99. Лізинг – це вид:

1. ; кредиту

2. оренди;

3. підряду;

4. інвестицій.

100. Закони у сфері підприємництва приймає в Україні:

1. Верховна Рада України;

2. Кабінет Міністрів України;

3. Президент України;

4. правильним є все вищеназване.

Розділ 4. Маркетинг

1. Двоєдиною метою маркетингу є:

1. Орієнтація на прибуток і конкурентні переваги підприємства.

2. Задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку підприємства.

3. Задоволення потреб споживачів і забезпечення перемоги в конку­рентній боротьбі.

2. Найважливішою передумовою успішного маркетингу є:

1. Вивчення і формування споживчих запитів та переваг.

2. Організація відділу маркетингу. 3. Організація та планування ефективної системи збуту.

3. Використання виробничої концепції маркетингу можливе на ринку, де:

1. Попит перевищує пропозицію. 2. Пропонування перевищує попит.

3. Співвідношення попиту і пропонування не має жодного значення.

4. Уявлення про те, що товари «продаватимуть себе самі», властиве такій концепції маркетингу:

1. Виробничій. 2. Товарній. 3. Збутовій.

5. Формування ринку споживачів — це результат реалізації заходів концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Суто маркетингової. 3. Виробничої.

6. Ринковим орієнтиром товарної концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запит. 3. Потреби.

7. Ринковим орієнтиром збутової концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запит. 3. Потреби.

8. Зміна орієнтації підприємницької діяльності характерна для концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Збутової. 3. Управлінської.

9. Принцип «збут того, що виробляється підприємством» характерний для концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Управлінської. 3. Сучасної.

10. Система «виробництво—збут», як основний центр уваги, характерна для концепції:

1. Збутової. 2. Управлінської. 3. Сучасної.

11. Ринковим орієнтиром сучасної концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запити. 3. Потреби.

12. Основним центром уваги сучасної концепції маркетингу є система:

1. «Виробництво—збут». 2. «Виробництво—ринок». 3. «Підприємство—ринок».

13. Термін «передекономічне походження потреб» означаєте, що вони:

1. Не залежать від природи людини. 2. Визначаються природою людини.

3. Залежать від волі чи бажання підприємця.

14. Підприємець не може вплинути на потреби:

1. Активні. 2. Стимульовані. 3. Рефлекторні.

15. Згідно з теорією А. Маслоу всі потреби поділяються на:

1. Дві категорії та п'ять рівнів. 2. Два рівні та п'ять категорій. 3. Два рівні та дві категорії.

16. Визначення мети і бажаного кінцевого стану — це цін­ності:

1. Термінальні. 2. Інструментальні. 3. Соціальні.

17. Функціональні цінності — це корисність блага:

1. Обумовлена його асоціюванням з певною соціальною групою.

2. Обумовлена його здатністю відігравати певну утилітарну чи фізичну роль.

3. Обумовлена його здатністю пробуджувати певні почуття чи ефективну реакцію.

18. Корисність блага, обумовлена специфічною ситуацією то­го, хто здійснює вибір, є цінністю:

1. Соціальною. 2. Умовною. 3. Епістемічною.

19. Побажання споживачів — це:

1. Зовнішня форма виявлення потреб. 2. Специфічний стан споживачів.

3. Загальні переконання споживачів.

20. Побажання споживачів з урахуванням їхньої купівельної спроможності — це:

1. Запити. 2. Попит. 3. Специфічний стан споживачів.

21. З погляду маркетингу ажіотажний попит є:

1. Небажаним. 2. Бажаним. 3. Ефективним.

22. Попит на товари, яких нема на ринку, називається:

1. Латентним. 2. Без вартісним. 3. Креативним.

23. Латентний — це попит, який:

1. Зароджується. 2. Зменшується. 3. Зростає.

24. Основними особливостями послуги є:

1. Нематеріальність, якісна незмінність, неможливість зберігання, невіддільність від постачальника.

2. Нематеріальність, зміна якості в часі, невіддільність від постачальника, неможливість зберігання.

3. Нематеріальність, неможливість нагромадження запасів, якісна несталість, неможливість зберігання.

25. Вартість — це комплексне поняття, яке включає:

1. Споживчу вартість і ціну. 2. Ціну і вартість споживання.

3. Споживчу вартість і вартість споживання.

26. Два типи задоволення від товару — це:

1. Функціональне і психологічне задоволення. 2. Функціональне й естетичне задоволення.

3. Функціональне й комерційне задоволення.

27. Для здійснення процесу обміну необхідні три умови:

1. Домовленість щодо вартості предмета; комунікація сторін, передання цінностей.

2. Домовленість щодо цінності предмета, комунікація сторін, передання цінностей.

3. Домовленість щодо ціни предмета, комунікація сторін, передання цінностей.

28. Традиційними блоками інструментів «маркетингової су­міші» є:

1. Продукт, ціна, комунікації, збут. 2. Розподіл, ціна, продукт, реклама.

3. Продукт, розподіл, ціноутворення, просування.

29. Ринком покупців називають ринок, де:

1. Попит більший за пропонування. 2. Попит менший за пропонування.

3. Попит дорівнює пропонуванню.

30. Цільовий ринок підприємства — це ринок:

1. Споживачі якого можуть скористатися продукцією підприємства.

2. На якому підприємство реалізує свою продукцію.

3. Потреби і запити споживачів якого якнайліпше відповідають можливостям підприємства щодо їх задоволення.

31. Тактичний маркетинг передбачає розроблення та реаліза­цію конкретних програм діяльності підприємства на період до:

1. Двох років. 2. П'яти років. 3. Десяти років.

32. Диференційований маркетинг виходить з того засадничого принципу, що будь-який бізнес має:

1. Глобальний характер. 2. Локальний характер. 3. Стандартний характер.

33. Негативний попит потребує використання підходів і ме­тодів маркетингу:

1. Конверсійного. 2. Стимулювального. 3. Тактичного.

34. Надання товару нових характеристик, рекламування, про­понування товару іншим групам споживачів — це інструменти маркетингу:

1. Розливального. 2. Підтримувального. 3. Стимулювального.

35. Демаркетинг — це система дій за умов:

1. Ажіотажного попиту. 2. Негативного попиту. 3. Попиту, що постійно зменшується.

36. Маркетинг, що спрямовує діяльність підприємства на конкретний сегмент ринку, — це:

1. Інтегрований маркетинг. 2. Споживчий маркетинг. 3. Диференційований маркетинг.

37. Надання товару ринкової новизни, репозиціювання — це інструменти:

1. Ре маркетингу. 2. Де маркетингу. 3. Синхромаркетингу.

38. Ідентифікація як проблем, так і можливостей підприємс­тва посісти конкурентну позицію на конкретному ринку — це:

1. Мета маркетингових досліджень. 2. Предмет маркетингових досліджень.

3. Об'єкт маркетингових досліджень.

39. Формування загальних уявлень про аспекти та проблеми маркетингової діяльності — це мета:

1. Польових досліджень. 2. Кабінетних досліджень. 3. Пілотних досліджень.

40. Метод фокус-груп передбачає:

1. Регулярне спілкування тією самою чітко визначеною групою споживачів.

2. Спілкування з представниками інших підприємств.

3. Невимушене спілкування з невеликою групою споживачів.

41. Вихідним моментом процесу маркетингових досліджень є:

1. Формулювання цілей та завдань маркетингових досліджень.

2. Визначення проблеми. 3. Збирання та систематизація інформації.

42. Швидкість збирання інформації, невисока вартість, від­носна простота — це переваги:

1. Кабінетних досліджень. 2. Польових досліджень. 3. Панельних досліджень.

43. У процесі .маркетингових досліджень найбільше часу і ко­штів витрачається на етапі:

1. Аналізу інформації. 2. Збирання та систематизації інформації. 3. Визначення проблеми.

44. Для прийняття стратегічних рішень із стратегічних на­прямків розвитку підприємства можуть створюватись:

1. Тимчасові консультативні групи. 2. Венчурні групи. 3. Проблемні групи.

