Тема 15. Загострення політичної, економічної та соціальної ситуації в українських землях у липні-жовтні 1917 р.

Тема 15. Загострення політичної, економічної та соціальної ситуації в українських землях у липні-жовтні 1917 р.

1. Зміни у політичних настроях населення

2. Зміни у економічному та соціальному становищі населення

3. Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії

• Основні терміни та поняття теми

Популізм, радикалізм, з’їзд народів Росії

• Основні дати

липень 1917 р., серпень 1917 р., серпень 1917 р.

1. Яку політику проводив Тимчасовий уряд по відношенню до України?

2. У чому сутність компромісу між Центральною Радою та Тимчасовим урядом, зафіксованого у ІІ Універсалі?

3. Як розвивалася політична ситуація в Росії в липні - жовтні 1917 р.?

4. Як змінилися способи боротьби більшовиків за владу восени 1917 р.?

1. Зміни у політичних настроях населення

1. Як змінилися політичні настрої у суспільстві після прийняття Центральною Радою ІІ Універсалу?

2. Чого добивались самостійники?

3. Чому УЦР рішуче виступила проти них?

4. Чого добивався Тимчасовий уряд, видавши Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові?

Події початку липня 1917 р. продемонстрували українському суспільству, що Центральна Рада виявилась не готовою до рішучих дій, до розгортання боротьби за повну незалежність України. Саме таких дій вимагали від неї самостійники, які залишились незадоволені компромісом Центральної Ради і Тимчасового уряду.

Самостійники відмовились визнавати ІІ Універсал і почали готувати збройний виступ українських військових частин, розміщених у Києві, з метою примусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Цей план підтримало близько 5 тис. українських вояків, які об’єднались у Другий український полк ім. Павла Полуботка.

В ніч з 4 на 5 (з 17 на 18) липня 1917 р. без узгодження своїх дій з Центральною Радою, яку вони визнавали вищим законодавчим органом влади в Україні, самостійники виступили проти Тимчасового уряду. Повстанці захопили у Києві військовий штаб, комендатуру, банк і виставили охорону біля державних установ та важливих об’єктів.

Звернімося до джерел П лан дій 2-го Українського полку ім. П.Полуботка з 4 на 5 липня 1917 р. Ми, українці-козаки, не хочемо мати свободи тільки на папері, або півсвободи. По проголошенні І Універсалу (ми II Універсалу не визнаємо) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з постів силою, не рахуючись з російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядковуємося Центральній Раді. Тоді вона порядкуватиме у Києві і на всій Україні, як у власній хаті. Хто автори документу? За яких обставин його створено? До кого звертається документ? Чи є оцінки, наведені в документі, об’єктивними? Чому? В чому відмінність позиції самостійників від позиції УЦР?

Генеральний секретаріат відразу засудив дії заколотників і направив проти них вірні Центральній Раді війська. Це викликало серед повстанців розгубленість, вони почали здавати позиції і залишати Київ. Згодом, урядові війська оточили залишки заколотників і після короткого бою біля села Грушки під Києвом роззброїли їх. Організаторів збройного виступу ув’язнили і довгий час тримали під слідством, усунувши їх від політичної діяльності напередодні доленосних для України подій.

Після невдалої спроби більшовицького перевороту на початку липня 1917 р. у Петрограді, Тимчасовий уряд вжив заходів на зміцнення своєї влади. В тилу і на фронті вводилась смертна кара. Уряд почав згортати завоювання Лютневої демократичної революції: вводилась цензура, посилився контроль за діяльністю окремих партій.

Звичайно, що такі зміни у політичному житті Росії не могли не позначитись на її взаємовідносинах з Україною. Наприкінці липня у Києві відбулась провокація з боку російських військових частин, які обстріляли вояків українського полку ім. Б.Хмельницького, що відправлялись на фронт. В ході інциденту двадцять богданівців було вбито і багатьох поранено. Водночас, в російській пресі розгорнулись наклепи на окремих діячів Центральної Ради. Їх безпідставно звинувачували у таємних зносинах з правлячими колами Австро-Угорщини та Німеччини.

