Члени Директорії. Кам'янець-Подільськ, 1919 р.
Директорія робила декларативні заяви про свою відданість інтересам робітників, її лідери захоплювались демагогією відносно піклування про «трудовий народ», зараховуючи до «ненадійних капіталістичних елементів» адвокатів, лікарів, вчителів та ін. Подібні дії не сприяли стабілізації українського суспільства, а навпаки, тільки посилювали напругу. Дуже швидко виявилось, що від нової влади почала відвертатись переважна більшість спеціалістів, промисловців, чиновників. В державі наростали безладдя і анархія.
Серед членів Директорії не було єдності не тільки в питаннях внутрішньої, а й зовнішньої політики. Так, В.Винниченко намагався знайти шляхи до порозуміння з радянською Росією, а С.Петлюра орієнтувався на Антанту. Отже, політичний курс Директорії мав суперечливий непослідовний характер, що посилювало дестабілізацію українського суспільства.
Знайомимось ближче
Симон Васильович Петлюра (1879-1926) – визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився у Полтаві в сім'ї міщан козацького походження. Навчався у духовній семінарії, але був виключений за вияв революційних настроїв. З 1900 р. член Революційної української партії. Брав активну участь у революційному русі. В роки Першої світової війни працював в організації допомоги фронту. Був одним з провідних діячів української національно-демократичної революції. У березні 1917 р. обраний до складу Центральної Ради, згодом став Генеральним секретарем з військових справ.
За часів гетьманату очолював Всеукраїнський союз земств. Брав активну участь у створенні опозиції гетьману П.Скоропадському, за що був заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений з в’язниці і обраний до складу Директорії. Згодом став Головним отаманом Армії УНР. В результаті політичної кризи Директорії був обраний її головою. Брав активну участь у боротьбі за відродження української державності.
Після поразки визвольних змагань покинув Україну і став політичним емігрантом. Оселившись у Парижі, організував видання тижневика «Тризуб», вів активне листування з багатьма українськими діячами. У 1926 р. загинув в наслідок терористичного акту. Похований у Парижі на кладовищі Монпарнас.
Яку роль відігравав С.Петлюра у національно-визвольному русі?
Доведіть свою думку фактами його біографії.
2. Трудовий конгрес. Отаманщина
Навіщо був скликаний Трудовий конгрес України?
Які були його рішення? Що таке «отаманщина»?
Чому це явище було притаманне саме Україні?
Після повалення влади гетьмана Директорія, з метою розв’язання проблем організації влади та визначення форм державного правління, ініціювала проведення Трудового конгресу України. Він розпочав свою роботу 23 січня 1919 р. у Києві в приміщенні оперного театру. Для участі в роботі Конгресу прибули 400 делегатів,36 з них були посланцями західноукраїнського регіону. Трудовий Конгрес проходив під тиском обставин, які впливали на порядок денний його роботи і характер дискусій: до Києва наближались більшовики. Внаслідок цього, головним питанням стало визначення орієнтації та вибору союзника в особі Антанти чи більшовиків.
Під час роботи конгресу, обговорюючи перспективи розбудови української державності, депутати висловились проти встановлення в Україні радянської форми правління. Вони визнали Трудовий конгрес України вищим органом законодавчої влади. Вища виконавча влада мала належати Раді народних міністрів. Владу на місцях було доручено здійснювати урядовим уповноваженим, які діяли під контролем місцевих трудових рад обраних пропорційно з представників селянства і робітництва. Окрім того, конгрес затвердив ноту протесту проти російського більшовицького наступу на Україну. Водночас, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації, конгрес передав всю повноту влади Директорії, функції голови держави конгрес доручив виконувати В.Винниченку.
Таким чином, отримавши на конгресі доручення на «владу і оборону краю», Директорія здобувала право на узаконену, нічим не обмежену державну діяльність, тобто диктаторське владування. Однак їй не вдалося побудувати міцну державу.
Лідери Директорії, розгортаючи боротьбу проти гетьманату, спирались на революційну стихію селянства. Проте, згодом воно стало виходити з під їхнього контролю. Реальна влада на місцях належала не міфічним «трудовим радам», як це планувалось Трудовим конгресом, а виборним місцевим отаманам і підпорядкованим їм озброєним групам. Такі групи були створені майже у кожному селі як збройні сили Директорії. Проте, ці загони, в основному, опікувались власними інтересами і не хотіли підпорядковуватись державній владі.
Знайомимось ближче
Данило Ількович Терпило, відомий як отаман Зелений, народився у селянській родині у с.Трипіллі на Київщині. Закінчив двокласне училище. Вчителював. У період революції 1905-1907 рр. став членом гуртка соціалістів-революціонерів, а згодом і очолив його. Був заарештований і засланий. У 1914-1917 рр. – перебував у діючій армії на Західному фронті. У 1918 р. повернувся в Україну. В період УЦР – активний пропагандист і організатор самостійної української армії. За часів Гетьманата стає вождем селянського повстання у Трипільському та Канівському повітах Київської губ. У листопаді 1918 р. очолив сформовану у Трипіллі Дніпровську дивізію (2,5 тис. осіб) і підтримав антигетьманське повстання на чолі з Директорією УНР. Разом із загонами С.Петлюри та січових стрільців у грудні 1918 р. оволодіває Києвом. Маючи хист доброго організатора і талант оратора, отаман Зелений фактично став главою “Придніпровської республіки” під контролем якої були Київський, Сквирський, Таращанський, Васильківський та інші повіти, а згодом і частина Полтавщини. Конфлікт з С.Петлюрою призвів до того, що отаман у січні 1919 р. переходить на бік більшовиків на умовах збереження самостійності частин, які перебували під його командуванням. Допоміг більшовикам оволодіти Києвом. Після вимоги останніх реформувати свою дивізію за зразком радянських частин повертається у район Трипілля і оголошує себе "незалежним більшовиком". На початку квітня 1919 р., підтримуючи невдоволення селянства більшовицької політикою, розпочав бої з регулярними частинами Червоної армії. Його повстанські сили на цей час налічували 12 тис чол., мали 6 гармат і 35 кулеметів. Вперше саме ним було висунуте гасло: “Ради без комуністів”. Він оголосив свої частини армією незалежної Радянської України. Планував взяти в облогу Київ. Але об’єднатися з силами отамана Григор’єва відмовився. Проти повстанців було кинуто регулярні червоноармійські частини чисельністю в 21 тис. чол. У запеклих боях 11- 15 травня 1919 р. загони “батька” зазнали поразки і відступили на лівий берег Дніпра. Остаточно загони отамана були знищені в серпні 1919 р. В одному з боїв у районі Канева батька-отамана було смертельно поранено. Похований у Трипіллі.
На прикладі біографії отамана Зеленого поясніть, що таке отаманщина.
Яку політику проводили отамани? Як це відбивалось на житті населення?
В атмосфері наростаючої анархії великих масштабів набули масові погроми, спрямовані, насамперед, проти єврейського населення. Вони спричинилися в силу багатьох суспільно-психологічних факторів. Це і юдофобські традиції, які залишилися ще з часів царату і значний відсоток євреїв серед більшовицького керівництва, що підігрівало анти єврейські настрої. Не останню роль у погромах відігравала неконтрольована отаманщина.
С.Петлюра, намагаючись вплинути на погромників, наказав розстріляти кількох отаманів за вчинені ними вбивства. Лідери Директорії розуміли, що припинити цей процес можливо тільки шляхом жорстокого насильства. Вони навіть заручились підтримкою Трудового конгресу України, закріпивши за собою право на диктаторські повноваження. Але скористатись цим правом так і не наважились. Як зазначав міністр закордонних справ УНР Арнольд Марголін, Директорія «виявила свою неспроможність припинити жахливе насильство і вбивства, що відбуваються у Проскурові, Ананьєві та інших містах».