М.Грушевський

Поряд з М.Грушевським того часу працювали інші видатні історики. Так, великою популярністю користувалась "Історія України-Русі" М.Аркаса.

М.Аркас

Звернімося до джерел Історіограф В.Біднов про вихід у світ «Історії Русі» М.Аркаса «Ні одна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, який випав на долю труда М.Аркаса; його купували, читали; питали з захопленням і щиро дякували авторові за його книгу, надсилаючи до нього листи. Видно було, що М. Аркас зрозумів ту велику потребу в популярній історії України, котра почувалася в широких колах нашого громадянства... книжка Аркасова поширювалась серед робітництва і селянства Катеринославщини, роблячи скрізь надзвичайно велике враження на своїх читачів і пробуджуючи в них національну свідомість. Автор її, безумовно, зробив велику послугу нашому національному рухові; наукові та художні хиби не заважали їй робити свій вплив на ті кола, серед котрих книга розповсюджувалася. Досвід наших днів дає нам яскраві докази того, що не науковість захоплює громадянство, а щось інше, протилежне першій». У чому автор бачить значення праці М.Аркаса? Що, на вашу думку, захоплювало «громадянство» початку століття?

О.Єфременко

Д.Багалій

Перша серед жінок Російської імперії, доктор історії О.Єфименко опублікувала два томи збірника "Південна Русь" і популярну "Історію українського народу". Професор Харківського університету Д.Багалій вивчав історію Слобідської України, а його колега по університету професор В.Бузескул досліджував історію стародавньої Греції. У Київському університеті історію декабристського руху, соціально-економічну історію Білорусії та Литви вивчав професор М.Довнар-Запольський, аграрну історію Франції – професор І.Лучицький, визначним спеціалістом у галузі вітчизняної історіографії став професор В.Іконніков. Фундаментальні праці з історії українського козацтва підготовив відомий історик Д.Яворницький.

3.Українська преса та видавництва

1. Як розвивалась українська преса після революції 1905-1907 рр.?

2. Яку роль вона відігравала у суспільному житті українських земель?

Розвиток преси українською мовою у підросійській Україні, почавшись із революції 1905 р., не припинявся аж до Першої світової війни, хоча деякі роки й були для нього досить тяжкими. Визнаним осередком української преси у цей час був Київ, де виходили такі періодичні видання:

1. «Записки Українського наукового товариства» і збірники його секцій, «Літературно-науковий вісник», «Українська хата», «Дзвін», «Світло», «Сяйво»,

2. «Вісник культури і життя»,

3. тижневик «Рідний край» з додатком «Молода Україна»,

4. «Маяк», «Село», «Засів», «Рілля», «Наша кооперація»,

5. найбільш впливове видання - щоденна газета «Рада» тощо.

Співробітники редакції журналу «Рідний край». Київ, 1909 р.

Співробітники редакції газети «Рада». Київ, 1905 р.

Поза Києвом виходили: «Сніп» у Харкові, «Світова зірниця» у Могилеві на Поділлі, «Життя і знання» у Полтаві, «Канівська неділя», «Дніпрові хвилі» в Катеринославі.

Однією з перших українських газет стала щоденна «Громадська думка», перший номер якої вийшов 31 грудня 1905 р. На жаль, їй судилося існувати недовго: в ніч на 18 серпня 1906 р. у приміщенні редакції поліція вчинила погром, заарештувала одинадцять працівників. Наступного дня, 19 серпня, згідно з розпорядженням генерал-губернатора, «Громадську думку» закрили. Її ідеї продовжила газета «Рада», яка вийшла через місяць, 15 вересня. Вона пронесла прапор першої українськомовної газети у столиці до середини 1914 р. і була закрита через введення воєнного стану. Як видання загальнополітичне, економічне та літературне, «Громадська думка» / «Рада» значну частину площі своїх сторінок відводила подіям в Україні, Росії, за кордоном. Жодного номера не вийшло без матеріалів, присвячених життю тогочасного Києва. Газета закарбовувала на своїх шпальтах важливі моменти й особливості формування української культури та побуту губернського центру, достовірно відтворювала факти тогочасної дійсності. У постійних рубриках «У Києві», «З українського життя» вміщувалися повідомлення про конкретні події з царини українознавства.

Перед Першою світовою війною українською мовою виходило 17 часописів. Значна частина їх була досить добре організована, мала постійних співробітників, зокрема і видатних журналістів, усталений контингент читачів. Проблемою для деяких видань було їхнє матеріальне забезпечення, яке часто покривалося пожертвами українських меценатів (найбільше Є.Чикаленком, В.Симиренком та ін.).

Існували і російськомовні видання, що публікували також і матеріали українською мовою. У деяких кооперативних та земських часописах українські матеріали складали аж до половини видання. Продовжувала розвиватись українська преса у західноукраїнських землях. Найбільш відомими були видання «Буковина», «Діло» і «Молода Україна». У діаспорі найбільше українських видань (до 75 %) виходило у США та Канаді.

Одним із цікавих українських видань був часопис «Украинская жизнь», призначений для російського читача, який С.Петлюра, журналіст і відомий політичний діяч, почав видавати у Москві у 1912 р. Добрий організатор і редактор він зумів згуртувати навколо журналу талановитих співробітників і зробив його справжньою українською трибуною в Росії. В «Украинской жизни» друкувалися такі визначні автори, як М.Грушевський, С.Єфремов, О.Лотоцький, В.Липинський, Д.Донцов, та ін.

Кількісний розвиток української преси на початку ХХ ст.
Роки	Кількість назв	Землі		Поза межами України
		Наддніпрянські	Західноукраїнські
1905	39	7	28	4
1906	8І	32	37	12
1908	47	9	33	6
1910	84	14	49	21
1911	104	16	59	29
1913	48	17	21	10
1914	42	16	16	10

1. Про що свідчать наведені у таблиці дані?

2. Чому кількість видань постійно змінювалась?

3. Спробуйте пояснити зміни у кожному році.

Роль тогочасної української преси важко переоцінити. Будучи своєрідним літописцем тодішнього життя, ризикуючи накликати на себе гнів і немилість уряду (що не скажеш про пресу російськомовну), долаючи всілякі (здебільшого – штучні) перешкоди, вона послідовно, на противагу антиукраїнській кампанії, яка дійшла піку в 1913-1914 роках, гідно відбивала шовіністичні напади, підтримувала дух національно свідомих українців.