30. Політика більшовиків в Україні в 1919-1920 рр («Воєнний комунізм»)

Суть політичного курсу більшовиків полягала з насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні і 1919 р. мав назву «політика воєнного комунізму» і передбачав такі заходи:скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;· націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом;· мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні)· запровадження продрозкладки на селі — запровадження системи заготівлі сільськогосподарських продуктів, згідно з якою селяни зобов'язувалися здавати державі за твердими цінами всі надлишки сільгосппродукції, уведення державою норми особистого споживання, початок колективізації сільського господарства (об'єднання селян в артілі, комуни);· різке обмеження суверенітету України: КП(б)У розглядалася як складова частина РКП(б), керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;· утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.«Червоний терор», який, проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики «воєнного комунізму».Держава часто зверталася до позаекономічних методів примусу. Праця набула форми тяжкої повинності. Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, від цього часто страждали міцні селянські господарства.«Червоний терор» набрав небачених масштабів. У 1920 р. на території України було створено вісімнадцять концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. «Боротьбисти» оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.Отже, політичний курс більшовиків у 1919— 1920 pp. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору.

31. Радянсько-польська війна 1920р. Та її наслідки для України.

За короткий час лідер польської держави Ю. Пілсудський за допомогою Антанти зумів створити сильну армію, яка здобула перемогу над Українською Галицькою армією. Не маючи іншого виходу, Голова української Директорії С.Петлюра у квітні 1920р. підписав з поляками Варшавський договір. Після цього об'єднана польсько-українська армія, швидко здолавши опір червоних військ, у травні 1920 р. здобула Київ. Проте змучене війною, окупаційними режимами, червоним терором, погромами українське селянство не підтримало Директорію. За закликом ЦК РКП(б) на польський фронт було перекинуто і 1-шу Кінну армію С. Будьонного. 12 червня 1920 р. польсько-українська армія залишила Київ і почала відступати, не маючи змоги чинити опір переважаючим силам радянських військ. Запеклі бої розгорнулися на підступах до Варшави й Львова. Над Польщею нависла смертельна небезпека, але Ю. Пілсудський, мобілізувавши всі ресурси, зумів у боях під Замостим і Варшавою відкинути радянську кінноту й перейти в контрнаступ. У цих боях особливо відзначилася 6-та українська дивізія генерала Безручка, яка самовіддано захищала Замостя. Червона армія відступила з території Галичини. У такій ситуації у жовтні 1920 р. між Польщею і радянською Росією було підписано перемир'я, а 18 березня 1921 р. у Ризі між цими державами був укладений мир. За Польщею залишилася Західна Україна та Західна Білорусія. Українська армія С Петлюри вперто чинила опір більшовикам аж до листопада 1921 р. Та все ж вона зазнала поразки, і її підрозділи були інтерновані в Польщі. Радянська влада остаточно встановилася на всій Правобережній Україні. У 1920-1921 pp. більшовики заволоділи Закавказзям і Середньою Азією, хоча опір партизанських загонів у Середній Азії тривав аж до кінця 20-х років. Довше тривали бойові дії на Далекому Сході, де було чимало білогвардійських військ і підрозділів японської армії. Щоб уникнути широкомасштабної війни з Японією, більшовики утворили Далекосхідну республіку – маріонеткову, буферну «державу», яка продовжувала вести воєнні дії. Запеклі бої тривали майже весь 1922 р. Особливо значні втрати мала Червона армія в боях під Волочаєвкою і Спаськом. Однак перемогу здобула, і в жовтні 1922 р. весь Далекий Схід став радянським.Таким чином знову українські землі були розділені, а Директорія та уряд УНР, усі їх організації втрачали право легального існування в Польщі.Ризька мирна конференція стала переломною віхою в українській історії ХХ століття. Україна, опинившись напередодні конференції у вирі радянсько-польської війни, стала ареною як внутрішньо-ідейної політичної боротьби, так і зовнішньої окупації.Ризький мир став поразкою для уряду УНР, який не зміг протиставити радянській коаліції ні сильної армії, ні міцного союзництва. Рішення Ризької конференції стало останньою сторінкою ідеї національної державності України 1917-1921 рр. Трактування українського питання на Ризькій конференції спричинило до змін як у зовнішній політиці Європи, так і внутрішньому становищі України.З початку встановлення радянської влади на Україні, з листопада 1917 року, вона поширювалася і зміцнювалася по всій території. Була прийнята радянська Конституція у березні 1919 р., будувалася радянська система управління, проводилася політика в інтересах робітників і селян, будувалися фабрики, заводи. Радянсько-польська війна стала поворотним моментом у внутрішній та зовнішній політиці лідерів РКП(б), переходом від мрій про світову пролетарську революцію до більш прагматичної політики модернізації російського суспільства та інтеграції в єдину державу різних етнонаціональних груп, які мешкали на окраїнах колишньої Російської імперії. Проте мрії про світову революцію, так само, як про Росію – взірець для інших країн світу, ніколи не зникали: вони трансформувалися, певним чином, протягом радянської історії, але завжди впливали на зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу.