16. Соціальний контроль і девіантна поведінка.

Вперше поняття соціального контролю було введено в науковий обіг Г. Тардом. Він розглядав соціальний контроль як фактор соціалізації. Т. Парсонс розумів соціальний контроль як засіб протидії будь відхиляється і як спосіб підтримки соціального порядку і стабільності. Їм виділені основні методи соціального контролю: ізоляція, відокремлення, реабілітація порушників соціальних норм.

У сучасній соціології соціальний контроль розглядається як спосіб саморегуляції соціальної системи, за допомогою якого забезпечується упорядкований взаємодія її елементів за допомогою норм суспільного регулювання.

Соціальна поведінка, як відомо, упорядковується і регулюється за допомогою соціальних норм і цінностей.

Соціальна поведінка, що відповідає певним у суспільстві нормам і цінностям, визначається як конформистское поведінку. Основним завданням соціального контролю є відтворення конформістського типу поведінки.

З метою контролю над дотриманням суспільних і групових норм і цінностей застосовуються соціальні санкції. Санкція - це реакція групи на поведінку соціального суб`єкта. За допомогою санкцій здійснюється нормативне регулювання соціальної системи та її підсистем. Їх типологизируют на негативні і позитивні. Негативні санкції пов`язані з соціально не схвалюються порушеннями норм. Залежно від ступеня жорсткості норм їх поділяють на покарання та осуду. Застосування позитивних санкцій пов`язується не просто з дотриманням норм, але і з виконанням ряду соціально значущих дій, спрямованих на збереження цінностей і норм. Формами позитивних санкцій можуть виступати нагороди, матеріальне стимулювання, привілеї, схвалення і т. д. Крім цього, виділяються формальні і неформальні санкції, що застосовуються в залежності від типу інституту. Формальні санкції здійснюються в рамках інститутів, санкціонованих суспільством. Неформальні санкції застосовуються неформальними інститутами. Можна виділити чотири групи санкцій, що допомагають визначити, яка поведінка індивіда можна вважати корисним з точки зору групи: правові (система покарань за дії, передбачені законом); етичні (система заохочень, зауважень, що випливають з норм моралі); сатиричні (насмішки, зневаги) ; релігійні. Соціолог Р. Лапьер виділяє три групи санкцій:

-фізичні, за допомогою яких здійснюється покарання за порушення соціальних норм;

-; економічні, перешкоджають задоволенню актуальних матеріальних потреб;

-адміністративні, що виражаються в зниженні соціального статусу і т. д.

Отже, ми вже встановили, що суспільство, соціальні інститути, групи регулюють поведінку людей за допомогою встановлених норм (формальних і неформальних), санкцій. Проте в періоди кардинальних соціальних змін відбувається руйнування застарілих норм, зразків поведінки і механізмів соціального контролю, що веде до нормативної дезорієнтації, кризи моральних і правових орієнтирів людей. Виникає в суспільстві стан, яке отримало назву «аномії» (Е. Дюркгейм, Р. Мертон).

Аномія може характеризувати:

1) суспільство, в якому нормативні стандарти поведінки, переконання або ослаблені, або відсутні, а нові цінності та норми ще не утвердилися;

2) окрему особистість, якщо вона соціально дезорієнтована, перебуває в стані відчуженості.

Вимушене пристосування до аномії може породжувати девіантну поведінку. Девіантною є поведінка, яка завжди пов`язане з яким-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності - поширеним в суспільстві або його групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям.

Девіантною називають поведінку, яка не відповідає нормам і ролям. При цьому одні дослідники вважають за краще в якості точки відліку («норми») використовувати очікування відповідної поведінки, а інші - еталони, зразки поведінки. Деякі дослідники вважають, що девіантними можуть бути не тільки дії, а й ідеї, погляди. Девіантна поведінка пов`язують з реакцією суспільства на нього і тоді визначають як відхилення від групової норми, яке тягне за собою ізоляцію, лікування, тюремне ув`язнення або інші покарання порушника. Соціальними відхиленнями вважатимемо такі порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю при подібних соціальних явищах.

Р. Мертон вважав, що відхиляється від норми поведінка є симптомом неузгодженості між обумовленими культурою устремліннями і соціально організованими засобами їх задоволення. Антисоціальна поведінка набуває значних масштабів тільки тоді, коли система культурних цінностей звеличує, фактично вище всього, певні символи успіху, загальні для населення в цілому, в той час як соціальна структура суспільства жорстко обмежує і повністю усуває доступ до апробованим засобів оволодіння цими символами для більшої частини того ж населення. Тому функціональні недоліки офіційної структури приводять до утворення неофіційних структур для задоволення потреб.

Різне співвідношення визначаються культурою цілей і інституціалізованих коштів логічно визначає типи можливих поведінкових реакцій:

u підпорядкування, конформне поведінка (прийняття цілей і засобів);

u інновація, реформізм ( прийняття цілей, усунення засобів);

u ритуализм (неприйняття цілей, прийняття коштів);

u ретрізм, догляд (неприйняття ні цілей, ні коштів);

u заколот (відмова від цілей і засобів із заміною їх новими цілями та засобами).

Отклоняющимся будуть сприйматися другий, четвертий п`ятий типи поведінки.