
- •Об’єкт і предмет соціології. Сучасні дискусії про об’єкт і предмет соціології.
- •Структура і функції соціології.
- •О. Конт – основоположник соціології.
- •Закон 3-х стадій розвитку знання о. Конта.
- •Конвенція соціальної еволюції г. Спенсера.
- •Соціальні процеси, соціальні зміни і соціальний розвиток, як категорія соціальної теорії.
- •Соціологія організації: предмет, проблеми, методи.
- •Співвідношення категорій «соціальні відносини», «суспільні відносини», «соціальна взаємодія».
- •Основні принципи соціології е. Дюркгейма.
- •Структура і функції загальної соціологічної теорії.
- •Праця, як соціологічна категорія.
- •Застосування тестів у соціології.
- •Соціологія особистості як спеціальна соціологічна теорія.
- •Порівняльний аналіз методів опитування.
- •Предмет соціології в. Парето.
- •Соціальний контроль і девіантна поведінка.
- •Соціологія г. Зімеля: основні концептуальні положення.
- •Соціальні потреби, інтереси, ідеали як спонукальні мотиви соціальної дії.
- •Поняття соціальної спільноти, соціальної групи, їх типологія та співвідношення.
- •Особливості розвитку української соціологічної думки.
- •Соціальна структура сучасного українського суспільства.
- •Соціологічний підхід до визначення поняття культура.
- •Соціальна нерівність та соціальні конфлікти.
- •Соціологія в. Липинського.
- •Соціокультурна регуляція суспільного життя.
- •Поняття сім’ї. Види сім’ї та шлюбу.
- •Метод інтерв’ю в соціологічних дослідженнях.
- •Етносоціологія(предмет та методи).
- •Якісні методи в соціології.
- •Пихологічний напрямок в соціології хх століття( психологія народів, психологія натовпу,концепція наслідування, інтеракціонізм, інстинктивізм).
- •Класифікація методів соціологічного дослідження.
- •Гендер, як соціальний інститут.
- •Поняття надійності соціологічної інформації. Статистичні покажчики надійності.
- •Соціологічна проблематика у психоаналізі з. Фрейда(особистість, культура, девіантністі).
- •Вимірювання соціальних змінних. Типи шкал.
- •Соціологічне визначення поняття особистість.
- •Методологічне обґрунтування соціологічного дослідження.
- •Вибірки в соціологічному дослідження.
- •Соціометричні опитування: аналіз результатів соціометричних опитувань.
- •Теорія соціальної дії м. Вебера.
- •Методологічна частина програми соціологічного дослідження: логіка дослідження та аналіз основних понять.
- •Основні ідеї р. Мертона.
- •Гендерна нерівність. Сексуальне насилля.
- •Генетична соціологія м. Грушевського та Український соціологічний інститут.
- •Сутність та основний зміст праці м.Вебера « Протестантський етика та дух капіталізму».
- •Поняття якості соціологічної інформації.
- •Основні принципи соціології е.Дюркгейма.
- •Класова теорія к. Маркса.
- •52. Матеріалістична теорія історичного розвитку к. Маркса.
- •Типи соціальної поведінки особистості( за р. Мертоном).
- •Програмування соціологічного дослідження.
- •Система соціологічного знання.
- •Процес соціалізації особистості.
- •56. Соціологія як наука, її місце в системі соціогуманітарних наук.
- •Історична соціологія а. Токвіля.
- •Основні категорії структурно – функціональної соціології т. Парсонса.
Соціальний контроль і девіантна поведінка.
Вперше поняття соціального контролю було введено в науковий обіг Г. Тардом. Він розглядав соціальний контроль як фактор соціалізації. Т. Парсонс розумів соціальний контроль як засіб протидії будь відхиляється і як спосіб підтримки соціального порядку і стабільності. Їм виділені основні методи соціального контролю: ізоляція, відокремлення, реабілітація порушників соціальних норм.
У сучасній соціології соціальний контроль розглядається як спосіб саморегуляції соціальної системи, за допомогою якого забезпечується упорядкований взаємодія її елементів за допомогою норм суспільного регулювання.
Соціальна поведінка, як відомо, упорядковується і регулюється за допомогою соціальних норм і цінностей.
Соціальна поведінка, що відповідає певним у суспільстві нормам і цінностям, визначається як конформистское поведінку. Основним завданням соціального контролю є відтворення конформістського типу поведінки.
