51. Класова теорія к. Маркса.

Історія людства, за Марксом, — це історія класової боротьби. Як тільки в примітивному суспільстві починається диференціація, воно поділяється на класи — соціальні спільноти, що характеризуються певним місцем у процесі виробництва, у розподілі благ та влади. Якщо інтереси класів несумісні, боротьба набуває антагоністичного характеру. Вона стає головною детермінантою соціального процесу, зберігає потенційну можливість відкритого зіткнення — соціальної революції.

К. Маркс залишиться в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, головні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення зберігають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології — це моделі класового конфлікту. Хоча кожна з численних конфліктологічних концепцій пропонує свою версію або модифікацію класового конфлікту (або соціального конфлікту взагалі), наріжними залишаються положення, висунуті в "Комуністичному маніфесті" й "Капіталі".

Результати досліджень соціальних конфліктів можна звести до таких тез (за схемою американського соціолога Джонатане Тьорнера).

1. Зі збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва зростає поділ праці, і навпаки.

2. Зростаючий поділ праці в суспільстві призводить до посилення нерівності.

3. Зі збільшенням продуктивності виробництва зростають згуртованість, солідарність пригноблених.

4. Чим більша класова солідарність пригноблених, тим вірогідніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений та експлуатований:

— посилення класової солідарності залежить, у свою чергу, від рівня зв'язків, спілкування між пригнобленими, які зростатимуть зі збільшенням освіти останніх, рівня урбанізації суспільства, поширенням спільного досвіду громадського життя;

— збільшення кількості пригноблених, які усвідомили спільність своїх інтересів, теж приводить до посилення класової солідарності. Це усвідомлення спільності залежатиме від поширення почуттів відчуження серед гноблених, від масштабу нерівності, від активності панівного класу, спрямованої на розкол пригноблених, від ступеня заниження поцінування праці, від рівня дегра-даційної мобільності в суспільстві;

— розвинення ідеології єднання також приводить до збільшення класової солідарності. Воно залежатиме від здатності пригноблених рекрутувати ідеологічних лідерів, від можливості панівних класів керувати соціалізацією підпорядкованих їм, від здатності владної верхівки спрямовувати засоби масової комунікації на протидію ідеологічному згуртуванню пригноблених.

5. Рівень конфліктності між гнобителями і гнобленими, можливість застосування насильства залежатимуть від ступеня поляризації між ними, оскільки чим більшою є класова солідарність пригноблених, тим ця поляризація глибша, що справедливо і в разі зміцнення солідарності між гнобителями.

У класовому розшаруванні суспільства визначальною є позиція людини щодо засобів виробництва. Один клас прив'язаний до виробничих відносин, що відживають і стають перешкодою історичному прогресові, а інші, навпаки, втілюють нові виробничі відносини, які покликані сприяти зростанню продуктивних сил, побудові прогресивнішої соціальної організації. Носієм таких відносин у Марксовій теорії є робітничий клас. Саме сплав економічних і політичних вимог робітничого класу робить його таким суб'єктом розчленовування людей.

У праці різного змісту витрата робочої сили залежить від того, чи є праця переважно розумовою чи фізичною, в якій мірі вимагає від працівника знань і умінь, ініціативи і самостійності. Важливою рисою способу витрати робочої сили є ступінь споживання у процесі праці енергії і здоров'я працівника. Спосіб витрати робочої сили, будучи загальним моментом, який характеризує будь-яку конкретну працю, працю будь-якого змісту, пов'язаний з такими рисами праці як ступінь інтелектуальності, обсяг творчих функцій, міра самостійності працівника в праці, його вагомість, напруженість, монотонність і т.д. Так К.Марксом була розкрита природа класів.

Починаючи зі своїх ранніх робіт, К.Маркс писав про соціальні класи, їх походженні, внутрішній диференціації, наявності проміжних верств і т.д. Але у нього відсутнє цілісне визначення поняття "клас". Відомо, що в третьому томі "Капіталу" розділ LII "Класи" був лише початий. У ньому Маркс із усією визначеністю висловлювався проти виділення класів за тотожністю доходів і джерелам доходів. Позитивна частина ним не була розвита. У ранніх роботах Маркса було присутнє розширювальне розуміння класу, не було розрізнення класів і станів. Надалі в нього склалося досить строге розуміння класу.

Багаторазово послідовники і критики Маркса намагалися інтерпретувати його концепцію класів, даючи свої визначення. Так, у 1919 р. В.І.Ленін запропонував наступне визначення класів: "Класами називаються великі групи людей, що розрізняються по їхньому місцю в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, по їхній ролі в громадській організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють. Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю інший, завдяки розбіжності їхнього місця у визначеному укладі суспільного господарства".

Проаналізувавши погляди Маркса, можливо виділити наступні критерії соціального класу:

1. загальна позиція в економічному способі виробництва;

2. специфічний спосіб життя;

3. конфліктні і ворожі відносини з іншими класами;

4. соціальні відносини і спільність, що виходять за місцеві і регіональні

межі;

5. класова свідомість;

6. політична організація