16. Запорізька Січ у 18 ст. Останній кошовий отаман п. Калнишевський

Зникнення Чортомлицької Січі пов'язано з подіями під час Північної війни, а саме - з переходом на бік шведів Івана Мазепи та частини запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. Царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді.В травні 1709 року цар направив на Запорожжя три полки під командуванням П. Яковлєва, які мали або змусити козаків до співробітництва, або знищити їх. Військо дісталося на Запорожжя в середині квітня, дорогою зруйнувавши Келеберду, Переволочну, Новий та Старий Кодаки. 10 травня 1709р. розпочався штурм Січі, де на той час перебувало не більше тисячі козаків під командуванням наказного отамана Якима Богуша. Після кількох невдалих штурмів до росіян прибув на підмогу полковник Г.Галаган, який привів компанійський полк та драгунів. Під час нового штурму 14 травня він закликав запорожців здатися, пообіцявши помилування. Козаки склали зброю, але це виявилось обманом почалась різанина і Січ було знищено. Всі січові будівлі було спалено, частину полонених козаків піддали тортурам, а інших вислали до Сибіру.Після поразки шведської армії та українських козаків під командуванням гетьмана Мазепи під Полтавою деякі запорожці пішли на південь й в 1710 році заснували нову Січ, при впаданні в Дніпро ріки Каменки (на Херсонщині). Однак і вона за наказом Петра вона була зруйнована військами гетьмана Скоропадського й генерала Бутурліна. Запорожці відійшли ще далі й заснували Олешківську Січ на території Османської імперії. Після невдалих для Московської держави подій під час російсько-турецької війни 1811-1813 років та підписання Прутської та Андріанопольських угод Запорожжя потрапило під юрисдикцію Тупеччини. Тому Олешківська Січ, заснована в 1711 році, опинилась в межах Османської імперії та залежного від неї Кримського ханства. Запорозьке військо відтепер перебувало у подвійній залежності від Османів та Гіреїв; за участь у військових виправах кримських ханів запорожцям було обіцяно невтручання у їхні внутрішні справи, даровано податкові пільги та право займатися їхніми традиційними промислами на всій території Кримського ханства.Олешківська Січ знаходилась на лівому березі Дніпра, навпроти сучасного Херсону. Тут козаки жили під турецькою владою десь до 1730 р. Ця Січ займала коло два гектари простору, мала план чотирикутника, обведена була ровами й валами, з редутами і воротами на 3.5 м. завширшки по північному боці. Посередині був рівний градий майдан на 70 м. завширшки. З цієї Січі не залишилося ні сліду. Ханські утиски викликали прагнення козаків повернутися на батьківщину. Перша така спроба була зроблена в 1714, але російський уряд відмовив запорожцям. У травні 1728 в Олешківський Січі виникло повстання. Козаки скинули кошового отамана Костя Гордієнка й рушили вверх по Дніпру. В 1734 царський уряд дозволив козакам заснувати на річці Підпільній, так звану Нову Січ. В 1734 р. запорожці дістали дозвіл від російського уряду вернутися на давні місця й заснували Нову Січ над річкою Підпільною. Вона находилася у Красному Куті між лівим берегом Базавлука та правим берегом вітки Підпільної. Це було недоступне місце серед лябіринту річок, озер і плавнів. Січ ділилася на три части: внутрішній кіш, зовнішній кіш і т. зв. ретраншемент. Внутрішній кіш звався також замок або кріпость, він творив правильне коло, 350 м. в обводі, був обведений валом і з північної сторони мав широкі ворота з баштою, збудованою з дикого каменю. Посередині йшов широкий, рівний майдан, на якому відбувалися ради.Останній період (1734-1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого — поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення крпосництва і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на кордонах з Кримським ханством сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 1770-х роках населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чоловік. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів). За час існування Нової Січі запорожці прийняли участь в двох російсько – турецьких війнах 1738-1740рр. та 1768-1774рр., в яких Військо Запорозьке здобуло не одну перемогу та уславило себе. У 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію. Життя, звичаї та сміливість запорожців так сподобалась фавориту імператриці Григорію Потьомкіну, що він приписався до січового товариства.Саме в Новій Січі в останнє десятеліття її існування кошовим отаманов декілька разів обирався Петро Калнишевський. Після ліквідації гетьманства у 1764 році Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу і Запорозька Січ втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської загрози. Крім того, царський уряд побоювався нових заворушень після повстання Коліївщина у 1768 році, в якому січовики приймали участь. Після подавлення Пугачовського бунту для багатьох учасників цього повстання Запоріжжя стало надійним притулком. Все це сприяло прийняттю остаточного рішення щодо подальшого існування Січі.Вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі Катерини ІІ при участі Г.Потьомкіна, канцлера М.Паніна та президента Малоросійської колегії П.Румянцева було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового.4 червня 1775р. угрупування російських військ під командуванням П.Текелії в складі ескадрону Сербського гусарського полку та Інгерманландського піхотного полку підійшло до Січі. Ці війська блокували всі шляхи з Січі, її форштадт та навколишні зимівники. Запорозькій військовій старшині, яка під час останньої війни з Туреччиною отримала відповідні армійські чини, було запропоновано з'явитися на рапорт до генерал-поручика. П. Текелії. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну та військову зраду.На січовому майдані зібралася загальна військова радаа, де січовики бурхливо обговорювали, що робити далі: чи чинити опір, чи підкоритися волі уряду. Січовій старшині та духовенству вдалося вмовити козаків не чинити опору і через годину брами січової фортеці відкрилися й до П.Текелії з хлібом-сіллю вийшли кошовий отаман П.Калнишевський, суддя, писар, січові діди та курінні отамани разом із рештою січовиків.Наступного дня - 5 червня 1775р.- січовиків було додатково приведено до присяги на вірність імператриці Катерині II. Згодом, 3 серпня, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано. А керівників останньої Січі було засуджено на заслання.

17. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії у 19 ст.

1. Соціально-економічний стан західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII- на початку XIX ст. Галичина, Буковина і Закарпаття наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були найвідсталішими австрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості та сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті й Східній Галичині. На Буковині ж за відсутності панщинної системи переважала маса селян-власників (до 30%).Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, у свою чергу, були багатонаціональними. Поряд із представниками корінної нації - українцями, тут в різні часи оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів тощо. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населенняХоча ці українські території існували окремим життям, та їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального і національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині - з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, на Закарпатті - угорських панів. Австрійська влада проводила політику онімечування українців, польські пани намагались ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румунізувати українців Буковини, а угорські-вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову й українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.2. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II. У 70-х - 80-х pp. XVIII ст., за часів правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780 pp.) та її сина Йосифа II (1780-1790 pp.), в Австрійській імперії були здійснені реформи. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя зміцнити імперію, модернізувати її та залучити до нових історичних процесів, забезпечити міцне становище імперії на міжнародній арені.Австрійська влада продовжила політику державного протекціонізму, що сприяло розвитку виробництва і торгівлі. У ході аграрної реформи селян було звільнено від особистої залежності та визначено розмір панщини (до 30 днів на рік). Наслідком релігійної реформи стало зрівняння в правах католицької, протестантської та греко-католицької церков. Віруючим цих віросповідань в однаковій мірі відкривалася дорога до університетів, державної служби, було дозволено продавати і купувати землю тощо, a священики дістали статус державних службовців. При здійсненні адміністративної реформи дворянське самоврядування (особливо розвинуте на колишніх землях Речі Посполитої) було замінено бюрократично-чиновницьким управлянням, що підпорядкувався безпосередньо імператорському двору. Створювалася постійна армія на основі обов'язкової військової повинності, централізованого рекрутського набору і стягування постійного військового податку, що різко обмежило роль дворянського ополчення. В Австрійській імперії було здійснено освітню реформу: проголошувалася загальна середня освіта, створювалася широка межа державних навчальних закладів, у початковій школі навчання здійснювалося рідною мовою, греко-католицькі семінарії було відкрито у Львові й Ужгороді.