М.Міхновський

Звернімося до джерел Із програми Революційної української партії «Самостійна Україна» М и не здобудемо собі політичних і державних прав, доки ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе дома до нашої уподоби, бо інтерес наших господарів есть цілком супротилежний нашим інтересам...Сю ...задачу мусить узяти на себе національна інтелігенція. Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія... До чого закликає програма? Хто має очолити національно-визвольну боротьбу українського народу? Які методи боротьби визначені у програмі?Надайте власну оцінку позиції М. Міхновського.

 

Використовуючи створені партією видання та місцеві осередки, члени партії намагалися впливати на формування політичної думки у суспільстві, проводили пропаганду своїх ідей насамперед серед селян, яких вважали основою української нації. Проте згодом, більшість членів партії стали вимагати скоординувати діяльність РУП у соціал-демократичний бік на противагу самостійницьким ідеям. У 1903 р партія відмовилась від програми М.Міхновського і прийняла нову - соціал-демократичного спрямування. Частина РУП на чолі з Д.Антоновичем, В.Винниченком, С.Петлюрою, М.Поршем трансформувалася в Українську соціал-демократичну партію (УСДРП). Її програма передбачала ідею автономії України, конфіскації земельної власності, вважала можливим об’єднання з РСДРП на федеративних засадах*.

В.Винниченко С.Петлюра Прибічники М.Міхновського, які у 1902 р. вийшли з РУП, створили Українську народну партію (УНП), програмні засади якої базувались на брошурі М.Міхновського «Самостійна Україна». Окрім цього, М.Міхновський написав стислу програму новоствореної партії відому під назвою «Десять заповідей УНП», що стали одним із найгострішим документів українського самостійницького руху. Документ зазнав критики з боку політичних противників УНП, проте українські націоналісти представляли свою позицію як оборонну, спрямовану на самозбереження українців, як протидію великодержавному російському шовінізму, який намагався денаціоналізувати українців. Головною метою УНП було досягнення незалежності України шляхом розгортання страйків і збройних повстань. Членами партії в основному були представники інтелігенції, студенти, дрібні землевласники. На початку століття активізували свою діяльність й представники ліберально-демократичної течії, які у 1904 р. створили Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами стали С.Єфремов, Б.Грінченко, Є.Чикаленко та ін. С.Єфремов Б.Грінченко Із звернення «Від Української демократичної партії» Головні принципи нашої партії такі: 1.Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і тайного голосування. 2. Свобода особи, слова, віри ... зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів. 3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях. 4. ...Вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії. 5. Щодо економічних питань...: а) 8-годинний робочий день; б) державну пенсію всім робітникам, що дожили до 60-ти років; в) прогресивно-доходовий податок. 6. Визначаємо, що орудувати землею можуть тільки ті, що її обробляють... За народами, які живуть на території України... Ми визначаємо рівне право з українцями на задоволення їх національних, культурних, політичних та економічних потреб. Які вимоги економічні чи політичні, домінують в документі? Як пропонувала УДП розв’язати національне питання?

Звернімося до джерел Із звернення «Від Української демократичної партії» Головні принципи нашої партії такі: 1 .Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і тайного голосування. 2. Свобода особи, слова, віри ... зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів. 3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях. 4. ...Вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії. 5. Щодо економічних питань...: а) 8-годинний робочий день; б) державну пенсію всім робітникам, що дожили до 60-ти років; в) прогресивно-доходовий податок. 6. Визначаємо, що орудувати землею можуть тільки ті, що її обробляють... За народами, які живуть на території України... Ми визначаємо рівне право з українцями на задоволення їх національних, культурних, політичних та економічних потреб. Які вимоги економічні чи політичні, домінують в документі? Як пропонувала УДП розв’язати національне питання?

