Перехід Червоної армії через Сиваш. З картини м. Самокиша

Штурм Перекопу розпочався 7 листопада 1920 р. і тривав п’ять днів. Командування Червоної армії не шкодувало людей. Одними з перших на врангелевські кулемети були кинуті махновці, по їх тілах на штурм пішли червоноармійські частини, причому деякі з них втратили до 85% особового складу. Зрештою, ціною величезних жертв (тілами було завалено рів глибиною до десяти метрів) радянські війська вдерлися до Криму, де зупинити їх П.Врангель вже не міг. 13 листопада білогвардійців вибили із Сімферополя, згодом Червона армія захопила Феодосію, Севастополь, Керч та інші міста. 17 листопада Крим повністю став радянським.

Під час останніх боїв П.Врангель зумів евакуювати близько 150 тис. білогвардійців і біженців до Туреччини. Але близько 300 тис. військових і цивільних людей, які не відчували за собою провини перед більшовицькою владою, відмовилися покидати Батьківщину. Вони повірили заяві Реввійськради, де обіцялося усім, хто не чинитиме опору Червоній армії повну амністію.

Проте більшовики, встановивши свою владу в Криму, відразу розгорнули підготовку до масштабних репресій. Місцеві органи влади, під виглядом реєстрації населення для видачі нових документів та забезпечення біженців роботою, почали перепис людей. Через деякий час карні органи, маючи на руках списки зареєстрованих з вказаним місцем їх проживання, почали планові арешти і масові страти. Серед розстріляних переважну більшість складали не професійні військові, а мобілізована до білої армії молодь, яка мала вищу, або середню освіту. Служба у білій армії, соціальне походження та рівень освіти дуже часто були головною підставою для винесення смертного вироку. Точної цифри червоного терору в Криму нема, але на основі аналізу відповідних джерел, цілком очевидно, що рахунок йшов на десятки тисяч людей.

Захопивши Крим, радянське керівництво не збиралося виконувати своїх обіцянок, які вони щедро давали махновцям напередодні штурму Перекопу. Більш того, більшовицьке керівництво доручило командуючому Південним фронтом М.Фрунзе, розробити військову операцію по знищенню махновських загонів.

М.Фрунзе

Через три дні після встановлення радянської влади в Криму М.Фрунзе викликав до свого штабу командирів махновських бригад, які брали участь у боях з врангелівцями і наказав їх заарештувати. Через деякий час вони були розстріляні.

Махновці

25 листопада Червона армія розгорнула масштабну операцію з ліквідації махновських збройних формувань. Радянські частини взяли їх у кільце в районі Євпаторії, але знищити не змогли. Махновці прорвали фронт і з боями вирвалися з Криму. Проте, вже опинившись на материковій Україні під Томаківкою повстанці зіткнулися з великим з’єднанням червоних. Махновці билися на смерть, розуміючи, що помилування не буде. На початку бою вони мали 3,5 тис. кавалеристів і 1,5 тис. тачанок з кулеметами, а закінчили його з кількома сотнями вершників і 25 тачанками.

Одночасно М.Фрунзе наказав оточити Гуляйполе, де зосереджувалися основні сили повстанців на чолі з Н.Махно. Але махновці, маючи прекрасний кавалерійський вишкіл, пробилися через оточення і з’єдналися з рештками Кримської групи. Через місяць махновці знову перетворилися в грізну силу. Радянське керівництво кинуло проти них велику кількість військ, але повністю розбити махновців, які досконало володіли тактикою партизанської війни, було непросто. Ця боротьба затягнулася майже на рік і тільки у вересні 1921 р. Н.Махно з невеликою групою своїх помічників покинув Україну і подався в еміграцію.

Таким чином, з розгромом врангелівців і махновців на всій території України не залишилося збройних сил, які б могли протистояти радянській владі.