 1996 року було прийнято першу в українській історії Конституцію незалежної держави України, яка остаточно закріпила правові основи нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність. Цей день став державним святом України і відзначається щороку. Дискусії щодо необхідності якомога скоріше прийняти Основний Закон держави тривали з початку 90-х років. Так, у червні 1991 р. парламент прийняв концепцію майбутньої Конституції, створив Конституційну комісію. У липні 1992 р. на всенародне обговорення було внесено офіційний проект Конституції України. У жовтні 1993 р. до Верховної Ради був поданий доопрацьований проект Конституції України, а в листопаді 1994 р. була створена нова Конституційна комісія на чолі з Президентом України Л. Кучмою і Головою Верховної Ради О. Морозом. У червні 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України був укладений Конституційний договір терміном на один рік.Одночасно з проектом Конституції, розробленим Конституційною комісією, почали пропонувати свої проекти політичні партії, окремі вчені. Протягом 1990-1996 pp. було запропоновано 15 проектів Конституції України.Один із варіантів, запропонований фракцією комуністів, припускав збереження назви УРСР, відновлення радянської форми правління, обмеження прав Президента, входження України до нового Союзу. Обнародував свій проект і Конгрес українських націоналістів, що відстоював унітарну українську державу без збереження Кримом статусу автономії.У суспільстві не було єдності щодо механізму прийняття Конституції (Конституційною асамблеєю чи Верховною Радою). Дискусії виникли також навколо форм державного правління в Україні (президентська, парламентська парламентсько-президентська, президентсько-парламентська республіка). Складними виявилися питання конституційного визначення форм власності, принципів побудови парламенту, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки тощо. Основні дискусії викликали такі пункти:поділ повноважень між гілками влади;державна символіка;проблема приватної власності;статус Республіки Крим;статус російської мови.З метою доопрацювання Основного Закону України була сформована нова підкомісія у складі Конституційної комісії, яка в цілому підготувала оновлений проект, оприлюднений через три місяці – 24 лютого 1996 року. Проте у цьому документі знову були закріплені елементи моделі сильного політичного режиму, президентського правління, унітарна форма державного устрою і практично ліквідована система місцевого самоуправління, а головне – послаблені функції і діяльність парламенту.На засіданні Конституційної комісії 11 березня 1996 року було розглянуто допрацьований проект Основного Закону і направлено до Верховної Ради. Тут у парламенській залі конституційний процес вийшов за його межі, викликавши значний резонанс у владних, партійних, суспільних колах. Дискусії набули найгостріших форм: вони визначили моменти протистояння між президентом і парламентом, політичними силами щодо того питання, в якому вигляді і як швидко потрібно приймати Конституцію.У першому читанні 4 червня 1996 року проект Конституції істотно змінився в бік демократизації. У такій обстановці президент за підтримки Ради національної безпеки і Ради регіонів висловив незгоду зі змінами деяких положень в проекті. З метою збереження його редакції від 11 березня 1996 року Леонід Кучма підписав Указ про проведення в Україні Всеукраїнського референдуму. Таке рішення викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Київська міськрада фактично відмовила у фінансуванні такого заходу.Основою для цього слугувала правова необгрунтованість заходів президента, оскільки проведення референдуму було можливе за участю підтримки його Верховною Радою і Закону "Про Всеукраїнський і місцевий референдуми".З іншого боку, винесення на всенародне обговорення проекту від 11 березня 1996 року тоді, коли вже парламентом у першому читанні було прийнято законопроект від 4 червня 1996 року, виглядало нелогічно з політичної точки зору.Продовжуючи обговорення проекту у другому і третьому читанні, 28 червня 1996 року парламентарі прийняли Конституцію України в цілому. "За" проголосували 338 народних депутатів, "проти" – 18, "утримались" – 5. Таким чином, було завершено етап конституційного закріплення Української держави. Прийняття Конституції України стало можливим завдяки політичному компромісу.Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян.

53. Українська державна символіка

Прапор — це певного кольору чи кольорів і форми полотнище з емблемами та іншими прикрасами, яке є символом країни, території, організації, партії, навіть однієї особи. Залежно від ритуалу прапор кріпиться до древка, піднімається на щоглі, просто вивішується чи розстеляється.Українські національні кольори — блакитний і жовтий. З давніх-давен українська земля була хліборобським краєм. Блакитне небо над золотою нивою — ось який прекрасний зміст нині вкладає у національні кольори кожен українець-патріот. Отже, наш прапор — блакитно-жовтий. А чи можна сказати, що він жовто-блакитний? Ні, оскільки за правилами геральдики (наука, що вивчає герби) кольори «читаються» згори донизу. До прапора виявляють пошану, схиляючи голову чи вклоняючись, а часом і стають на одне коліно. Військові віддають прапорові честь. Великий Державний Герб України, згідно зі статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.19 лютого 1992 р. Верховною Радою України ухвалена постанова "Про Державний Герб України", якою було затверджено «Тризуб, як малий герб України» i, відповідно, головний елемент великого герба. З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про такі знаки належить до Х століття. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Після київського князя Ігоря (912—945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб. Примітка: тризуб є геральдично стилізованим зображенням пікируючого соколаДержавний гімн України — один з головних державних символів України поряд з прапором і гербом. Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його «Музичну редакцію» ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено законом «про Гімн України» 6 березня 2003 року.