45. Найціннішою для маркетингових досліджень є інфор­мація:

1. Первинна. 2. Вторинна. 3. Макропланова.

46. Можливість аналізу неусвідомленої поведінки об'єкта до­слідження забезпечує:

1. Опитування. 2. Спостереження. 3. Моделювання.

47. Найбільш швидко можна провести опитування за допомогою:

1. Поштових відправлень. 2. Особистих контактів. 3. Телефонних дзвінків.

48. Скільки підсистем налічують маркетингові інформаційні системи?

1. Три. 2. Чотири. 3. Шість.

49. Який метод маркетингових досліджень використовується за недостатності інформації або неможливості її збирання та узагальнення?

1. Метод ділових контактів. 2. Метод фокус-груп. 3. Метод пробного продажу.

50. З чого починають збирання інформації?

1. Зі збору первинної інформації. 2. Зі збору вторинної інформації. 3. З опитувань споживачів.

51. Що являє собою експеримент як метод збирання інфор­мації?

1. Вивчення і фіксування поведінки суб'єктів.

2. Відтворення дії маркетингових чинників за допомогою математи­чних моделей.

3. Одержання інформації про взаємозв'язки між залежними і неза­лежними змінними.

52. Обсяги продажу товарів у даний час конкретній групі споживачів — це:

1. Реальна місткість ринку. 2. Потенційна місткість ринку. 3. Ринковий потенціал.

53. Місткість ринку — це величина:

1. Постійна. 2. Змінна. 3. Не прогнозована.

54. Вихідним моментом прийняття рішення про купівлю є:

1. Розуміння проблеми. 2. Пошук інформації. 3. Оцінка альтернатив.

55. Рутинний процес прийняття рішень про купівлю має місце в разі придбання:

1. Товарів високої якості. 2. Товарів середньої якості. 3. Дешевих товарів.

56. Сукупність людей, які можуть впливати на позицію індиві­да, особистості, яких розглядають як основу для самооцінки, — це:

1. Соціальні пласти. 2. Референті групи. 3. Субкультурні підгрупи.

57. Згідно з теорією М. Портера конкурентне середовище формується взаємодією:

1. Чотирьох сил. 2. П'яти сил. 3. Шести сил.

58. Конкуренція між різними товарами, які задовольняють ту саму потребу, називається:

1. Функціональною. 2. Предметною. 3. Видовою.

59. Конкуренція між ідентичними товарами має назву:

1. Функціональна. 2. Предметна. 3. Видова.

60. Маркетингова товарна політика включає:

1. Планування нових товарів, модифікування та обслуговування то­варів.

2. Розроблення, модифікування та елімінування товарів.

3. Розроблення, обслуговування та елімінування товарів.

61. Концепція товару за Ф. Котлером включає:

1. Три рівні. 2. Чотири рівні. 3. П'ять рівнів.

62. Згідно з концепцією життєвого циклу товару прибуток від його реалізації можливий на етапі:

1. Дослідження та розроблення товару. 2. Запровадження товару на ринок.

3. Розширення ринку збуту.

63. Концепцію конкурентоспроможності товару (К) у найзагальнішому вигляді можна виразити так:

1. К = ціна споживання/споживчий ефект  min.

2. К = ціна споживання/споживчий ефект  mах.

3. К = споживчий ефект/споживання  min.

64. Згідно з маркетинговою концепцією товару головним його атрибутом є:

1. Якість. 2. Функціональні характеристики. 3. Корисність.

65. Визначення того, наскільки корисним буде товар для спо­живача, його основної ідеї та мети використання, — це плану­вання товару:

1. В узагальненому вигляді. 2. У конкретному вигляді. 3. У розширеному вигляді.

66. Вихідним моментом процесу планування нових товарів є:

1. Розроблення ідей. 2. Визначення мети розроблення нової продукції.

3. Розроблення стратегії маркетингу.

67. Ідея нового товару відкидається, якщо місткість майбу­тнього ринку для нього:

1. Є значною, але постійно зменшується. 2. Є незначною, але постійно збільшується.

3. Перевищує значення точки прибутковості.

