2. Оздоровчо-адаптивна модель фізичного виховання.

Сьогодні можна виділити 4 моделі фізичного виховання:

1) оздоровчо-адаптивна модель;

2) соціально-орієнтована модель;

3) особистісно-орієнтована модель;

4) спортивно-рекреативна модель.

В оздоровчо-адаптивній моделі метою фізичного виховання є зміцнення здоров’я, досягнення нормального фізичного розвитку і загальнофізичної підготовленості тих, хто навчається, створення індивідуальної морфофункціональної і рухової бази, необхідної для їх адаптації до природних і соціальних умов життя.

Роль середовища в даній моделі пов’язана з адаптивно-тренуючими діями педагога на тілесно-руховий потенціал того, хто навчається з урахуванням його індивідуальних особливостей за допомогою широкого використання не тільки фізичних вправ, але й природних чинників.

Традиції розвитку оздоровчо-адаптивного фізичного виховання на Сході йдуть від принципів превентивних методів лікування з філософською основою.

На Заході ідеї природодоцільності пов’язані з іменами Аристотеля, Платона, пізніше Ж-Ж.Руссо. Проте основоположником принципу природодоцільності в педагогіці вважається Я.А.Коменський, який стверджував, що «точний порядок школи треба запозичувати від природи».

Сьогодні оздоровчо-коригуючий напрям даної моделі реалізується в системі освіти на базі занять в спеціальних медичних групах. Те, що адаптивно розвиває пов’язане з диференційованим формуванням рухових умінь і розвитком фізичних кондицій на основі обліку соматотипу і фізичної підготовленості тих, хто навчається.

Основні механізми активності учнів відповідають схемі «можу-повинен-хочу». Взаємодія в навчально-виховному процесі здійснюється конструктивними і гуманними методами. Проте елемент припущення на благо дитини, поза сумнівом, оскільки зміцнення здоров’я і розвиток фізичних кондицій вимагають самодисципліни, а її недостатня вираженість компенсується зовнішнім контролем і стимулюванням діяльності з боку викладача.

Критеріями реалізації оздоровчо-адаптивної моделі фізичного виховання є оптимальний стан здоров’я, нормальний фізичний розвиток, фізкультурно-оздоровчі знання, уміння, навики.

Оздоровчо-адаптивну модель фізичного виховання доцільно застосовувати на першому етапі входження дитини в світ фізичної культури (дошкільний, молодший шкільний вік), а також на заняттях з певним контингентом дітей і молоді, які мають відхилення в стані здоров’я і фізичних кондицій. Крім того, вона просто необхідна в системі додаткової освіти, оскільки дозволяє створити необхідну методико-практичну і кондиційну базу для самостійних занять фізичними вправами. Її обмеження пов’язані з ситуаціями, коли необхідно за короткий строк досягти психофізичних кондицій людини, близьких до оптимального рівня, що характерний для соціально-орієнтованого навчально-виховного процесу.

3. Соціально-орієнтована модель фізичного виховання.

Сьогодні можна виділити 4 моделі фізичного виховання:

1) оздоровчо-адаптивна модель;

2) соціально-орієнтована модель;

3) особистісно-орієнтована модель;

4) спортивно-рекреативна модель.

Цілі соціально-орієнтованого фізичного виховання визначаються виходячи з потреб суспільства і детерміновані його світоглядною платформою, людина ж розглядається як засіб досягнення соціально значущих цілей. Освітній процес в рамках даної моделі набуває форми загальної (до життя взагалі) і спеціальної (професійно-прикладної, військово-прикладної і т.д.) фізичної підготовки людини. Причому в даному випадку середовище як педагогічні дії формуючого характеру виконує вирішальну роль в освоєнні учнями фізкультурних знань, умінь і навиків через інтенсифікацію освітньо-виховного процесу на основі підбору дидактичних засобів і системи директивних педагогічних дій в цілях соціалізації підростаючого покоління.

Яскравими прикладами соціально-орієнтованої моделі системи фізичного виховання є системи Спарти, Стародавнього Риму, Європейська рицарська система виховання ХІІ ст. і звичайно ж, система фізичного виховання дітей і молоді в СРСР, програмно-нормативною базою якої аж до 1990 р. був Всесоюзний фізкультурний комплекс ГПО.

Сьогодні в рамках даної моделі, що реалізується за менш жорстким сценарієм, здійснюються системи і методики розвитку фізичних кондицій і професійно-прикладної фізичної підготовки.

Основними при реалізації даної педагогічної моделі на практиці є принципи уніфікації і змісту, інтенсифікації процесу і директивності взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу. Механізми активності учнів вписуються у формулу «повинен-можу-хочу» з явним переважанням директивних методів педагогічного керівництва.

Критеріями реалізації соціально-орієнтованої моделі фізичного виховання є знання, уміння, навики і фізична підготовленість учнів, що в масовій практиці зводиться до гонитви за нормативним рівнем фізичних кондицій дітей і молоді.

Позитивні сторони даної моделі пов’язані з чіткістю організаційної сторони, оскільки директивне навчання дає терміновий ефект при розвитку фізичних кондицій учнів. Проте тривале обмеження свободи і творчості негативно позначається на індивідуально-особистісних особливостях дітей і підлітків. Її доцільно застосовувати в навчальних закладах закритого типу (військові училища, колонії) в певні вікові періоди розвитку дитини для вироблення норм і правил соціально-адаптованої поведінки, а також при рішенні приватних завдань загальнофізичної і спеціальної (зокрема професійної) фізичної підготовки, особливо для роботи в екстремальних умовах.