28. Збірка п. Тичини «Замість сонетів і октав».

1920 – "Замість сонетів і октав".

Збірку "Замість сонетів і октав" поет присвятив Г. Сковороді.

В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. Про терор він писав: "Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть ?".

В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух.

У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю :

- Товаришу, будем своє із суспільним єднати

Яке б не було воно гірке -

До дна будем пити.Бо в цім наша чесність.

Тичина закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні. Звісна річ, мистецтво нового дня повинно стояти незмірно вище, ніж простенька пісенька:"Ой, яблучкко, да куди ти котишся…", але воно мусить бути так само популярним, так само масовим, так само дохідливим, як оце ось "Яблучко", - з зерном великого майбутнього мистецтва.

Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки "трава росте, де захоче".

Головним завданням автора книги "Замість сонетів і октав", заявленим останньою строфою прологу, є намір протиставити жорстоким сонетам й октавам сучасної поетові дійсності – пролетарському гімну "Інтернаціонал" – гуманістично спрямовану правдиву поезію в прозі своєї книги.

Перша строфа поезії "Осінь", побудована на антитезі міста й села, світла і темряви, наводить на думку про останні часи, засвідчує неможливість подальшого існування людини духовної у світі, який вже майже повністю охоплений темрявою (апокаліптичне передчуття наявне не лише в досліджуваній книзі, а й у творах П. Тичини "Месія", "Сотворіння світу"). Загалом, три строфи поезії "Осінь" демонструють спроби побудови переможцями свого нового світу замість зруйнованого старого. Намагання темряви в особі революційних діячів створити своє світло, свою культуру і людину заперечуються анепіфорою останньої строфи поезії. "Антистрофа" до глави "Осінь" унаочнює заявлену в книзі антитезу ХХ століття – людина духовна – людина соціальна, що, як і протиставлення світла і темряви, буде наскрізною в подальших главах "Замість сонетів і октав", а також вводить мотив духовного опору злу за допомогою мистецтва слова, котрий надалі трансформується в головну ідею всієї третьої книги П. Тичини.

Глава "Ритм" на прикладі антитези дві дівчини – дві сльози покликана показати неможливість існування гармонії в охопленому темрявою світі, так само, як і неспроможна відчути в своїй душі гармонію людина, духовні очі якої є "незрячими".