68. Ідею нового товару треба виражати зрозумілими та зна­чущими для споживача поняттями на етапі:

1. Розроблення стратегії маркетингу. 2. Розроблення продукції.

3. Розроблення та перевірки задуму товару.

69. Схвальне ставлення споживачів до концепції нового товару з'ясовується на етапі:

1. Оцінки та відбору ідей. 2. Розроблення і перевірки задуму.

3. Розроблення стратегії маркетингу.

70. Позиціювання товарів — це:

1. Сегментування ринку. 2. Знаходження оригінальної позиції для товару на ринку.

3. Визначення міри сприйняття товару споживачами.

71. Криві графіка життєвого циклу продукції вказують на зміни:

1. Доходів і обсягів збуту. 2. Прибутку та доходів. 3. Прибутку та витрат.

72. Логічно відповідною концепції життєвого циклу товару буде така послідовність зміни характеру реклами:

1. Інформувальна, перекопувальна, нагадувальна, мінімальна.

2. Інформувальна, нагадувальна, перекопувальна, мінімальна.

3. Інформувальна, мінімальна, перекопувальна, нагадувальна.

73. «Візитною карткою» будь-якого товару є:

1. Товарна марка. 2. Упаковка. 3. Етикетка.

74. Головною причиною несприйняття нових товарів ринком увижається:

1. Несуттєвість їх відмін від товарів уже наявних на ринку.

2. Висока ціна. 3. Помилки в позиціюванні.

75. Сукупність усіх товарних одиниць, яку пропонує ринку конкретний продавець, — це:

1. Продуктова лінія. 2. Товарна номенклатура. 3. Товарний асортимент.

76. Доповнення існуючих продуктових ліній новими товара­ми — це:

1. Модифікування. 2. Диференціація. 3. Диверсифікація.

77. Перцепційна карта використовується для:

1. Генерування ідей. 2. Позиціювання нових товарів. 3. З'ясування запитів споживачів.

78. Венчурна група — це:

1. Група спеціалістів, яка створюється для розроблення нової про­дукції.

2. Структурний підрозділ відділу маркетингу. 3. Група, яка розробляє рекламні звернення.

79. Методи «збирання врожаю», «видоювання», «концентра­ції зусиль» — це методи:

1. Модифікування товарів. 2. Обслуговування товарів. 3. Елімінування товарів.

80. Доповнення існуючої виробничо-технічної програми про­дукцією вищого чи нижчого технічного рівня — це диверсифі­кація:

1. Горизонтальна. 2. Вертикальна. 3. Латеральна.

81. Роль маркетингової цінової політики найменша на ринку:

1. Чистої монополії. 2. Олігопольному. 3. Досконалої конкуренції.

82. Вихідним етапом маркетингового розрахунку цін є:

1. Розрахунок витрат на виробництво та реалізацію продукції.

2. Визначення цілей ціноутворення. 3. Дослідження існуючих обмежень.

83. Залежність між цінами та кількістю товарів, які купу­ють споживачі:

1. Пряма. 2. Обернена. 3. Не існує жодної залежності.

84. Головним недоліком розрахунку цін, виходячи із ви­трат, є:

1. Неможливість урахувати реакцію споживачів на встановлену ціну.

2. Суб'єктивізм. 3. Складність підрахунків.

85. «Залежне» встановлення цін орієнтується на:

1. Ціни провідних постачальників. 2. Витрати. 3. Рівень ринкових цін.

86. Тендерне ціноутворення — це:

1. Розрахунок цін, виходячи з реакції споживачів.

2. Розрахунок цін, виходячи з поведінки конкурентів.

3. Розрахунок цін, виходячи зі значень еластичності попиту.

87. Сконто — це знижка за:

1. Платіж, який був здійснений до закінчення терміну платежу.

2. За результатами річного обороту.

3. Замовлення, яке перевищує певну обумовлену суму.

88. Цінова політика проникнення характеризується початко­вими цінами:

1. Низькими. 2. Середніми. 3. Високими.

89. Залежність підприємства від негативних кон'юнктурних змін — головний недолік політики:

1. Високих цін. 2. Престижних цін. 3. Диференційованих цін.