На цьому тлі Тимчасовий уряд почав переглядати свої обіцянки Центральній Раді та угоди, що були підписані з нею раніше. Зокрема, він категорично відкинув “Статут Генерального секретаріату”, розроблений Центральною Радою і замінив його «Тимчасовою інструкцією для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».

Звернімося до джерел З «Тимчасової інструкції для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні» від 4 серпня 1917 р. 1. ...На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими Зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, котрого призначає Тимчасовий уряд по пропозиціях Центральної Ради. 3. ...Уповноваження Генерального Секретаріату поширюється на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, з виключенням Суражського, Стародубського і Новозибківського повітів. ...Генеральний секретаріат розглядає й подає на затвердження Тимчасового уряду проекти, що торкаються життя краю і його врядування. проекти ці можуть бути перед поданням їх Тимчасовому уряду внесені на обговорення Центральної Ради. Міністр – голова О.Керенський. Міністр юстиції Зарудний Чому з’явився цей документ? Хто був його авторами? Чому автори надали йому форму інструкції? Для кого вона призначена? Яку інформацію містить? Порівняйте цю інформацію з ІІ універсалом УЦР. Чому цей документ викликав обурення українського населення і УЦР?

Отже, за інструкцією Генеральний секретаріат визнавався місцевим органом винятково Тимчасового уряду і мав ним затверджуватись за поданням Центральної Ради. Правочинність Генерального секретаріату поширювалась тепер тільки на п’ять українських губерній. Він не відповідав за свої дії перед УЦР і не зобов’язувався працювати разом з нею. Окрім того, з компетенції секретаріату виводились секретарства військових, продовольчих, судових справ, шляхів сполучення, пошти і телеграфів. Тимчасовий уряд залишав за собою право в окремих випадках звертатись до органів влади в Україні, минаючи Генеральний секретаріат.

«Тимчасова інструкція для Генерального секретаріату» викликала в українському суспільстві гостру негативну реакцію. Київська «Робітнича газета» від 6 серпня характеризувала такі дії, називаючи їх «дрібним шахрайством».

У серпні на адресу Центральної Ради надійшли сотні телеграм з усіх куточків України з рішеннями і резолюціями, де засуджувалась політика Тимчасового уряду. Громадськість закликала українських політиків вийти з під опіки російської влади, денонсувати ІІ Універсал і самочинно затвердити Генеральний секретаріат.

Проте, більшість членів Центральної Ради не відчували впевненості для протистояння Тимчасовому уряду і почали пропонувати нові різні варіанти компромісу. Зрештою, Центральна Рада прийняла «Інструкцію», хоча й з окремими застереженнями.

Лідери Центральної Ради виправдовували свою угодовську позицію тим, що український народ начебто виявився на той час не готовим до рішучої революційної боротьби проти імперської політики Тимчасового уряду, хоча насправді не готові до неї були керівники Центральної Ради. Свідченням тому стала неспроможність Центральної Ради протягом двох тижнів серпня визначитись із складом Генерального секретаріату, який був би прийнятним для Тимчасового уряду. Симптоматично виглядала і плутанина з відставками голів Генерального секретаріату, які захопились політичною грою і не хотіли брати на себе відповідальність за розвиток міжпартійної боротьби.

Усі ці події свідчили, що наприкінці літа від попередніх революційних здобутків вже майже нічого не залишилось, а компроміс Центральної Ради з Тимчасовим урядом дедалі більше ставав однобокості.

Послаблення позицій Центральної Ради відбувалось на тлі наростання соціальної напруги, посилення розрухи та свавілля чиновництва.

Центральна Рада нічого не зробила для проведення аграрної реформи, якої від неї дуже чекало українське селянство. Вона не змогла також скористатись революційним підйомом солдатів – українців, які готові були присягнутись новій владі. Велика кількість українських військових частин мала високу дисципліну і національну свідомість. Але лідери Центральної Ради з недовірою поставились до військових, висуваючи тезу, що революційний народ здатний захистити себе сам, а утримання регулярної армії ляже тяжким тягарем на його плечі.

Отже, прорахунки Центральної Ради призвели до того, що вона почала втрачати соціальну підтримку широких соціальних верств українського населення.