К.Трильовський
Підліткова молодь краю гуртувалася організацією «Пласт», яка виховувала своїх членів на християнських моральних засадах і водночас опікувалася фізичним розвитком дітей та молоді.
Окрім товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» у західноукраїнських землях утверджувалися й спортивні клуби, які спочатку виникли при навчальних закладах, а потім стали самостійними організаціями, куди вступали шанувальники окремих видів спорту. Перший спортивний клуб виник у Львові в 1903 р. при міській реальній школі. Це був футбольний клуб «Слава», згодом він одержав назву «Чарні». У наступні роки клуби з різних видів спорту були засновані не тільки у Львові, а й у Чернівцях, Станіславові та інших містах.
У 1913 р. в Києві вперше в Російській імперії було побудовано стадіон з трибунами на п’ять тисяч місць. Найвизначнішою спортивною подією на початку ХХ ст. у Наддніпрянщині стала І Всеросійська олімпіада (1913 р.), що проводилась у Києві.
Парад учасників І Всеросійської олімпіади в м.Київ. Попереду – члени київського гуртка «Спорт». 1913 р.
Як ви думаєте, це організоване свято чи воно проводиться експромтом?
Який настрій у людей?
Про яке місце спорту у житті людей можна говорити на основі фото?
До програми олімпіади було включено футбол, легку атлетику, боротьбу, фехтування, стрільбу, велогонки, мотогонки та ін. види спорту. У змаганнях взяли участь 650 спортсменів різних товариств і клубів, 25 з яких мали досвід міжнародних змагань. У дні змагань Київ жив лише спортом. Газети було заповнені спортивними відомостями. Головною подією свята став футбольний матч між гравцями київського клубу «Спорт» і чеською командою, який закінчився з рахунком 0:0.
Олімпіада не обійшлась і без курйозів. Велосипедист І.Тевс, долаючи дистанцію, що починалася за містом, зіткнувся з коровою, яка вийшла на трасу. Корова загинула, а велосипедист зазнав травм. Інший велосипедист М.Рафський очолював гонку, але наскочив на каміння і впав. Після наданої лікарем допомоги спортсмен, вважаючи, що програв змагання, повільно відправився до Києва, а коли прибув на стадіон – з’ясувалося, що він приїхав другим. Глядачі вітали оплесками перебинтованого спортсмена, який посів друге місце у велогонці.
Світової слави зажив український борець греко-римського стилю І.Піддубний.
Знайомимось ближче
Іван Піддубний (1871-1949) – видатний український спортсмен, родом з Черкащини. Багаторазовий переможець змагань різного рівня з класичної боротьби. У 1905-1909 рр. п’ять разів здобував звання чемпіона світу, перемагаючи відомих спортсменів-претендентів з інших країн. Виступав на спортивних аренах Франції, Німеччини, США та ін. країн світу. За 40 років виступів на змаганнях він не програв жодного і завершив спортивну кар’єру непереможеним.
Чи чули ви це ім’я попередньо? Знайдіть додаткові відомості про цю незвичайну людину і підготуйте повідомлення для однокласників.
3. Релігійне та церковне життя на початку століття
Які були основні риси церковного життя та релігійного життя населення на початку ХХ ст.?
Модернізаційні процеси позначились і на релігійному житті. Характер зрушень у цій сфері визначався утвердженням нових життєвих цінностей людей та проблем з якими стикалося суспільство.
Індустріалізація та урбанізація руйнували патріархальний характер життя значної частини українського населення, який базувався на релігійному світобаченні. У містах серед окремих кіл інтелігенції утверджувалися атеїстичні ідеї та рухи. Церква почала втрачати монопольне право на духовне життя суспільства.
Деструктивно позначалося на релігійному житті і прагнення влади використовувати церкву у гасінні соціальних конфліктів, популяризації урядової політики серед населення. У цій ситуації священики фактично перетворювалися на державних чиновників, що підривало їхній авторитет у суспільстві. Особливих масштабів таке явище набуло на підросійській території українських земель. У Російській імперії православ’я мало статус офіційної ідеології, вважалося опорою монархії.
Найбільш поширеними в українських землях біли православна церква (переважала у Наддніпрянщині) і греко-католицька (домінувала в західноукраїнських землях). Окрім того, національні меншини, що проживали в українських землях, сповідували католицизм, іудаїзм, мусульманство та ін.
На початку ХХ ст. православна церква Наддніпрянської України підпорядковувалася системі російського православ’я. Внаслідок цього відбувалась заміна священиків, які були прихильниками українських православних традицій, на зросійщених, обов’язком яких мав стати захист інтересів Російської імперії (у Наддніпрянщині лише половина духовенства складалася з українців). Імперська влада забороняла будувати церкви в українському стилі, не дозволялося виголошувати українською мовою проповіді.