У цілому реформи позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли насамперед політичній модернізації краю, але після смерті Йосифа II аристократія почала чинити опір реформам і вони були припинені.3. Початок розпаду феодально-кріпосницької системи. У 20-х -. 30-х pp. XIX ст. в Австрійській імперії почався розпад феодально-кріпосницької системи. Почали зароджуватися нові капіталістичні відносини. Поширеним явищем було зародження мануфактур, які поступово переходили до фабричного виробництва.У Східній Галичині, адміністративним, промисловим і торгівельним центром якої був Львів, на першому місті було ткацтво. Майже не було села або фільварку, де б не виробляли полотна, яке відправлялося до Відня, Брно, Будапешта. Розвивалося шкіряне виробництво, призначене для експорту. Засновувалися нові керамічні, залізо обробні підприємства, ливарні заводи, розвивалася соляна промисловість. Проте початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрійської імперії дуже негативно вплинув на галицьку промисловість. Галицьке ремесло і мануфактура не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промисловості і почали занепадати. За даними 1846 p., у краї було 56 міст і 138 містечок, але міська українська буржуазія була нечисленною й економічно слабкою.У зв'язку з поширенням у цілому товарного виробництва в Австрійській імперії в західноукраїнських землях почала розвиватися торгівля, основними формами якої були ярмарки і базари. Розвивались торгівельні зв'язки Східної Галичини з українськими землями у складі Росії. Торгівельний шлях пролягав через м. Броди, яке стало центром торгівлі. Зі Східної Галичини вивозили деревину і полотно, а ввозили з Наддніпрянської України худобу, промислові вироби. У країни Західної Європи експортували продукти сільського господарства та сировину.Складною була ситуація і в Буковини Але у порівнянні зі Східною Галичиною її дещо покращувала та обставина, що в буковинській економіці з давніх часів велику роль відігравало скотарство. Відсталим аграрним краєм залишалося і Закарпаття. Розширення поміщицького господарства супроводжувалося і тут скороченням селянських наділів. Угорський сейм звів прогресивні аграрні закони, започатковані Йосифом П, майже нанівець.Сільське господарство в західноукраїнських землях залишалося на низькому рівні Земля належала великим землевласникам: це були магнати, шляхта, держава і церква. Цього часу на західноукраїнських землях відбувається подальше посилення поміщицького гніту. У 1802-1803 pp. австрійський уряд дозволив поміщикам застосовувати тілесні покарання щодо своїх селян. Збільшувалась панщина, вводились додаткові повинності. Поміщики намагались за будь-яку ціну відібрати у селян землю і засіяти зерновими, через те, що зерно стало цінним товаром. Погіршували становище селян і стихійні лиха - посухи, неврожаї, епідемії.4. Посилення боротьби проти соціального гніту. Посилення феодально-кріпосницького гніту на західноукраїнських землях викликало рішучий опір з боку трудового населення - селян, міщан, ремісників, робітників. Формами антикріпосницького протесту були: втечі селян, потрави панських лук і посівів, вирубування лісів, розправи над сільською старшиною, підпали панських садиб, ґуралень та інших підприємств. Селяни відмовлялись сплачувати державні податки, ухилялись від рекрутчини.Продовжується рух опришків, який набув особливого розмаху на Прикарпатті в 1810-1825 pp. Вони нападали на поміщиків, проникали в панські маєтки, грабували їх, спалювали господарські будівлі, карали гнобителів. У 20-х pp. XIX ст. ватажком карпатських опришків був Мирон Штолюк. Найбільше повстання на Закарпатті відбулося у 1830 р. На його придушення уряд послав регулярні війська. Повстанців суворо покарали. Окремі виступи опришків тривали до 1848 р.У 1831 р. на Закарпатті почалися «холерні бунти». Приводом до масового виступу селян стали обмеження (карантин, заборона пересування), введені через епідемією холери. Повсталі виступили проти системи існуючих земельних відносин. У результаті уряд скасував частину другорядних повинностей (закон 1836 р.).У 1838 р. масові селянські виступи почалися в Буковині. Кріпаки відмовлялися виконувати нав'язані їм поміщиками угоди, у яких йшлося про збільшення селянських повинностей. Ці виступи були придушені лише за допомогою військ. У 1843-1844 pp. на Буковині почалося масове повстання селян під проводом Лук'яна Кобилиці Керовані своїм ватажком жителі 22 буковинських сіл захопили ліси і пасовиська, відмовилися виконувати повинності, вигнали чиновників і встановили самоврядування. Проти селян знову була застосована військова сила. Кілька сотень селян було заарештовано й покарано.