90. Установлення цін на товари однієї асортиментної групи для їх достатньої диференціації споживачами — це:

1. Політика диференціювання цін. 2. Політика шикування цін. 3. Політика еластичних цін.

91. Вихідним моментом алгоритму формування комплексу маркетингових комунікацій є:

1. Дослідження цільової аудиторії. 2. Визначення його завдань. 3. Визначення його складу.

92. Засобами впливу комплексу маркетингових комунікацій є:

1. Реклама, пропаганда, стимулювання збуту, персональний продаж.

2. Газети, журнали, вулична реклама тощо.

3. Рекламні звертання, товарні марки, слогани тощо.

93. Масовість, здатність формувати споживчу поведінку — це переваги:

1. Пропаганди. 2. Персонального продажу. 3. Реклами.

94. Першим кроком у процесі прийняття рішень з рекламу­вання є:

1. Визначення цілей реклами. 2. Ідентифікація цільового ринку. 3. Установлення бюджету.

95. Розроблення і реалізація програми рекламування зале­жить від:

1. Бюджетних асигнувань. 2. Кваліфікації виконавців.

3. Маркетингової стратегії підприємства.

96. Висока вартість, мала селективність аудиторії, швид­коплинність — це недоліки такого носія реклами, як:

1. Телебачення. 2. Радіо. 3. Газети.

97. Корпоративна ідентичність — це форма:

1. Реклами. 2. Пропаганди. 3. Стимулювання збуту.

98. Використання короткотермінових заходів, спрямованих на швидке реагування ринку у відповідь на пропонування підпри­ємством своєї продукції, — це:

1. Пропаганда. 2. Персональний продаж. 3. Стимулювання збуту.

99. Основним недоліком знижок як засобів стимулювання збуту є:

1. Низький рівень сприйняття споживачем. 2. Можливість зниження іміджу товару.

3. Великі витрати.

100. У процесах персонального продажу термін «кваліфікова­на перспектива» означає категорію споживачів, які:

1. Хочуть придбати запропонований товар. 2. Можуть придбати запропонований товар.

3. Хочуть і можуть придбати запропонований товар.

101. У процесі персонального продажу намагання торгового агента справити позитивне враження на покупця — це головне на етапі:

1. Попереднього підходу. 2. Підходу. 3. Презентації.

102. Ключовим питанням маркетингової політики розподілу є:

1. Реалізація виготовленої продукції. 2. Формування каналів розподілу.

3. Формування логістичних систем.

103. У розподілі масових товарів повсякденного попиту використовують такий тип щільності розподілу:

1. Інтенсивний. 2. Селективний. 3. Ексклюзивний.

104. Завершальним етапом процесу формування каналів розподілу є:

1. Специфікація завдань розподілу. 2. Вибір суб'єктів каналу розподілу.

3. Вибір оптимальної структури каналу розподілу.

105. Довжина каналу розподілу, «товаровиробник-оптовик-роздрібний торговельник-споживач» становить:

1. Чотири. 2. Три. 3. Два.

106. Для досягнення віддалених ринків порівняно дешевшими є:

1. Прямі канали. 2. Опосередковані канали. 3. Як прямі, так і опосередковані канали.

107. Що більша кількість споживачів, то вигіднішими є вико­ристання:

1. Прямих каналів. 2. Опосередкованих каналів. 3. Як прямих, так і опосередкованих каналів.

108. У міру підвищення рівня стандартизації товару довжина каналу розподілу:

1. Збільшується. 2. Зменшується. 3. Не змінюється.

109. Особливістю комбінованих каналів розподілу є:

1. Матрична побудова. 2. Вертикальний розподіл функцій. 3. Горизонтальний розподіл функцій.

110. Головною передумовою створення ефективної маркетин­гової організаційної структури на підприємстві є:

1. Наявність коштів та кадрів. 2. Знання поведінки споживачів. 3. Доскональне знання ринку.

111. Для великих підприємств з незначним асортиментом продукції і невеликою кількістю ринків рекомендується така мо­дель побудови відділу маркетингу:

1. Функціональна. 2. Товарна. 3. Орієнтована на споживачів.