1 питання Предметом навчальної дисципліни "Організація судових та правоохоронних органів" є:

1) структурний устрій судових та правоохоронних органів у їх сукупності і кожного з них окремо;

2) організація системи судових та правоохоронних органів щодо забезпечення виконання поставлених завдань та цілей органу;

3) діяльність судових та правоохоронних органів в аспекті реалізації покладених на них функцій.

Під системою будь-якої науки чи навчальної дисципліни розуміють взаємопов'язане розташування її розділів, які залежать від складових частин предмета конкретної науки чи навчальної дисципліни. Система навчального курсу "Організація судових та правоохоронних органів" також визначається його змістом, що викладається у певній послідовності, забезпечуючи поетапне та зрозуміле викладення цієї юридичної дисципліни. У цьому підручнику виклад матеріалу здійснюється за такою схемою.

Спочатку викладається матеріал з питань організації та функціонування судової влади. Зокрема, питання природи судової влади, її ознак, принципів і функцій. Потім значний обсяг матеріалу присвячено її організаційній формі - судовій системі, досліджуються ключові питання щодо порядку утворення та ліквідації судів, принципів побудови та фінансування. Здійснюється загальна характеристика сучасної судової системи України та аналіз структури та повноважень кожного виду суду загальної юрисдикції. Окрема увага приділена питанням організації роботи, змісту повноважень та порядку роботи Конституційного Суду України. Потім викладається матеріал щодо статусу носіїв судової влади - професійних суддів, народних засідателів, присяжних. Завершується тематика організації та функціонування судової влади розділом, що присвячений системі органів, які забезпечують її функціонування: питанням щодо статусу, компетенції та повноважень Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та органів суддівського самоврядування.

Другим, окремим блоком можна виокремити теми, присвячені питанням організації та функціонування органів з особливим конституційним статусом - Вищої ради юстиції України та Прокуратури України. Акцентується на особливостях функцій та повноваженнях цих органів, викладається матеріал із метою сформування у студентів загального уявлення про призначення зазначених органів у державі.

До третього блоку входять теми, присвячені питанням організації і функціонування органів охорони правопорядку: органів досудового розслідування; органів внутрішніх справ, органів юстиції, Служби безпеки України тощо. У цих розділах аналізуються зміст компетенції кожного органу, його функції, механізми взаємодії з іншими правоохоронними органами в межах здійснення правоохоронної діяльності, розмежування компетенції, система та структура кожного органу та статус їхніх посадових осіб.

До четвертого блоку входять теми щодо організації та діяльності недержавних органів, які здійснюють правозахисну функцію, - адвокатури та нотаріату. Зокрема, аналізуються положення щодо їх правового статусу, повноважень, вимог до осіб, які бажають або вже займаються даним видом діяльності.

Навчальна дисципліна "Організація судових та правоохоронних органів" дає студентам перші, базові знання, які можуть ними з успіхом бути використані при вивченні інших юридичних наук і навчальних дисциплін. Наприклад, функціональні принципи судової влади вивчаються в курсах процесуального права, функції та повноваження Конституційного Суду України - у навчальному курсі з конституційного права, повноваження міліції - у курсі адміністративного права тощо. Крім того, на старших курсах юридичних вузів викладається низка навчальних дисциплін, які істотно розвивають і доповнюють матеріал теми дисципліни "Організація судових та правоохоронних органів". Так, "Основи прокурорської діяльності", "Організація роботи прокуратури" - предмети, що дають знання про зміст, форму і методи здійснення всіх напрямів діяльності прокуратури; "Судове право", "Організація роботи суду" - предмети, що дають знання щодо особливостей реалізації правовідносин у сфері компетенції судової влади.

3 питання Охарактеризувати джерела курсу Організація судових та правоохоронних органів Всі нормативно­правові акти залежно від їх змісту (предмету) можна поділити на такі групи актів:

— загального характеру;

— про судову владу, правосуддя, суди і суддів;

— про органи юстиції та державну виконавчу службу;

— про діяльність органів прокуратури;

— про органи досудового розслідування злочинів;

— про організацію правової допомоги;

— про нотаріат.

