43. Радянізація західних областей України в 40-і – 50-і рр. Трагедія угкц в контексті оцінок Львівського церковного собору.

Відбудовчі роботи на визволених від гітлерівців західноукраїнських землях проводились відповідно до прийнятих постанов уряду України «Про заходи по відбудові та розвитку республіканської і місцевої промисловості м. Львова» (від 10 січня 1945 р.) та «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік» (від 7 травня 1945 p.). Крім того, у грудні 1944 р. при Раднаркомі УРСР було утворено Раду допомоги західним областям у відбудові та відродженні народного господарства краю. На подолання наслідків війни керівництво республіки спрямувало у Західну Україну значні кошти (тільки в 1944 р. в економіку регіону асигновано 10 млрд крб) і матеріальні ресурси. За період 1946—1948 pp. на підприємства Львова прибуло 13,8 тис. робітників і майже 2 тис. працівників інженерно-технічних спеціальностей з усіх куточків СРСР.Одночасно з процесом відбудови у возз'єднаних районах УРСР сталінський режим прагнув якнайшвидше здійснити соціалістичні перетворення, провести індустріалізацію, колективізацію, культурну революцію, створити умови для остаточного входження Західноукраїнського регіону до складу СРСР. При цьому кремлівське керівництво не зважало на ментальність західних українців, традиції та особливості господарювання в краї.Закон про четвертий п'ятирічний план для західноукраїнських земель передбачав значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР, темпи промислового розвитку, суттєві якісні зміни у галузях промисловості, традиційних для краю (нафтогазовій, лісопереробній), розвиток нових — машинобудівної, приладобудівної, металообробної галузей, перетворення Львова на великий індустріальний центр республіки. Тільки впродовж 1945—1946 pp. у Львові було відновлено і реконструйовано паровозоремонтний, велосипедний, електроламповий, приладобудівний заводи; збудовано автобусний, інструментальний, телеграфно-телефонної апаратури, сільськогосподарських машин та інші заводи. Чимало нових промислових об'єктів з'явилося у Дрогобицькій, Рівненській та Івано-Франківській областях. Усього в ході форсованої індустріалізації регіону, що супроводжувалась, так само як у Східній Україні, повільним розвитком легкої, харчової галузей промисловості, було відбудовано і споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств.У роки четвертої п'ятирічки прискореними темпами йшла відбудова нафтової промисловості Прикарпаття. У 1950 р. поблизу м. Долина Івано-Франківської області геологи відкрили нафтове родовище. Значні поклади газу були розвідані у Дрогобицькій області. У 1947—1948 pp. відкрито перші робочі пласти у Львівсько-Волинському кам'яно-вугільному басейні.Поряд із докорінною модернізацією економіки регіону певні заходи радянська влада спрямовувала і на розвиток освіти. У результаті на початку 1950-х pp. початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку, а кількість учнів у 5—10 класах зросла майже утричі. Наприкінці першої повоєнної п'ятирічки в Західній Україні працювали 24 вищі навчальні заклади, де здобували освіту близько 34 тис. студентів. Проте розбудова мережі освітніх закладів була затьмарена русифікацією, носіями й провідниками якої стали десятки тисяч партійних працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, системи народної освіти, охорони здоров'я, культурно-освітніх установ, що прибули зі східних областей УРСР та інших республік СРСР. Уже на 1953 р. у переважній більшості ВНЗ Західної України навчальний процес відбувався російською мовою.Колективізація сільського господарства західних областей УРСР відбувалася з нехтуванням принципів добровільності, численними порушеннями законності. Радикальні аграрні перетворення, розпочаті в 1944 p., набули апогею в 1948—1949 pp. Характерно, що процес примусової колективізації викликав невдоволення частини сільського населення і наражався на збройний опір УПА. Утім, шляхом обмеження міцних селянських господарств, репресивних заходів щодо середняків, які відмовлялися від вступу в колгоспи, «розкуркулювання», виселення у віддалені райони СРСР заможних селян та їхніх сімей (у період 1945—1950 pp. до Сибіру було депортовано близько 500 тис. осіб) до середини 1951 р. колгоспи західного регіону України об'єднували понад 95% селянських господарств.Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби. До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася з 3 040 парафій і 4 440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів і 2 950 священиків. Крім них, було 520 ієромонахів, 1 090 монахинь, 540 семінаристів. Загалом церква об'єднувала понад 5 мли. віруючих.Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР І.Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його і життям церкви і зверненням Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вернутися з неправильного шляху)». Члени делегації передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни. Не бажаючи вступати у відкритий конфлікті УГКЦ під час війни, сталінське керівництво пообіцяло греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Й.Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Всім їм було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з Російською православною церквою.Далі органи влади розпочали заарештовувати провідних діячів УГКЦ і засилати їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено метрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів і монахинь.У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний (тобто такий, що не є законним з точки зору церковної традиції) Собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор Собору єпископ Г.Костельник згодом був застрілений на одній з вулиць у Львові.За схожим сценарієм розгортались події в Закарпатті. 15 священиків мукачівської єпархії було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кордон. На мукачівського єпископа Г.Ромжу було вчинено замах, щоправда невдалий, але пізніше єпископ був отруєний у лікарні.Зрештою всі греко-католицькі церкви закрили і 50 священиків засудили на різні строки ув'язнення. Наслідком усіх цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з Російською православною церквою».Ліквідація УГКЦ була складовою частішою плану радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом нова влада намагалась підірвати духовну опору національно-визвольного руху.