1. Найдавніші племена і утворення на території сучасної України.

Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам'яний вік - палеоліт (2 млн.-10 тис. років тому). В добу раннього палеоліту розпочалося розселення людини зі своєї прабатьківщини в різні кінці ойкумени. Зокрема в цей час відбувається освоєння первісними людьми типу "пітекантроп" європейського материка, куди вони проникали з півдня через Кавказ, Східне Середземномор'я та Гібралтар. Первісна людина на землях, яким згодом судилося стати Україною, з'явилася близько 1 млн. років тому. У період середнього палеоліту (100-40 тис. років тому) змінився антропологічний тип людини: на зміну пітекантропу прийшов неандерталець. В цей час відбувається інтенсивне заселення людиною всієї південної частини Східної Європи. У період пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому) з наступом льодовика й різким похолоданням змінилася рослинність: зникли теплолюбні рослини, запанували саванні степи і хвойні ліси. В цей час змінилися суспільні форми людського співжиття. Палеоліт - стародавній кам'яний вік (від грецьких слів "палайос" - стародавній і "літос" - камінь). Згідно з археологічною періодизацією, він був найпершим періодом в історії людства і тривав до 10 тис. років тому. На зміну первісному стаду приходить рід - об'єднання кровних родичів. Перехід племен в епоху неоліту від привласнюючих форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворюючих (землеробство і скотарство) став важливим етапом в історії людства. Цей процес називають неолітичною революцією. Одним з важливих досягнень цього часу стає винайдення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. Помітно зросла кількість населення. Середній вік життя людини зріс до 30-32 років. Епоха енеоліту (1У-Ш тисячоліття до н. е.) – це час подальшого розвитку відтворюючих форм господарства - землеробства і скотарства. На зміну примітивному, мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно продуктивніше землеробство з використанням рала і тяглової сили. Провідну роль серед енеолітичних племен регіону відігравали племена так званої трипільської культури. Територія назва походить від назви с. Трипілля під Києвом. З племен зрубної культури у ХУІ-ХУ ст. до н. е. виділилися кімерійці - іраномовний етнос, який став першим населенням, назва якого дійшла до нас. Нова епоха в історії людства пов'язана з винайденням заліза, з яким за міцністю не могли конкурувати ні мідь, ні бронза, і масовим використанням залізних знарядь праці і зброї. Характерними рисами суспільного розвитку цієї доби стали: другий суспільний поділ праці - виділення ремесла; перехід від родової общини до територіальної; посилення майнової і поява соціальної нерівності; формування воєнної демократії; складання великих племінних союзів; посилена міграція великих етнічних мас. З початком залізного віку на арену всесвітньої історії вийшли народи півдня Європи, відомі нам під їх власними іменами - кімерійці, скіфи, сармати, таври, фракійці, стародавні слов'яни (анти, венеди, склавіни). Скіфське царство УІ-ПІ ст. до н. е. - протодержавне утворення, створене іраномовними племенами скіфів. У IV ст, до н.е. утворилася ранньокласова держава, яка об'єднала всі скіфські племена, - царство Атея з центром у Кам'янському городищі. Сармати. У володіння "царських" скіфів з-за Дону вдерлися кочові племена сарматів. Як і "царські" скіфи, вони були іраномовним народом. Політичне панування сарматів у Північному Причорномор'ї було підірване в III ст. н. е. навалою готів. А наприкінці IV ст. сарматські племена були розгромлені гуннами, і з V ст. сармати в історичних джерелах не згадуються. У другій половині І тис. н. е. зі сходу на захід продовжували кочувати нові групи номадів - авари, болгари, угри. Два останніх угруповання, перейшовши Дунай і поєднавшись з місцевим населенням, дали поштовх до створення сучасних європейських країн - Болгарії й Угорщини. Отже, щодо перших століть нашої ери сучасну територію України за складом населення можна поділити на дві частини - південну і північну У південному регіоні (Степ) проживало різно-етнічне населення. Це нащадки скіфів, сарматів і греків, це готи. гунни. Сюди, в Степ, проникали і ранні слов'яни. Північна частина (Лісостеп) була заселена переважно осілими ранньослов'янськими племенами. На рубежі нашої ери слов'яни сформувались як самостійна етнічна спільність, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угро-фіннами. У другій половині 1 тис. н. е. завершилося розселення слов'ян. В результаті 150-річного розселення вони зайнялиполовину європейського континенту і стали значною силою. Друга половина І тис. - це час, коли з загальнослов'янського масиву племен виділяються три гілки - східна, західна та південна. Старі назви (венеди, анти) зникають. Східні слов'яни у VI-IX ст. займали величезну територію Східної Європи - від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. 3 розпадом імперії гуннів на Сході утворився Тюркський каганат. Після визволення з-під влади каганату хан болгарських племен Кубрату 632 р. утворив державу, яка займала переважно нриазовські степи і Таманський півострів і яку візантійці назвали Великою Болгарією. Під ударами сусідніх хозар частина болгар відкочувала в Середнє Поволжя, де згодом виникла Волзька Болгарія. яка проіснувала аж до монголо-татарськюї навали. Орда ж наймолодшого сина Кубрата, Аспаруха, захищаючись, поступово відступала Приазов'ям і Північним Причорномор'ям на захід. При цьому болгари то мирилися, то воювали з тими слов'янськими племенами, чиї володіння прилягали до цих регіонів. Приблизно в 70-х рр. VII ст. болгари під проводом Аспаруха перейшли Дністер, вигнали аварів з Лівобережжя Нижньої Придунайщини й заснували Дунайську Болгарію.