Початок визвольних змагань українського народу. Утворення Української Народної Республіки (березень 1917 - березень 1918 рр.)
2. Перший універсал Центральної Ради
Якими були найбільш важливі рішення ІІ Всеукраїнського військового з’їзду?
Про які зміни в політичній ситуації вони свідчили?
Чому був прийнятий Перший універсал?
Як поставилось до нього населення?
Після проведення Українського національного конгресу авторитет Української Центральної Ради швидко зростав. Її підтримувала більшість політичних партій та громадських рухів України. Не залишилися осторонь і військові, які були на той час дуже впливовою силою.
Про своє ставлення до УЦР вони заявили у травні 1917 р. на першому Всеукраїнському військовому з’їзді, визнавши Центральну Раду “єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України та її відносин з Тимчасовим правительством”. Учасники другого Всеукраїнського військового з’їзду у червні 1917 р. вимагали, від Центральної Ради негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур, від Тимчасового уряду – визнавати усі розпорядження УЦР. Делегати були настільки рішуче настроєні, що заприсягнулися не повертатися до своїх частин, якщо Тимчасовий уряд не визнає автономію України.
Кінець весни - початок літа 1917 р. знаменувався подальшим наростанням політичної активності населення Наддніпрянської України. Відбулась ціла низка з’їздів (селянський, робітничий, вчительський та ін.), де разом з корпоративними проблемами неодмінно розглядались політичні питання. Характерно, що всі з’їзди висловлювали підтримку Центральній Раді. Водночас делегати закликали не просити автономію України, а вимагати її від Тимчасового уряду. Дехто, з радикально налаштованих учасників з’їздів, закликали боротись не за автономію, а за самостійну Україну.
Учасники і-го Всеукраїнського селянського з'їзду. Київ, червень 1917 р.
Тимчасовий уряд вдавав, що шукає шляхи розв’язання наростаючого конфлікту, але насправді затягував час і відкладав розгляд українського питання до Всеросійських установчих зборів. Така позиція російської влади викликала обурення серед українців. Ситуація жваво обговорювалась в пресі, на партійних зборах, громадських мітингах тощо. На початку червня газета «Киевская мысль» писала: “Минулого тижня хвилі українського національного-визвольного руху піднімалися високо і круто ”.
Центральна Рада опинилась у скрутному становищі: з одного боку – глуха позиція Тимчасового уряду, з іншого – наростаюча стихія українського національно-визвольного руху. Погодження з урядом могло перетворити Центральну Раду в угодовську організацію. Якщо очолювати стихію українського руху та готувати повстання – то Центральній Раді бракувало організованості і сил. Окрім того, український рух міг бути роздавлений Росією.
Її лідери вирішили вдатись до такої тактики, яка б дозволила зберегти високий революційний дух українців і, водночас, не внесла б дезорганізації у стосунки з Росією. Цю тактику В.Винниченко назвав так “Ні бунту, ні покірності ”. Рада звернулась до народу із закликом “організуватись і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу на Україні ”. Формою заклику було обрано універсал. Це слово відроджувало згадку про українську державність козацьких часів.