Акти загального характеру. До цієї групи належать нормативно­правові акти, зміст яких має значення для визначення сутності та спрямованості діяльності правоохоронних органів, а також такі, які комплексно визначають організацію і діяльність кількох правоохоронних органів, а саме:

— Конституція України;

— міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

— Кримінально­процесуальний кодекс України.

Конституція України. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, до числа яких належить більшість правоохоронних органів, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» першочергове значення мають положення розді­лів II («Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»), VII («Прокуратура»), VIII («Правосуддя»), ХІІ («Кон­ституційний Суд України»). У розділі ІІ, наприклад, містяться такі принципи судової влади як право на судовий захист (ст. 55), право на правову допомогу (ст. 59), презумпція невинуватості (ст. 62), а також положення щодо судового контролю за правомірністю обмеження свободи людини та особистої недоторканності, недоторканності житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та інші важливі положення, які безпосередньо визначають зміст діяльності правоохоронних органів. Роз­діл VII визначає функції прокуратури України, порядок при­значення та звільнення Генерального прокурора України, строк його повноважень. І, нарешті, розділ VIII визначає основи організації судової влади в Україні, основні засади судочинства, а також компетенцію і склад Вищої ради юстиції. Заслуговує на увагу і розділ ХV Конституції України «Перехідні положення», зокрема пункти 9, 12 і 13, що стосуються строків і порядку приведення у відповідність з Конституцією України судової системи і функцій прокуратури, а також порядку арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, порядку проведення огляду і обшуку житла або іншого володіння особи.

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Серед таких міжнародних правових актів є цілий ряд договорів, які визначають способи захисту прав і свобод людини, вимоги щодо організації судової влади, забезпечення її незалежності та ін. Найважливішими з них є:

— Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.;

— Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини, схвалений Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.;

— Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.;

— Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання;

— Основні принципи незалежності суддів, схвалені резолюцією Генеральної асамблеї ООН 13 грудня 1985 р., та ін.

Ці нормативні акти проголошують і розкривають зміст невід’ємних прав людини, а також містять авторитетну регламентацію питань, пов’язаних з оскарженням несправедливих з погляду зацікавлених осіб рішень вищих судових інстанцій України в міждержавні органи, зокрема, до Європейського суду з прав людини. Така можливість оскарження прямо передбачена частиною четвертою ст. 55 Конституції України. Що ж стосується останнього з названих документів, то його вивчення дозволяє одержати уявлення про те, як повинні вирішуватися питання забезпечення принципу незалежності судової влади.

Кримінально­процесуальний кодекс України регламентує процедуру здійснення дізнання та досудового слідства; повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, а також при підтриманні державного обвинувачення у судах; принципи судочинства, процедуру розгляду справ у всіх судових інстанціях, порядок оскарження рішень суду та ін.

Законодавство про судову владу, правосуддя, суди і суддів. Нормативно­правові акти, які регламентують питання організації та реалізації судової влади в Україні, прийняті у відповідності й у розвиток конституційних положень. До них належать: закони України «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про статус суддів», «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», «Про доступ до судових рішень», «Про Вищу раду юстиції»; «Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді», затверджене Указом Президента України, а також акти Державної судової адміністрації щодо організаційного забезпечення діяльності судів.

Визначальне місце у законодавчому масиві цієї групи належить Закону України «Про судоустрій України», прийнятому 7 лютого 2002 р. Цей закон визначає організаційні основи судової системи України, у тому числі види, склад і повноваження судів усіх рівнів; види судочинства; засади здійснення правосуддя; деякі питання статусу професійних суддів, народних засідателів та присяжних; систему, повноваження та організацію роботи кваліфікаційних комісій суддів; засади, завдання і повноваження органів суддівського самоврядування, а також питання організаційного забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою.