 

У 1904 р. у Києві виникла ще одна українська національна ліберальна партія – Українська радикальна (УРП), яку очолили письменники Б.Грінченко, С.Єфремов, Ф.Матушевський. У 1905 р. обидві партії злилися в Українську демократично-радикальну партію, яка з 1907 р. була названа Українською трудовою партією. Ф.Матушевський Окрім українських політичних партій у Наддніпрянщині діяли й загальноросійські. Осередки найбільш численної з них Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) діяли по всій території Російської імперії, у тому числі і на підросійській Україні. У 1903 р. у РСДРП відбувся розкол: більшість на чолі з В.Леніним (Ульяновим) хотіла створити міцну партію революціонерів з твердою дисципліною під керівництвом директив Центрального Комітету (більшовики), а менша частина на чолі з Л.Мартовим стояла за більш вільну організацію робітників за типом німецьких соціал-демократів (меншовики). На більшовицьких позиціях стояли Катеринославський, Миколаївський комітети. Меншовицьку позицію зайняли Київський, Харківський комітети РСДРП і Донецький союз робітників. Було чимало організацій, які з різних причин не визначилися. Незважаючи на розбіжності, кінцевою метою РСДРП була проголошена перемога у соціалістичній революції та розбудова пролетарської держави на теренах єдиної неподільної Росії. У Наддніпрянщині діяли й осередки партії національного типу - Загального єврейського робітничого союзу в Литві, Польщі і Росії (БУНД), заснованого у 1897 р. До 1903 рр. БУНД входив до РСДРП на правах автономної організації у питаннях, що стосувалися єврейського пролетаріату. Її лідери пропонували побудувати РСДРП за національним принципом, але не одержали підтримки. В Україні БУНД активно діяв у Київській, Подільській, Волинській губерніях та великих промислових містах. Іншою загальноросійського партією, що діяла в Україні, була Партія соціалістів-революціонерів (есерів), утворена 1902 р. Її програма базувалась на ідеях демократичного соціалізму й особливого шляху до нього аграрних країн, насамперед Росії і ставила основним завданням повалення влади царя, встановлення демократичної республіки, соціалізацію землі таким чином, щоб вона належала тим, хто її обробляє. Така позиція партії забезпечила їй підтримку з боку селянства. У питаннях розбудови російської державності есери відстоювали федеративну республіку з широкою автономією міських та сільських громад, а також національних регіонів із визнанням за ними права на самовизначення. Певний вплив на населення у Наддніпрянській Україні мали й організації анархістів. Панівні верстви (буржуазія і землевласники) на той час ще не відчували потреби мати власні політичні партії, а тому створили їх пізніше. Певним досягненням українського визвольного руху було залучення до нього групи відомих спольщених у середні віки шляхетських родин. Вони включилися у боротьбу за права українців, а деякі з них стали фундаторами українського консерватизму (Ф.Уманець, В.Горленко, П.Дорошенко та ін.) Провідним речником консерватизму в український політичній думці став В.Липинський (1882-1931 рр.), який вважав, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує націю від економічного розпаду та кривавої анархії. Лейтмотивом творчості В.Липинського є слова: "Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути". На його думку, консолідуючим чинником українського суспільства виступає ідея конституційної монархії започаткованої Б. Хмельницьким. Це має бути трудова, правова і спадкова монархія на чолі з гетьманом. Основними підвалинами, на яких має засновуватися українська монархія, В.Липинський називав аристократію, творення української політичної нації («територіальний патріотизм»*), селянин як соціальне підґрунтя державотворення, релігійний дух. Нація у В.Липинського виступає як політична спільність, що включає в себе усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Забезпеченню єдності нації слугує й територіальний патріотизм - усвідомлення своєї території, любов до своєї землі, почуття єдності та співпраці між усіма її постійними мешканцями, незалежно від їх походження, соціальне класової та етнічної належності, віросповідання.

• Складіть таблицю

Етапи становлення української нації

Сутність процесів, що відбувались

• У чому проявилась політизація українського суспільства?

• Які політичні сили і яким чином брали участь у протестному русі на початку ХХ століття?

• Які політичні партії створились в українських землях на початку ХХ століття?

• Заповніть хронологічну таблицю теми

Рік	Події
1900
1900-1903
1902

• Охарактеризуйте кожну з соціальних верств, що брали участь у протестному русі початку ХХ століття.

• У чому полягає взаємозв’язок між модернізаційними процесами початку ХХ ст. і піднесенням протестного руху різних верств населення?

• У чому різниця між етнічною та модерною нацією?

• Чому процеси консолідації української нації на початку ХХ ст. залишились незавершеними?

• Що спільного було у розвитку різних політичних партій?

• У чому сутність українського консерватизму?