18. Декабристи і Україна. «Південне товариство». «Товариство об»єднаних сло»ян»

Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з дворян.Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, франко-російська війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на ґрунті російської дійсності. Товариство об'єднаних слов'ян.Водночас з Південним товариством в Україні діяла ще одна таємна організація — Товариство об'єднаних слов'ян, утворена братами Андрієм і Петро Борисовими та Юліаном Люблінським у Новограді-Волинському 1823 року. Намагаючись зібрати в єдине ціле всі опозиційні сили, у вересні 1825 року Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Південним товариством, перетворившися на його філію.Поряд з декабристськими товариствами в Україні у 1821-1825 роках існувало Малоросійське таємне товариство на чолі з відомим масоном Василем Лукашевичем. Він входив також до ТОС і Союзу благоденства. Півде́нне товари́ство декабри́стів — таємна революційна організація декабристів в Україні. Створено в березні 1821 року на базі Тульчинської управи Союзу благоденства. Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та Микити Муравйова. Створена в березні 1821 року членами Тульчинської управи колишнього Союзу благоденства (П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович, Барятинський Олександр Петрович та ін.), які ввійшли до т. зв. Корінної думи товариства. П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович від Південного товариства становили так звану Директорію. Незабаром членами цього товариства стали брати Муравйов-Апостол Сергій Іванович і Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Бестужев-Рюмін Михайло Павлович, Поджіо Олександр Вікторович, Вольф Фердинанд Богданович та офіцери 1-ї та 2-ї армій, розквартированих в Україні.З'їзд 1822 року остаточно затвердив створення товариства. На з'їзді 1823 року було схвалено поділ товариства на 3 управи (філії): Тульчинську на чолі з Пестелем (пізніше Барятинським) , Кам'янську на чолі з Давидовим і Волконським та Васильківську на чолі з С.Муравйовим-Апостолом і М.Бестужевим-Рюміним. Учасники з'їзду 1824 року обговорили і схвалили програму товариства — Руську правду , написану Пестелем. На з'їзді в 1825 році обговорювались питання про можливість організації повстання в армії проти царизму. Керівники Південного товариства прагнули об'єднатися з Північним товариством декабристів. Навесні 1824 Пестель вів переговори в Петербурзі з керівництвом Північного товариства, але йому не вдалося схилити до об'єднання на основі Руської правди, хоч північні декабристи готові були прийняти республіканський принцип, а Пестель — ідею Установчих зборів замість диктатури Тимчасового верховного правління. Було досягнуто домовленості про спільність дій в разі початку повстання та про скликання в 1826 об'єднавчого з'їзду. В 1823-25 велись переговори Південного і Польського патріотичного товариства про можливість спільного виступу проти царизму. У вересні 1825 до Південного товариства увійшло Товариство об'єднаних слов'ян, яке склало в ньому Слов'янську управу.Виступ декабристів, намічений на літо 1826, був прискорений смертю Олександра І. Обстановка «міжцарів'я» та загроза викриття змусили керівників Південного товариства перенести повстання на 1(13).1.1826. Після арешту 13(25).12.1825 Пестеля, а пізніше і Юшневського, поразки повстання 14(26). 12.1825 у Петербурзі та придушення повстання Чернігівського полку. 3(15).1.1826 Південне товариство було розгромлене.