Закон України «Про Конституційний Суд України», прийнятий 16 жовтня 1996 р., визначає статус Конституційного Суду, принципи його діяльності, суб’єктів права на конституційне подання та конституційне звернення, статус і гарантії діяльності суддів Конституційного Суду, питання організації та діяльності Конституційного Суду, порядок конституційного провадження у справах.

У законі України «Про статус суддів», прийнятому 15 грудня 1992 р. (з численними наступними змінами та доповненнями), закріплені вимоги, що висуваються до судді; його обов’язки; порядок обрання (призначення) суддів; гарантії їх незалежності; строки і порядок атестації суддів; підстави дисциплінарної відповідальності суддів; процедура розгляду дисциплінарної справи, а також вирішено питання матеріального і соціально­побутового забезпечення суддів.

Закон України «Про Вищу раду юстиції», прийнятий 15 січня 1998 р. (із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 9?рп/2002 від 21 травня 2002 р.), визначає статус Вищої ради юстиції як колегіального незалежного органу, відповідального за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Цей закон регламентує порядок утворення і організацію роботи Вищої ради юстиції, порядок вирішення питань, віднесених до її компетенції.

Законодавство про органи юстиції та державну виконавчу службу. Цю групу нормативно­правових актів можна розділити на дві підгрупи.

До першої підгрупи належать нормативно­правові акти, які регламентують організацію і діяльність органів юстиції: Положення «Про Міністерство юстиції України», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р.; Постанова Кабінету Міністрів України «Про систему органів юстиції» № 592 від 30 квітня 1998 р.; Положення про головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 36/5 від 30 серпня 2000 р.; Положення про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 36/5 від 30 серпня 2000 р.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про систему органів юстиції» визначає систему органів юстиції, а також необхідні організаційні і фінансові заходи для забезпечення діяльності новостворених районних (міських) управлінь юстиції (до цього у районах і містах управлінь юстиції не було).

Вищезазначені положення регламентують завдання, структуру і повноваження органів юстиції усіх рівнів.

До другої підгрупи належать нормативно­правові акти, що визначають організацію і діяльність державної виконавчої служби, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України: закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші підзаконні нормативні акти, прийняті на їх виконання.

Закон України «Про державну виконавчу службу», прийнятий 24 березня 1998 р. (з наступними змінами та доповненнями), визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус пра­цівників органів державної виконавчої служби та їх со­ці­альний захист.

Закон України «Про виконавче провадження», прийнятий 21 квітня 1999 р. (з наступними змінами та доповненнями), визначає порядок і умови примусового виконання рішень судів та інших визначених законом органів і посадових осіб, права та обов’язки державних виконавців.

Законодавство про діяльність органів прокуратури. До нормативно­правових актів, які регламентують організацію й діяльність прокуратури, належать: Закон України «Про прокуратуру», Положення «про класні чини працівників органів прокуратури», Дисциплінарний статут прокуратури України, а також накази, розпорядження, інструкції Генерального прокурора України.

У Законі України «Про прокуратуру», прийнятому 5 листопада 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями), досить детально вирішені всі основні питання організації й діяльності прокуратури, а саме: система органів прокуратури, принципи організації і діяльності прокуратури, її функції, статус працівників органів прокуратури, їх повноваження.

Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько­слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Положення «Про класні чини працівників органів прокуратури», затверджене постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., визначає порядок встановлення і присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури.

Нормативні акти, які видає Генеральний прокурор України, визначають завдання і стратегію здійснення нагляду за додержанням законів у відповідній сфері.

