46. Дисиденство 60-70-х рр хх ст в Україні

Дисидентський рух-це радянський рух опозиції 60х-80х років. Точніше,він існував з 1965 по 1985. Дисиденти пропагували опір тоталітарному режиму, але рух мав доить мирний характер. Активісти вважали себе інакомислячими. Всім інакодумцям інкримінувалася антирадянська націоналістична діяльність.Дисидентський рух-це радянський рух опозиції 60х-80х років. Точніше,він існував з 1965 по 1985. Дисиденти пропагували опір тоталітарному режиму, але рух мав доить мирний характер. Активісти вважали себе інакомислячими. Всім інакодумцям інкримінувалася антирадянська націоналістична діяльність.Представники десидентства в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму. Саме тому правозахисний рух і став однією з основних форм (або течій) дисидентства. Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х – на початку 1960-х років. "Шістдесятники" – молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були: – Українська робітничо-селянська спілка, що утворилася в 1958 році, на чолі якої був юрист Л. Лук'яненко. Завданням спілки було: несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою; – Об'єднана партія визволення України; – Український національний фронт (видавав журнал "Воля й Батьківщина"); – Український національний комітет. Регулярні судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів. Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів значно посилилися. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду "відлиги" стала робота І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". У русі Опору активну участь брали також робітники й службовці. Їх активна протидія існуючому ладові виявлялася в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. Проте виступи робітників були некоординованими і не мали зв'язку з дисидентським рухом. Національно-демократичний рух 1960-х років заклав собою основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрямки: національно-визвольний (боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України); правозахисний (вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи); релігійний дух (за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання).Значення боротьби дисидентів полягало в тому, що відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, одночасно з тим підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.