21. Творчість Михайла Івченка. Образ Савлутинського («Робітні сили»).

Миха́йло Євдоки́мович І́вченко— український письменник. Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу. Входив до літературних об'єднань «Музагет», Аспис, був помітним учасником літературних дискусій. Пізніше відійшов від активного громадського життя і зосередився на творчій роботі. Окремими виданнями вийшли збірки оповідань та повістей «Шуми весняні», «Імлистою рікою», «Порваною дорогою», «Землі дзвонять», роман «Робітні сили». У журналах опубліковані п'єса «Повідь» та повість «У сонячнім колі».

Метафорично-образне поле «Робітних сил» Михайла Івченка — це імпресіоністично-символічні картини природи та інтелектуальні діалоги героїв. Усі сюжетні лінії концентруються навколо внутрішнього світу героїв як світо­глядної засади характеру людини. Він розкривається М.Івченком через емо­ційно-експресивні символізовані ознаки, якими наділяє автор кожного пер­сонажа. Невіддільною ознакою образу Савлутинського є філософсько-прагма­тичні роздуми. Орися має “прозоро-сірі очі”. Пристрасна кров Тосі– це образ, що відображає “темну безодню” її стихійної душі. Горошка характеризує голос. Водночас важливою є антонімія персонажів. Савлутинський втілює інтелектуальне, раціо, Орися — емоційну цілісність натури. Буйній стихії Тосі протистоїть темна душа Горошка. А самі пари Орися — Савлутинський, Тося — Горошко протиставляються письменником як два різні способи життя. М. Івченко у дискурсі свого ромaну "Робітні сили" (1929) орієнтує нaціонaльну свідомість нa більшовицько-ніцшівський ідеaл "зaлізного мужчини", що вирaжaє у психології мaргінaлa неусвідомлену потребу диктaторa, який для перелякaної нaціонaльної мaргінaльності втілювaв би бaтьківську (стaлінську) волю. У романі чітко розрізняється проблема спорідненості моральної й матеріальної культури та їхнього значення в суспільному розвитку. Так чи інакше вона стосується всіх персонажів твору, змушує кожного виявити свою внутрішню сутність. У центрі уваги в “Робітніх силах” - еволюція професора Савлугинського, відхід від раціоналізму й прагматизму; розкривається цей психологічний процес через образи інших персонажів твору. Отже, герой постає в діалектичній єдності та боротьбі суперечностей. “Звільнення” професора від себе колишнього відбувається через саморозуміння та самоусвідомлення двох суперечливих начал: раціонального та ірраціонального, психіки та інтелекту. Для доказовості конфлікту людини природної та людини історичної М.Івченко підсилює і увиразнює стан героя у час його зовнішнього й особливо внутрішнього розладу. У широкому розумінні, це вічний конфлікт біологічного та розумового, який, власне, й пояснюється дуалізмом, існуванням двох рівноправних субстанцій світу: духовного й матеріального. смислення онтологічних проблем відбувається в романі передовсім завдяки образові професора Савлугинського, який змістовно наповнений внутрішнім світом, останній же не є застиглим, він постійно видозмінюється, як в оптичній системі, відображаючись у ній складними процесами. Прагматизм професора очевидний. Та насправді образ Савлугинського не такий однозначний, як видається. Раціоналізм для нього — не абстракція і навіть не особиста програма, це, за його уявленнями, - ті засади, на які має орієнтуватися український народ у пореволюційному оновленні. Професор, отже, є своєрідним уособленням тих суперечностей, якими характеризується період "загострення класової боротьби”, “соціалістичного наступу пролетаріату”, форсованої індустріалізації й колективізації. Він один з тих, хто прагнув раціонально накреслити майбутнє української нації, загалом людства, покладаючись лише на матеріальну культуру, впровадження досягнень науки й техніки.