2. Гетьманський переворот

1. У чому причини падіння Центральної Ради?

2. Чому ці події називають гетьманським переворотом?

3. Чому він здійснився так легко?

4. Які верстви населення прийшли до влади?

В умовах наростаючого конфлікту з німецькими та австро-угорськими військами і посиленням внутрішньої політичної кризи Центральна Рада намагалась зміцнити свою соціальну опору за рахунок проведення демократичної реорганізації українського суспільства. Але в Україні на той час не існувало реальних можливостей для розбудови демократичної держави. Про це красномовно свідчив той факт, що 28 квітня, напередодні прийняття Основного Закону УНР, в зал засідань Центральної Ради вдерлися німецькі солдати. Вони провели обшук і заарештували декілька українських міністрів котрих звинуватили у зв’язках з вигаданим “Союзом порятунку України ”, який начебто винен у зникненні деяких підприємців, прихильних до окупаційного режиму.

29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради було прийнято Конституцію УНР, яка проголошувала УНР суверенною, незалежною державою. Населенню надавалися широкі громадянські і політичні права незалежно від статі, віросповідання, національності, рівня освіти, майнового стану. На цьому ж засіданні Центральної Ради М.Грушевський був обраний президентом УНР. Проте практичного значення для українського державотворення ці події не мали, бо через кілька годин після них Центральна Рада була розігнана окупантами і припинила своє існування.

Причини падіння Центральної ради

1. Поглиблення економічної кризи Розвал сільського господарства,що супроводжувався катастрофічним падінням промисловості, транспорту та зв’язку. Населення України опинилось на межі голоду.

2. Відкрите втручання в українські справи великих країн. Окупація німецькими та австро-угорськими військами, Окупанти, відчувши себе господарями, взяли безпосередню участь в усунені УЦР від влади.

3. Відсутність стійких демократичних традицій в українського суспільства. Прагнення Центральної Ради відродити їх увійшло в протиріччя з реальністю буття, бо серед населення зростала популярність ідеї диктатури.

4. Лідери Центральної Ради конфліктуючи між собою, захоплюючись національною ідеєю, нехтували соціальними проблемами.

5. Широкі верстви розчарувались в українських політичних партіях, які боролись між собою і жертвували загальнонаціональними інтересами. Це призвело до самоізоляції не тільки багатьох партій, а й УЦР, що спиралась на них.

Поясніть та проілюструйте кожну з наведених причин відомими вам фактами.

Отже, спроба створити демократичну Українську Народну Республіку завершилась поразкою. Ініціатива державотворення перейшла до консервативно-монархістської опозиції на чолі з генералом П.Скоропадським.

Знайомимось ближче

Павло Петрович Скоропадський (1873-1945) - визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України. Походив із стародавнього українського козацько-шляхетського роду. Народився у м.Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів на Чернігівщині. Навчався у привілейованому Петербурзькому пажеському корпусі. Служив у царській армії. Брав участь у російсько-японській війні 1904-1905 рр. За виявлений героїзм нагороджений золотою Георгіївською зброєю, дослужився до звання генерал-лейтенант та згодом був призначений флігель-ад’ютантом російського імператора Миколи ІІ.

Після краху російської монархії, відчувши себе вільним від моральних обов’язків перед царським престолом, він почав цікавитись українським політичним життям, шукати можливості прислужитися Україні. Проте Центральна Рада остерігалася авторитетного генерала, який мав значний вплив на військо. Взаємовідносини між лідерами Центральної Ради та П.Скоропадським ще більше загострились після обрання його отаманом Вільного козацтва.

П.Скоропадський не сприймав поглядів керівників Центральної Ради стосовно розбудови української державності. Наприкінці 1917 р. на цьому ґрунті він подав у відставку з посади командувача Українським корпусом і покинув військову службу.

За погодженням з німецькою військовою владою 29.04.1918 р. в Києві була проголошена Українська Держава на чолі з гетьманом П. Скоропадським. 14.11.1918 р. він проголосив федерацію Української Держави з майбутньою не більшовицькою Росією, створюючи тим самим єдиний фронт боротьби з радянською владою. Це стало формальним приводом протигетьманського повстання. Намагаючись уникнути братовбивчої війни серед українців, 14.12.1918 р. він підписав зречення від влади і емігрував до Німеччини. У 1926 р. за його сприянням в Берліні був створений Український Інститут. У 1937 р. у нацистський Німеччині засновано Союз гетьманців-державників (СГД) на чолі з П.Скоропадським. Під час Другої світової війни сприяв звільненню українських військовополонених з німецьких концтаборів, українських політичних лідерів. Наприкінці війни, потрапивши під бомбардування на ст.Плеттінг у Баварії, П.Скоропадський дістав смертельне поранення.

1. Якими були політичні погляди П.Скоропадського?

2. Надайте власну оцінку його політичної діяльності.

Консервативна опозиція створила власну політичну організацію – Українську народну громаду – і розгорнула підготовку до встановлення в Україні автократичної влади. Вона, спираючись на заможні верстви населення, вважала, що вихід з кризового стану для України можливий лише за умов створення монархічної форми державного правління з жорсткою централізованою владою.

П.Скоропадський зустрівся з представниками німецької окупаційної адміністрації і заручився їх підтримкою на усунення Центральної Ради від влади. Опозиціонери, готуючись до перевороту, почали формувати офіцерські загони та направляти своїх агітаторів в усі військові частини. 29 квітня 1918 р. у приміщенні київського цирку розпочав свою роботу Всеукраїнський хліборобський конгрес, де взяло участь близько 8 тис делегатів, переважно селян з 8 українських губерній. Делегати конгресу одностайно обрали П.Скоропадського Гетьманом всієї України. Того ж дня було оприлюднено “Грамоту до всього Українського Народу. Скоропадський ліквідував УНР і проголосив Українську державу.

Звернімося до джерел З грамоти П.Скоропадського «До всього українського народу» Громадяни України! Вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову і знову відродившаяся Українська Держава стояла коло краю загибелі. Спаслася вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні своєму слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України. При такій піддержці у всіх зародилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло. Але ці надії не справдились. Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім нездатне до цього. Бешкети і анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безробітниця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду. ...Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України. Права приватної власності – як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по купівлі-продажі землі. Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівнозначно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціативи... У зв’язку з якими подіями з’явився цей документ, кому він адресований? Які рішення він оголошує? Кому тепер належить влада? Які соціально-економічні заходи передбачає гетьманський уряд як першочергові? Що ви можете сказати про його соціальну опору, виходячи з тексту?