25. Соціокультурна регуляція суспільного життя.

Моральні норми й цінності регулюють поведінку людини не в окремій, а у всіх сферах суспільного життя

Норми моралі мають загальний характер, поширюються на всіх людей і забезпечують стабільність або зміну підвалин суспільного життя, форм взаємин між людьми.

Моральність як особливий спосіб регулювання поведінки людей, передує появі права й політики. Вона виникає разом із становленням людського суспільства, закріплюючись у звичаях, традиціях, заборонах і т.д.

Відмінна риса морального регулювання) порівнянні, наприклад, із правовим та, що воно не вимагає створення спеціальних соціальних інститутів (держави з її органами примусу). Моральне регулювання виступає як саморегулювання поведінки людей. Контроль за дотриманням моральних норм можуть здійснювати усі члени суспільства.

У моральному регулюванні особливу роль відіграє свідомість. Якщо у сферах політичного і правового життя першочергове значення надається конкретній дії, санкціям за порушення існуючих норм, законів, то у сфері моральній пріоритетною є оцінка.

По-перше, це самооцінка людиною своєї поведінки, і таким внутрішнім суддею є совість.

По-друге, це оцінка іншими представниками соціального середовища (засудження чи схвалення вчинків), яка виражається у громадській думці, ставленні (підтримка чи осуд).

Ключовими категоріями моральної свідомості, полюсами морального життя, моральної оцінки поведінки людини є поняття "добро" і "зло".

Уявлення про них історично змінювалися. Це пояснюється різним характером взаємин між людьми упродовж розвитку людського суспільства та культури.

Незважаючи на різноманіття конкретно-історичних інтерпретацій природи добра і зла, добро можна в цілому визначити як нормативно-оціночне поняття моральної свідомості, що у максимально узагальненій формі фіксує уявлення про морально-позитивне, благо і необхідне для людського існування.

Зло тлумачиться як протилежне за своїм змістом добру, тобто як варте осуду, морально негативно у мотивах, цілях і вчинках, у житті суспільства.

Роль цінностей у житті як окремого індивіда, так і суспільства в цілому надзвичайно велика. Відповідно до них відбувається добір інформації в процесі спілкування, установлюються соціальні відносини, формуються афекти (емоції і почуття), навички взаємодії і т.п.

Цінності мають величезне значення в будь-якій культурі, оскільки визначають відносини людини з природою, соціумом, найближчим оточенням і самим собою. Виходячи з такого розуміння, К. Клакхон і Ф. Стродбек визначили цінності як "складні, певним чином згруповані принципи, що додають стрункість і спрямованість різноманітним мотивам людського мислення і діяльності в ході рішення загальних людських проблем".

Цінності - це матеріальні предмети або духовні принципи, які мають певне значення для даного соціального суб?єкта з позиції задоволення його потреб та інтересів. Тобто це уявлення про норми життя суспільства, які соціально схвалені і прийняті більшістю людей. Цінності не піддаються сумніву, вони слугують за еталон та ідеал для всіх людей. Такі поняття, як добро, справедливість, патріотизм, дружба, кохання - усталені категорії людських стосунків. Якщо вірність є цінністю, то відступ від неї засуджується як зрада. Якщо чистота є цінністю, то неохайність засуджується як непристойна поведінка. У людській свідомості існує одночасно безліч цінностей. Цінності існують не хаотично, вони певним чином упорядковані одні щодо інших. Система цінностей являє собою ієрархію, в якій цінності розміщуються по наростаючій значимості. Завдяки цій системі забезпечуються цілісність даної культури, її неповторний вигляд, необхідний ступінь порядку і передбачуваності.

Освоюючи цінності навколишнього світу, людина спирається на усталені в його культурі традиції, норми, звичаї і поступово формує систему основних і загальноприйнятих цінностей, що керують її життям. На цій основі в кожній культурі складається своя система цінностей, яка показує її специфічний стан у світі.

Якщо розглядати цінність як значимість чого-небудь для людини і суспільства, то це поняття наповнюється суб?єктивним змістом, оскільки в світі немає явищ, однаковою мірою значимих для всіх людей. Існують цінності особисті, цінності, властиві певній статі чи віку, цінності великих чи малих груп людей, різних епох і держав та загальнолюдські. Тому в науці прийнято культурні цінності поділяти на дві основні групи. До першої з них належать сукупні здобутки інтелектуальної, художньої й релігійної творчості (видатні архітектурні споруди, унікальні досягнення ремесел, археологічні та етнографічні раритети тощо), а до другої - ті культурні цінності, що виправдали себе і довели свою ефективність на практиці (звичаї, стереотипи поведінки і свідомості, оцінювання, думки, інтерпретації тощо), що ведуть до інтеграції суспільства, росту взаєморозуміння між людьми, їх солідарності, взаємодопомоги і т. д. Обидві групи культурних цінностей на практиці становлять "ядро" будь-якої культури і визначають її неповторність.