Звернімося до джерел Із «Порадника для сільських пасторів» Православної церкви про недоцільність виголошення проповідей українською мовою
«…немає потреби поширювати барвисту говірку тільки тому, що два-три мільйони вельми російських людей, під впливом сусідства, чи історичних подій дещо відокремили мову старослов’янську і склали обласне наріччя (але зовсім не мову), яке певною мірою перекручує мову більшості синів Росії. Оратор, що говорить в церкві на місцевому наріччі, слухачами сприймається якимось комедіантом, а не вчителем». Які поради дає сільським священикам російська Православна церква? Чим була зумовлена така позиція? |
Проте, попри всі зусилля влади та російських церковних ієрархів серед духовенства Наддніпрянщини було немало прихильників українського національного руху. Вони виборювали повернення українських православних традицій у духовне життя українського народу. Показовим став вчинок випускників Подільської духовної семінарії (чутки про цю подію дійшли до Священного Синоду). На випускній фотографії (1904 р.) семінаристи замість єпархіального архієрея та інших поважних осіб помістили в центрі групи бюст Тараса Шевченка, продемонструвавши у такий спосіб символ своєї віри.
Національно-свідоме духовенство приєдналося до прогресивної української громадськості, яка вимагала українізації освіти. Реальних здобутків вдалося досягти, коли до протестних акцій проти русифікаторської політики в освіті долучилися семінаристи. Вони провели в жовтні 1905 р. страйки (Волинська, Подільська, Полтавська, Харківська, Катеринославська семінарії).
Окрім семінаристів з вимогами українізації освіти виступили українські священики, які були обрані до Державної думи. Імперська влада вимушена була піти на поступки. В окремих церковнопарафіяльних школах було дозволено викладати українською мовою та комплектувати бібліотеки семінарій «малоросійськими книгами». В цей час почали видавати українською мовою Євангеліє та іншу духовну літературу.
Іншим напрямом боротьби за відродження української православної церкви стало право на українізацію богослужіння. Під впливом революційних подій церковні ієрархи послабили контроль на місцях і священикам вдалося подекуди перейти на богослужіння рідною для прихожан мовою. Так було на Катеринославщині та Поділлі. Щодо Поділля, то тут міцні позиції мав католицизм. Тому царський уряд, усвідомлюючи, що в державі необхідно мати єдину православну віру, погодився на те, щоб у краї була православна церква з українськими ознаками, ніж римо-католицька.
В західноукраїнських землях найбільше поширення мала греко-католицька церква. На початку ХХ ст. вона набрала виразних національних рис, підтримуючи український рух. Греко-католицька церква користувалася великим авторитетом серед населення Галичини. На селі священик вважався найбільш авторитетною людиною. Духовенство не тільки впорядковувало українське релігійне життя, а й піклувалося про розвиток освіти, опікувалося розбудовою кооперативного руху і навіть залучалось до поширення національного фізкультурного та спортивного рухів. У багатьох сім’ях було мрією вивчити сина на священика.
Звернімося до джерел Український історик Петро Дорошенко про значення Української греко-католицької церкви (УГКЦ)
УГКЦ зробилася головним оборонцем української народності проти Полонізації. Це вона врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилася батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався... З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України…церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою західного українства. Вона виявила національну творчість, більшу ніж на цій самій території виявила Православна церква. Як оцінює історик діяльність УГКЦ і Православної церкви? Чи є така оцінка об’єктивною? Аргументуйте свою відповідь. |
Греко-католицька церквам мала сильні позиції й серед українців Закарпаття. Вона й тут стала опорою українства, хоча певна частка священиків поступилася угорському тиску.
Значно слабший вплив (порівняно з Галичиною) мала греко-католицька церква серед українців Буковини. Більшість місцевого населення було прихильником Православної церкви, але тут вона знаходилась під сильним румунським впливом.
Охарактеризуйте зміни у побуті міського і сільського населення на початку ХХ століття.
Які нові звичаї з’явились у мешканців міста?
Як змінювалось сімейне життя? Що, на вашу думку, призводило до руйнування традиційної великої патріархальної сім’ї?
Як розвивались фізкультура і спорт в українських землях?
Які були особливості церковного і релігійного життя населення?
Чому зміни у житті мешканців міста були набагато більшими, ніж села?
Як пов’язані ці зміни з модернізаційними процесами?
Чи пов’язаний розвиток фізкультури і спорту з модернізацій ними процесами? Як саме?
Які зміни у психології людей вони обумовлювали?
Чому релігійне життя людей автори називають суперечливим?
Напишіть невеличкий твір на тему «Один день мешканця великого (маленького) міста початку ХХ ст.». Не забувайте уявити себе представником конкретної верстви населення.