4. Розквіт Київської Русі. Прийняття християнства та його значення в історичному розвитку східних словян

Київська Русь, пройшовши у своєму розвитку кілька етапів, залишила помітний слід у світовій історії, зробила свій внесок у державотворчу традицію народів Східної Європи. Змістом першого етапу (перша половина IX - кінець X ст.) було утворення і становлення Давньоруської держави, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.На другому етапі (кінець X - середина XI ст.) відбувається піднесення Київської Русі, завершується формування її території, проводяться важливі державні реформи, в основу державотворчої діяльності закладається руський кодекс правових норм, активізуються міжнародні контакти. Суть третього етапу (кінець XI - середина XIII ст.) полягала у втраті єдності, посиленні центробіжних тенденцій у Давньоруській державі, що знайшли свій вияв у політичній роздрібненості.Головними ознаками державності у середньовічному суспільстві були:- влада, відчужена від народу;- розміщення населення не за племінним, а за територіальним принципом;- збір данини для утримання апарату влади, успадкування влади княземII етап - розквіт і піднесення (кінець X - середина XI ст.)Він припадає на час князювання Володимира (978-1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.).Основні тенденції та суспільні процеси:1. Завершення процесу формування території Київської Русі.2. Невдала спроба реформування язичництва, прийняття у 988 р. християнства.3. Поступове формування руського кодексу правових норм:"Закон земляний" (Володимир); "Руська правда" (Ярослав Мудрий).4. Проведення реформ, спрямований на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова та ін.).5. Активізація міжнародних контактів, характерною рисою яких стало домінування дипломатії над зброєю, свідченням чого є численні шлюби членів сім'ї Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу.6. Піднесення розвитку культури. Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.