Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pidruchnik_z_istor_Ukr.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
10.8 Mб
Скачать

2. Політичні партії в підросійській Україні

  1. Які політичні сили представляли Україну напередодні революції?

  2. Що могло об’єднати ці сили?

Розвиток революційних подій в Україні залежав від того, за якою політичною силою піде населення. Усвідомлюючи це, всі політичні сили, політичні партії та організації розгорнули боротьбу за вплив на населення.

На початку 1917 р. на політичній арені України були представлені як загальноросійські (кадети, меншовики, більшовики), національні (польські, єврейські та ін.), так і власне українські партії. Наймасовішою була Українська партія соціалістів-революціонерів, до якої від українських лібералів перейшов навіть М.Грушевський. Головними завданнями есери вважали перебудову капіталістичного ладу на соціалістичний, глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства, автономію України у складі Російської федеративної демократичної держави.

Другою за чисельністю і впливом політичною партією в Україні була Українська соціал-демократична робітнича партія з лідерами В.Винниченком, С.Петлюрою, М.Порш, Б.Мартосом та ін. УСДРП виступала за демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою у складі федеративної Росії.

В.Винниченко

С.Петлюра

Ліберально налаштована частина української інтелігенції була об’єднана у лавах Української партії соціалістів-федералістів, до складу якої входили авторитетні діячі українського руху, як С.Єфремов, Д.Дорошенко, О.Лотоцький та ін.

С.О.Єфремов

Д.І.Дорошенко

Активно діяло Товариство українських поступовців (ТУП), реорганізований у Союз українських федералістів – автономістів, які перебували на поміркованих позиціях і прагнули створити автономію України на федеративних засадах у складі Росії.

Представницями радикальної течії національного руху вважались Українська народна партія (УНП) та новостворена Українська партія самостійників – соціалістів, ідеалом для яких була «непідлежна Україна-Республіка вільних людей, вільної праці».

Самостійники – радикальної течія українського національний руху, що виступала за створення незалежної української держави

Звернімося до джерел

І сторики О.С.Рубльов, О.П.Реєнт про політичні сили В Наддніпрянщині напередодні революції

Таким чином, в авангарді Української національно-демократичної революції перебували партії, що могли акумулювати революційний потенціал широких верств суспільства, зацікавлених у докорінній зміні національних і соціально-економічних відносин. І тому на першому етапі діяльності Центральної Ради існували реальні підстави для консолідації сил, які уособлювали інтереси всього українського суспільства».

Як оцінюють історики політичну ситуацію у Наддніпрянській Україні на початку 1917 року? Чи погоджуєте ви з ними? Чому?

3. Утворення Центральної Ради

  1. Коли і за яких обставин створено Українську Центральну Раду?

  2. Чиї інтереси вона відбивала?

  3. Що ви думаєте про її наміри та подальшу політику?

Незважаючи на розбіжності та суперечності щодо майбутнього України, лідери різних політичних осередків дійшли згоди і поєдналися для створення єдиного керівного органу, який мав очолити боротьбу за відродження української державності.

В результаті, за ініціативою українських самостійників і тупівців, 4 (за новим стилем 17) березня 1917 р. у Києві було проголошено створення Української Центральної Ради (УЦР). Вона виникла як громадський політичний центр, до складу якого, увійшли: партії самостійницького спрямування, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-федералістів, студентські спілки, військові організації, представники духовенства, творчої інтелігенції та ін.

Головою Української Центральної Ради 7 (20 березня) було обрано Михайла Грушевського, про якого відомий громадський діяч Д.Дорошенко зазначав, що ”ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загального признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство”.

Знайомимось ближче

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) історик, літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, лідер українського національно-визвольного руху першої чверті ХХ ст. Народився у м. Холмі (нині територія Польщі). По закінченні Київського університету проводив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Водночас брав активну участь в громадсько-політичному житті: один із засновників Національно-демократичної партії в Галичині, а згодом Товариства українських поступовців. Неодноразово був заарештований царським урядом.

У 1917 р. обраний Головою Української Центральної Ради, яку очолював до останніх днів її існування.

У квітні 1919 р. М.Грушевський залишив Україну і виїхав до Праги, де зосередився на науковій роботі. У 1924 р. повернувся до України, був обраний академіком і працював в галузі вітчизняної та всесвітньої історії. Автор найважливіших праць: ”Історія України – Руси”, ”Нарис історії українського народу”, ”Історія української літератури” та ін., в яких зазначав, що українське життя повинно насамперед знайти себе, з’ясувати свої можливості, завдання й інтереси, брати для себе все, що може бути корисним. Закликав не просто шукати ідеалів у минулому, а вирішувати національне питання в дусі справжнього демократизму, в інтересах народних мас.

Помер М.Грушевський у 1934 р., похований у Києві.

  1. Які факти діяльності М.Грушевського в українському національно-визвольному русі вам вже були відомі?

  2. Чого нового дізнались?

  3. Чому М.Грушевського позиціонують як одного з найвидатніших діячів України?

З перших днів існування УЦР її авторитет серед українського народу почав швидко зростати, оскільки вона обстоювала близькі для нього соціалістичні ідеї та національно-територіальну автономію. Ці ідеї стали для УЦР програмними. Проте її лідери певний час свідомо ухилялись від обговорення гострих соціально-економічних питань, дотримуючись гасла “Національна справа перш за все – соціальна потім”. Вони побоювались, що зосередженість на соціальних аспектах може розколоти національний рух. Подальший розвиток політичної ситуації в Україні показав хибність такої політики. Вона обернулась для УЦР втратою соціальної підтримки серед трудящих верств українського населення.

Звернімося до джерел

З відозви Центральної Ради “До українського народу ” 9(22) березня 1917р.

Народе український! Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поне¬воленим націям РОСІЇ. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового вільного, творчого життя після більш як 200-літнього сну. Уперше, Український тридцятимільйонний народе, Ти будеш мати змо¬гу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш собі сам кращу долю кувати. ...Ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі ... Народе Український! Селяни, робітники, солдати, громадяни, духовен¬ство і вся українська інтелігенція! Додержуйтесь спокою, не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад у житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх Українських людей на всі місця... Організуйтесь!

Коли з’явився і чому присвячений цей документ? Що він проголошує? Кого і до чого він закликає? Яку інформацію про створення Центральної Ради він містить?

Українська революція швидко набирала силу. Вже 19 березня (по новому стилю 1 квітня) 1917 р. відбулася маніфестація, в якій брало участь 100 тис. осіб. Під українськими прапорами йшли військові, студенти, учні, робітники. На майдані Міської ради М.Грушевський виголосив промову, в якій закликав домагатися автономії України.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]