Тема 23. Нові тенденції та чинники розвитку культурно-освітній діяльності у 1917-1921 рр. Розділ іv. Культура і духовне життя в україні в 1917-1921 рр.

Тема 23. Нові тенденції та чинники розвитку культурно-освітній діяльності у 1917-1921 рр.

1. Нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917-1921 рр.

2. Культурні здобутки українських урядів в освітній політиці та культурно-освітня діяльність громадських організацій.

3. Стан науки

• Основні терміни та поняття теми

Всеукраїнська вчительська спілка, «Просвіти», Українська академія наук

• Основні дати

6 жовтня 1918 р., 22 жовтня 1918 р., 24 листопада 1918 р.

1. Які тенденції були характерні для розвитку науки і техніки на початку ХХ ст.?

2. Як вони пов’язані з процесами індустріалізації суспільства?

3. Які зрушення відбувались на початку століття в галузі освіти?

1. Нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917-1921 рр.

1. Які були особливості розвитку культури в цей період?

2. Проілюструйте кожен з чинників, що впливали на розвиток культури, конкретними фактами.

Національно-визвольні змагання значною мірою вплинули на культурне життя українського суспільства. Незважаючи на буремність політичних подій, інтерес до культурного життя не тільки не згасав, а навпаки ще більше зріс.

Визначальними у розвитку культури періоду української революції та відродження української державності стали соціально-економічні та політичні чинники. Складні і неоднозначні процеси, пов’язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань справили значний вплив на культуру. Бурхливі події життя відбивались на світогляді митців, віддзеркалювались у неочікуваних формах та витворах мистецтва. Треба зауважувати також, що ці зрушення здійснювалися і під впливом наростаючої соціально-економічної кризи, що охопила усі верстви та прошарки населення. Разом з тим, відбулось відродження всіх форм національно-культурного життя в Україні. Вперше в її історії виникли умови, коли розвитком української культури почали опікуватись на державному рівні.

Кожен з революційних урядів, прагнучи до зміцнення своєї влади, намагався спиратися на культурні надбання народу, вважав за доцільне не тільки привернути на свій бік інтелігенцію, як основного носія і творця культурних і духовних цінностей, а й перетворити її на виразника відповідних політичних ідей і інтересів. Особливо яскраво це проявлялося в діяльності більшовицького режиму.

Звернімося до джерел І з закону Центральної Ради « Про державну мову» (березень 1918 р.) Центральна Рада ухвалила: Всякого роду написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах, повинно писатися державною українською мовою, окрім інших мов...при тим написи українською мовою мають бути на основній части всього напису, на чільнім місті. Ця постанова має силу і до всякого роду виробів… виготовлених на території Республіки, які мають етикетки, написи. По всіх торгово-промислових банкових і т.п. закладах, конторах... мовою в діловодстві має бути державна українська. Коли і за яких обставин з’явився документ? Про які «інші мови йдеться в документі?Як ставилася Центральна Рада до мов національних меншин? Чому? Про що свідчить видання цього закону? Якими були наслідки такої політики?

Разом з тим, запекла класова і національно-визвольна боротьба політизувала свідомість, розколювала суспільство на ворожі табори, спотворювала світогляд людей. У суспільстві панували нетерпимість, озлоблення, неповага до людського життя. Інтелектуальна діяльність втрачала престиж, інтелігенція – джерела існування. Втрати освічених людей в 1917 - 1921 рр. були великими. Тисячі інтелектуалів, діячів культури емігрували за кордон. Інтелігенція поповнювалася за рахунок інших соціальних верств населення. В таких умовах культурний процес в Україні набував своєрідні, властиві тільки цій епосі форми.

Суттєвий вплив на культурне життя українського суспільства справляли соціальні чинники, віддзеркалені змінами соціальної структури суспільства. Зміни політичної влади за цей час відбувалися з калейдоскопічною швидкістю. Кожна з них спиралася на соціально і національно близькі їй верстви та прошарки населення, намагаючись підтримати їх економічно і політично, відповідно втягуючи їх у політичний та культурний розвиток. А нова соціальна структура суспільства, яку штучно народжував більшовизм, майже повністю змінила соціально-культурне замовлення і соціальний склад самих творців культури.

Не менш важливими були національні чинники розвитку культури. Визвольні змагання з одного боку призупинили процес імперського диктату і підпорядкування у сфері культурного життя, з іншого – викликали духовне піднесення українського народу. Період боротьби за відродження та збереження української державності позначився сплеском розвитку української культури, що став невід’ємною складовою українського державотворення.