У процесі міжкультурних контактів виявляється величезна різниця між тим, як сприймаються однакові цінності людьми різних культур. Серед них можна виділити ті, які збігаються і за характером оцінювання, і за змістом. Такого роду цінності називаються універсальними, або загальнолюдськими, їхня універсальність зумовлюється тим, що основні риси таких цінностей базуються на біологічній природі людини та на загальних властивостях соціальної взаємодії. Так, немає жодної культури в світі, де оцінювалися б як позитивні убивство, неправда і злодійство. У кожній культурі є лише своя межа терпимості цих явищ, але загальна їх оцінка однозначно негативна.

У культурній антропології прийнято виділяти чотири основні сфери культурних цінностей: побут, ідеологію, релігію і художню культуру. У контексті міжкультурної комунікації із цих сфер найважливіше значення має сфера побуту, що являє собою історично початкову сферу виникнення й існування культурних цінностей. Незважаючи на наявність ідеології, релігії і мистецтва, побутова культура й нині залишається основною для формування особистості, оскільки це формування починається ще з дитинства.

Специфіка побутової культури полягає в тому, що вона виробляє ті цінності, які мають основне значення для міжкультурного спілкування. Саме побут є оберегом історичної пам?яті культури, оскільки він значно стійкіший від ідеології й релігії і змінюється набагато повільніше. Тому саме побутова культура набагато більше містить у собі цінності "вічні", загальнолюдські й етнічні. Крім того, саме побутові цінності є основою існування ідеології, релігії та мистецтва. Норми і цінності побутової культури є самодостатніми. Це означає, що, користуючись саме цінностями побутової культури, людина може мати стійкі орієнтири для життя в умовах відповідної культури.

Цінності побутової культури народжуються в процесі життєвої практики і мають утилітарну спрямованість. Тому їх не потрібно обґрунтовувати і доводити, носії такої культури сприймають їх як природні і належні. Цінностей побутової культури виявляється цілком достатньо для залучення людини до культури.

Культурні цінності, як уже було відзначено, в житті кожної людини мають різне значення. Тому одні люди є прихильниками цінностей колективу, а інші -індивідуалізму. Так, людина в США насамперед вважає себе індивідом, а вже потім членом соціуму, тоді як у багатьох інших країнах, зокрема в Японії, люди спершу вважають себе членом соціуму і тільки потім - індивідом. Якщо люди з такими різними орієнтаціями вступають у спілкування, особливо ділове, завжди виникають ситуації непорозуміння. Наприклад, проводячи ділові переговори з японцями, американці призначають співробітника, відповідального за їхню підготовку і ведення, якщо переговори пройдуть успішно, цей співробітник буде нагороджений. У японській фірмі таке неможливо, там панує колективна відповідальність за результати будь-якої справи. Тому в Японії ніколи не виділяють кого-небудь із загальної маси.

Які цінності для людей мають важливе значення і великий вплив, а які не беруться до уваги, залежить від типу культури. Значна частина особливостей власної культури, як правило, не усвідомлюється і сприймається як належне. Усвідомлення цінностей своєї культури настає лише при зустрічі з представниками інших культур, коли відбувається міжкультурна взаємодія. Тоді може виявитися нерозуміння, розгубленість, безсилля і роздратування, що викликають почуття образи, злості, відчуження.

Без цінностей не обходиться жодне суспільство. Кожна людина може вибирати ті чи інші цінності: одні - прихильники колективізму, а інші - цінностей індивідуалізму. Для одних вищою цінністю є гроші, для інших - моральна бездоганність, для третіх - політична кар?єра. Для характеристики того, що є визначальним у суспільстві, соціологи ввели термін "ціннісні орієнтації". Вони включають індивідуальні відносини або вибір конкретних цінностей як норму своєї поведінки.

Цінності являють собою схвалені і підтримані багатьма людьми переконання відносно цілей, до яких треба прагнути. Честь і гідність сім?ї -одна з найважливіших цінностей людського суспільства з найдавніших часів. Турбуючись про сім?ю, чоловік тим самим демонструє свою силу, хоробрість, добро і все те, що високо цінується оточуючими. Керівництвом до своєї поведінки він вибрав позитивні цінності. Вони стали його культурною нормою, а психологічна установка на їх дотримання - ціннісною орієнтацією.