Законодавство про органи досудового розслідування злочинів. До численної групи нормативно­правових актів, що регламентують досудове розслідування злочинів, належать: Кримінально­процесуальний кодекс України, Митний кодекс України, закони України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно­розшукову діяль­ність», «Про державну податкову службу України», «Про Державний кордон України», Положення про Міністерство внутрішніх справ України та ін. Така неоднорідність і численність нормативно­правових актів цієї групи пояснюється тим, що, по­перше, виявлення і розслідування злочинів проводиться шляхом здійснення оперативно­розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства, а по­друге, здійснення цієї діяльності покладається на різноманітні органи, перелік яких визначається законом.

5 питання Організація державної влади в Україні. Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може визначатись як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність. Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи. Нинішній державний лад України має чимало особливостей. По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення. По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу. По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р. По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

6Питання Поняття й основні ознаки судової влади

Судова влада стала об’єктом самостійного наукового дослідження лише в рамках теорії поділу влади. Якщо феномен влади досліджується вже тисячоліття, то судова влада як самостійне соціальне явище звертає на себе увагу вчених близько трьохсот років.

Існує декілька підходів до тлумачення поняття «судова влада». Відповідно до першого судову владу визначають як сукупність судових установ, тобто як владу державного органу — суду. Такий підхід має назву організаційного, оскільки пов’язаний він з характеристикою судової системи, принципів її організації, правовим статусом суддів, місцем суду в системі інших державних органів.

Другий підхід зветься функціональним. За ним судова влада визначається як сукупність повноважень суду з відправлення правосуддя, тобто діяльність суду по розгляду й вирішенню у визначеній законом процесуальній формі справ, що мають юридичні наслідки.

Третій підхід (організаційно­функціональний) поєднує два перших і визначає судову владу як систему створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, із застосуванням спеціальної процедури.

Однак зазначені підходи до визначення поняття судової влади не враховують її владних проявів, державно­атрибутивної природи. Також не дається відповіді, чому судова влада є однією з гілок державної влади, які ознаки споріднюють її з законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а які є притаманними лише владі судовій, характеризують її виключність і самостійність.

Спроби розкрити зміст терміна «влада» робилися ще мислителями далекого минулого. Спочатку (до з’ясування природи влади) панував синкретичний підхід, що об’єднував владу надприр

одних сил і людей, природні чинники і сус­піль­ну владу.

Середньовічні вчені на перший план ставили владу Бога, вважаючи її людський варіант лише похідним.

Влада як соціальне явище зацікавила письменників­утопістів та енциклопедистів напередодні буржуазних революцій у Західній Європі, коли постало питання про повалення влади феодалів і заміну її новою. У їхніх творах йшлося про владу народу, що знайшло своє втілення в прийнятих згодом конституціях.

Зараз при всьому розмаїтті існуючих поглядів на владу багатьом представникам різних напрямків суспільної думки притаманна її характеристика як авторитету, якому властива можливість змусити підкоряти своїй волі інших людей. Кожна влада заснована на силі авторитету: чим повніше влада виражає інтереси суспільства, тим більший вона має авторитет, а відповідно підкорення їй стає більш добровільним та усвідомленим.

Отже, влада — категорія багатогранна, яку слід розглядати через концепцію управління, засобу нав’язувати свою волю, примусу, нарешті, владовідносин. Поняття «судова влада» характеризується наявністю, як правило, не менше двох суб’єктів відносин, одним з яких є суд. Влада — це засіб функціонування суспільства, який залежить від характеру й рівня суспільного життя, сутність якого полягає у відносинах підкорення волі окремих осіб та об’єднань керівній у цьому суспільстві волі. Розуміння сутності й ролі судової влади в державі буде змінюватись відповідно до певного історичного етапу розвитку суспільства, залежатиме від того, яке місце відведено в ньому суду як органу судової влади.

Як бачимо, судовій владі притаманні певні загальні ознаки, характерні для влади взагалі. Їх аналіз дозволяє з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі взагалі, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. Крім того, вона містить ознаки, що розкривають її специфіку, унікальну природу, виключне місце в системі державної влади, — специфічні ознаки. Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дозволяють визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності.