Тема 17. Падіння центральної ради. Українська держава
Тема 17. Падіння центральної ради. Українська держава
Мирний договір у Брест-Литовську. Вступ військ Німеччини та Австро-Угорщини на територію УНР.
Гетьманський переворот.
Внутрішня та зовнішня політика Української Держави і ставлення до неї в суспільстві.
Анулювання Брестського миру і наступ військ РСФРР на Україну
Основні терміни та поняття теми
Брест-Литовський мирний договір, Конституція УНР, гетьманський переворот, Українська держава, КП(б)У
Основні дати
січень 1918 р., лютий 1918 р., 29 квітня 1918 р., 13 листопада1918 р.
Чим характеризувалось становище у країнах, що воювали наприкінці 1917 р.?
Які держави і чому розпочали мирні переговори у Брест-Литовську?
Яку позицію посідала радянська Росія на цих переговорах?
В який військово-політичній ситуації опинилася УНР у січні 1918 р.?
Яке значення мало прийняття Центральною Радою ІV Універсалу?
1.Мирний договір у Брест-Литовську. Вступ військ Німеччини та Австро-Угорщини на територію унр.
Які були основні пункти Брест-Литовського договору?
До яких наслідків це привело?
Чим характеризувалось політичне становище в Україні, коли почався вступ німецько-австрійських військ?
Чому загострились стосунки між УЦР та консервативними колами України?
Перша війна Радянської Росії з Українською Народною Республікою (грудень 1917-1918 рр.)
Наприкінці 1917 р. виявилось, що Росія не могла далі продовжувати війну. Розпочавши переговори з державами Четверного союзу у Брест-Литовську, 2(15) грудня 1917 р. російська делегація підписала перемир’я з представниками Німеччини та Австро-Угорщини. Довідавшись про цю подію, уряд УНР звернувся до всіх воюючих держав з нотою, де проголошувалося, що петроградська влада не має права представляти на переговорах інтереси усіх народів Росії, зокрема українського. Німці збагнули, що присутність у Бресті української делегації дасть їм додаткові важелі впливу на переговорний процес. 13(26) грудня Німеччина та її союзники сповістили Центральну Раду, що вони готові мати справу з УНР у переговорному процесі.
Наприкінці грудня почалися переговори, у яких брало участь близько 400 офіційних і неофіційних представників країн-учасниць. Країни Четверного союзу визнали УНР суверенною державою, яка має право укладати міжнародні договори.
27 січня (9 лютого) 1918 р. між УНР і Німеччиною та її союзниками було підписано мирний договір, що засвідчував завершення війни між договірними сторонами без анексій і контрибуцій. Кордони між УНР і Австро-Угорщиною визнавались за угодами довоєнного часу, а з Польщею планувалось визначити їх шляхом подальших переговорів на підставі етнографічних узгоджень та з урахуванням бажань населення. Сторони відмовлялись від претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, передбачався обмін військовополоненими та поновлення взаємних економічних відносин.
Підписання Берестейського миру. 1918 р.
Окрім того, УНР зобов’язалась поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис пудів м’яса, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Німеччина і Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарську техніку, вугілля та іншу необхідну сировину і товари.
На момент підписання договору українська делегація вже знала про захоплення Києва більшовицькими військами. Вона звернулась до країн Четверного союзу з проханням надати Україні збройну допомогу проти експансії з боку радянської Росії. Центральна Рада, шукаючи порятунку для України від більшовицької експансії, віддала її під окупацію Німеччини та Австро-Угорщини. Союзники погодились, добре розуміючи, що отримати продовольство з України вони зможуть тільки за умов її окупації своїми військами.
Німецькі війська почали просуватись на територію Україні 5(18) лютого 1918 р. Згодом їх підтримали частини австро-угорської армії. Загальна чисельність окупаційних союзних військ складала 450 тис. чол. Їх наступ не зустрічав серйозного опору з боку радянських військ. 1 березня 1918 р. більшовицькі війська залишили Київ. До столиці знов повернулась Центральна Рада. Населення зустріло її стримано, оскільки вона привела з собою німецьких окупантів.
Більшовики намагались призупинити просування окупаційних військ шляхом проголошення на території України окремих регіональних «республік»: Донецько-Криворізької, Кримської, Одеської та ін. Але союзне командування не визнало їх і продовжувало наступ. Втративши владу в Україні, більшовики, розпустили Народний секретаріат і створили замість нього у квітні 1918 р. Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких і австро-угорських окупантів.
Спочатку командування німецьких і австро-угорських військ декларувало своє невтручання в українські справи, намагаючись схилити УЦР до якомога скорішого виконання договірних зобов’язань, однак дуже швидко зрозуміло слабість Центральної Ради та безперспективність співробітництва з нею.
На початку квітня головнокомандувач німецьких військ в Україні видав наказ, яким українські селяни попереджались, щоб вони не брали більше поміщицької землі, ніж можуть засіяти і водночас їм заборонялось перешкоджати поміщикам у засіві землі. При спільному обробітку землі поміщиками і селянами урожай ділився між ними порівну. Центральна Рада розцінила цей наказ як пряме втручання у внутрішні справи України, видавши спеціальну резолюції, де засудила ці дії.
Проте, наприкінці квітня, незважаючи на позицію Центральної Ради, німецьке командування оголосило про утворення військово-польових судів над українськими громадянами. Центральна Рада заявила протест проти такого рішення. Тоді 26 квітня німецьке командування в Україні одержало від імператора Вільгельма ІІ дозвіл на зміну українського уряду.
Ускладнення відносин між Центральною Радою і союзними військами відбувалось на тлі загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні, швидкої втрати УЦР авторитету серед населення та політичних сил. Заможні верстви особливо дратувала соціалістична фразеологія лідерів Центральної Ради і водночас викликала тривогу проголошена урядом націоналізація великої земельної власності. Вони почали апелювати до командування союзних військ з проханням захистити їх від селянських погромів та свавілля Центральної Ради. Такі звертання знаходили підтримку у німецького та австро-угорського керівництва.
Наростаючий конфлікт з Центральною Радою зблизив окупаційний режим з консервативними колами України.