З метою контролю над дотриманням суспільних і групових норм і цінностей застосовуються соціальні санкції. Санкція - це реакція групи на поведінку соціального суб`єкта. За допомогою санкцій здійснюється нормативне регулювання соціальної системи та її підсистем. Їх типологизируют на негативні і позитивні. Негативні санкції пов`язані з соціально не схвалюються порушеннями норм. Залежно від ступеня жорсткості норм їх поділяють на покарання та осуду. Застосування позитивних санкцій пов`язується не просто з дотриманням норм, але і з виконанням ряду соціально значущих дій, спрямованих на збереження цінностей і норм. Формами позитивних санкцій можуть виступати нагороди, матеріальне стимулювання, привілеї, схвалення і т. д. Крім цього, виділяються формальні і неформальні санкції, що застосовуються в залежності від типу інституту. Формальні санкції здійснюються в рамках інститутів, санкціонованих суспільством. Неформальні санкції застосовуються неформальними інститутами. Можна виділити чотири групи санкцій, що допомагають визначити, яка поведінка індивіда можна вважати корисним з точки зору групи: правові (система покарань за дії, передбачені законом); етичні (система заохочень, зауважень, що випливають з норм моралі); сатиричні (насмішки, зневаги) ; релігійні. Соціолог Р. Лапьер виділяє три групи санкцій:
-фізичні, за допомогою яких здійснюється покарання за порушення соціальних норм;
-; економічні, перешкоджають задоволенню актуальних матеріальних потреб;
-адміністративні, що виражаються в зниженні соціального статусу і т. д.
Отже, ми вже встановили, що суспільство, соціальні інститути, групи регулюють поведінку людей за допомогою встановлених норм (формальних і неформальних), санкцій. Проте в періоди кардинальних соціальних змін відбувається руйнування застарілих норм, зразків поведінки і механізмів соціального контролю, що веде до нормативної дезорієнтації, кризи моральних і правових орієнтирів людей. Виникає в суспільстві стан, яке отримало назву «аномії» (Е. Дюркгейм, Р. Мертон).
Аномія може характеризувати:
1) суспільство, в якому нормативні стандарти поведінки, переконання або ослаблені, або відсутні, а нові цінності та норми ще не утвердилися;
2) окрему особистість, якщо вона соціально дезорієнтована, перебуває в стані відчуженості.
Вимушене пристосування до аномії може породжувати девіантну поведінку. Девіантною є поведінка, яка завжди пов`язане з яким-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності - поширеним в суспільстві або його групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям.
Девіантною називають поведінку, яка не відповідає нормам і ролям. При цьому одні дослідники вважають за краще в якості точки відліку («норми») використовувати очікування відповідної поведінки, а інші - еталони, зразки поведінки. Деякі дослідники вважають, що девіантними можуть бути не тільки дії, а й ідеї, погляди. Девіантна поведінка пов`язують з реакцією суспільства на нього і тоді визначають як відхилення від групової норми, яке тягне за собою ізоляцію, лікування, тюремне ув`язнення або інші покарання порушника. Соціальними відхиленнями вважатимемо такі порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю при подібних соціальних явищах.
Р. Мертон вважав, що відхиляється від норми поведінка є симптомом неузгодженості між обумовленими культурою устремліннями і соціально організованими засобами їх задоволення. Антисоціальна поведінка набуває значних масштабів тільки тоді, коли система культурних цінностей звеличує, фактично вище всього, певні символи успіху, загальні для населення в цілому, в той час як соціальна структура суспільства жорстко обмежує і повністю усуває доступ до апробованим засобів оволодіння цими символами для більшої частини того ж населення. Тому функціональні недоліки офіційної структури приводять до утворення неофіційних структур для задоволення потреб.
Різне співвідношення визначаються культурою цілей і інституціалізованих коштів логічно визначає типи можливих поведінкових реакцій:
u підпорядкування, конформне поведінка (прийняття цілей і засобів);
u інновація, реформізм ( прийняття цілей, усунення засобів);
u ритуализм (неприйняття цілей, прийняття коштів);
u ретрізм, догляд (неприйняття ні цілей, ні коштів);
u заколот (відмова від цілей і засобів із заміною їх новими цілями та засобами).
Отклоняющимся будуть сприйматися другий, четвертий п`ятий типи поведінки.