Культурні норми і цінності тісно взаємопов?язані. Відмінність між нормою і цінністю полягає у тому, що норми - це правила поведінки, а цінності - абстрактні поняття про те, що таке добро і зло, правильне і неправильне, обов?язкове і необов?язкове. Цінності мають спільну основу з нормами. Навіть загальноприйняті звички дотримуватись особистої гігієни (чистити зуби, прасувати одяг і т. п.) в широкому розумінні виступають цінностями і переводяться суспільством у ранг наказів.

Основною функцією цінностей є регулятивна функція, а саме регулювання поведінки особистостей у певних соціальних умовах. Особа, щоб відчувати себе повноправним членом суспільства, повинна оцінювати себе, свою діяльність і поведінку з позицій відповідності до вимог культури. Відповідність життя і діяльності особи усталеним у суспільстві нормам і правилам створює в неї почуття особистої соціальної повноцінності, яка є умовою нормального соціального самопочуття, і навпаки, почуття невідповідності поведінки вимогам суспільства занурює людину в стан дискомфорту, може стати причиною тяжких переживань і психічних відхилень.

Таким чином, людина потребує постійного контролю за ступенем своєї соціальної зрілості. Зовнішній контроль за цим здійснюється інститутом соціальної думки, правовими органами тощо. Внутрішній контроль проводиться самим індивідом з позицій норм і вимог суспільства, засвоєних ним у процесі соціалізації, і виступає як самоконтроль. Самоконтроль є діючим механізмом розвитку особи, оскільки передбачає послідовну корекцію її поведінки згідно із зазначеними нормами.

Отже, цінності - важливі компоненти людської культури на рівні норм та ідеалів. їх існування ґрунтується на активності суб?єкта культурної творчості, його діалозі з іншими людьми. Поняття "цінності" пов?язане з поняттям "ціннісна орієнтація".

Ціннісна орієнтація виступає як детермінанта та індикатор духовної діяльності людини на особистісному та груповому рівні, а також відповідних їй соціально-психологічних утворень, які мають позитивну оцінку. Такими детермінантами можуть бути уявлення, знання, інтереси, мотиви, потреби, ідеали, а також установки, стереотипи тощо.

Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Термін «звичай» пов'язаний з поняттями «традиція» та «обряд» («ритуал»). Однак традиція — це ширше поняття, ніж «звичай», охоплює різноманітні об'єкти соціальної спадщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.

Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя. Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними

26. Поняття соціального інституту. Процеси інституціоналізації.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ (від лат. institutum - заклад, установа, устрій) - сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ними.

У соціології соціальний інститут розглядається як:

o певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;

o сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії;

o систему поведінки відповідно до цих норм.

Найзагальніше поняття "соціальний інститут" виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки.

Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом суспільства і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Це механізм самоорганізації суспільного життя людей.

Із точки зору Спенсера, соціальні інститути забезпечують перетворення асоціальної за своєю природою людини у соціальну істоту, здатну до спільних колективних дій. Згідно з його підходом, соціальні інститути виникають еволюційно, поза свідомих намірів або суспільних договорів, як відповідь на зростання чисельності популяції. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував із розумінням соціальних інститутів.

Соціальні інститути закріплені в усіх сферах нашого життя, вони регулюють усі види нашої діяльності.

Труднощі щодо визначення соціальних інститутів полягають у тому, що цей термін у широкому розумінні можна застосувати до всіх без винятку видів соціальної поведінки, а у вузькому значенні - до тих із них, які явно та ефективно санкціоновані суспільством.

Інституціоналізація

У широкому значенні слова:

Інституціоналізація - шлях регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності.

У вужчому сенсі:

Інституціоналізація - процес створення соціального інституту, заміна спонтанної і експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти у напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Інституційний аналіз соціального життя виступає як вивчення найбільш стійких зразків поведінки, звичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Неінституціоналізовані та позаінс-титуціоналізовані форми соціальної поведінки характеризуються більшою випадковістю, спонтанністю, меншою керованістю.

Процес інституціоналізації - утворення соціального інституту - передбачає кілька етапів.

Етапи інституціалізації

1. Виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій.

2. Формування спільних цілей.

3 Поява соціальних норм і правил під час стихійної взаємодії, яка здійснюється методом проб та помилок.

4. Поява процедур, пов'язаних із нормами і правилами.

5. Інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття та практичне застосування.

6. Встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їх застосування в окремих випадках.

7. Створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без винятку членів інституту.