2. Процеси модернізації повсякденного життя

• Складіть ланцюжок запитань до тексту (по одному на кожен абзац), починаючи кожне з них зі слова «чому».

• Обміняйтесь запитаннями в парах і спробуйте дати відповіді на них.

На початку ХХ ст. внаслідок модернізації, яка передбачала перехід до більш високого рівня господарського життя з відповідними структурними зрушеннями у суспільстві, відбулися значні зміни і у повсякденному житті населення українських земель. Однією з важливих ознак цього процесу було витіснення старої дворянської еліти буржуазією, яка утверджувалась як нова панівна верства. Для старої еліти було характерним збереження дворянської честі, висока освіченість, шляхетне виховання та аристократична манера поведінки, що виявлялось у зовнішній вишуканості, витонченості і гордовитості. Вона полюбляла урочисті прийоми та розкішні бали. Буржуа були людьми з підприємницькою жилкою, не всі з них мали вищу освіту, перевага надавалась набуттю знань пов’язаних з практичною діяльністю, комерцією. Іншими були і розваги. Купецтво, наприклад, полюбляло збиратися у своїх клубах і влаштовувати банкети на відзначення різних подій з пишним гулянням і частуванням. Стара еліта з погордою ставилась до буржуазії, але втрачаючи свої позиції у суспільстві вимушена була рахуватися з новою верствою, яка живила своїм капіталом економіку і претендувала на політичну владу. Наслідком модернізації стала майнова поляризація* серед населення. Проте, у побуті заможні селяни, середняки й бідні майже не відрізнялися поміж собою. Усі носили приблизно однаковий одяг, не суттєво різнилося й хатнє убранство. Селяни разом ходили до церкви, на сільські збори. Поміж собою були ввічливі, віталися один до одного, не зважаючи на рівень статку. У місті майнова поляризація була більш контрастною ззовні. Заможні мешканці (банкіри, підприємці, купці) не шкодували грошей на зведення власного елітного житла. Воно будувалось у вишуканих архітектурних стилях, облаштовувалось побутовими зручностями (електричне освітлення, телефон, водопровід, каналізація), розкішно меблювалося.

К олишня вілла р.Ковшевича, м.Львів

1. Які почуття викликає у вас цей будинок?

2. Які процеси модернізації повсякденного життя він відображає?

 

Водночас на міських задвірках, ярах тіснились хати міських низів. Нерідко власники такого житла здавали його частину сім’ям робітників, намагаючись у такий спосіб покращити своє матеріальне становище. Родини робітників шукали житло подешевше і часто селилися у так званих квартирах ліжково-комірчаного типу. Усе облаштування складалося з ліжка, скрині, невеличкого столу та пари стільців. Жили такі сім’ї від зарплати до зарплати, часто перебували у боргах, харчувалися погано. Одяг носили дешевий інколи саморобний. Стосунки між заможними міщанами і міською біднотою були не дружелюбні, а часто й неприязні. Модернізація посилила процес урбанізації. Зростання міського населення в основному відбувалося з приходом великої кількості селян, які, втративши на селі засоби існування, шукали роботу у місті.

Урбанізація – кількісне збільшення і розвиток міст, збільшення міського населення, переміщення сільського населення в міста та прилучення його до цінностей міського життя, до міського побуту.

Міське населення в українських землях у складі Росії ( 1910 – 1913 рр.)

Росія	Українські землі	США	Франція	Німеччина	Англія
13%	15%	42%	47%	57%	78%

Про які особливості модернізацій них процесів свідчать відображені в таблиці дані?

 

Збільшення попиту на дешеве житло призвело до появи у містах нічліжних домів, бараків, де мешкали новоявлені міщани, які ще не встигли пристосуватися до міського середовища. Вони відійшли від селянської культури побуду і не увійшли в ритм міського життя. Становище цих людей було хитким, оскільки внаслідок низької кваліфікації відбувалося коливання попиту на їхню працю, і певна частка з них поповнювала ватаги міських злочинців, бродяг, жебраків. Усе це посилювало напругу у суспільстві, оскільки кількісно зростаючі міські низи «тиражували» серед певної частини міського населення вимоги до зрівнялівки та споживацькі настрої. Значні суперечності породжував і національний склад міст, оскільки міське населення поповнювалось, здебільшого, не тільки українською сільською біднотою, а й переселенцями з російських губерній. Вони приходили в українські міста зі своєю ментальністю, культурою, мовою. У містах Наддніпрянщини утверджувалось російськомовне середовище. Цю тенденцію посилювала й імперська русифікаторська політика. Значний відсоток населення міст України складали євреї, які так само, як і іноземці (англійці, німці, французи, бельгійці та ін.), які займались підприємницькою діяльністю, працювали інженерами, майстрами на промислових підприємствах, викладали у вищих навчальних закладах, не знали української мови і засобом спілкування з місцевим населенням для них ставала російська. Внаслідок цього, українська культура і мова втрачали свої позиції в українських містах. Зокрема у Києві на початку ХХ ст. українську мову вважали рідною лише 16% міщан. Змінювалася інфраструктура міста. Центральні вулиці міст забруковувалися, тротуари мостили цеглою, гранітом, плитами, пізніше – асфальтом. В Одесі центральні вулиці були вимощені гранітом. Міська влада приділяла багато уваги озеленінню міст, наприклад, вулиці Києва прикрашали алеї лип, каштанів, тополь. У південних містах – Катеринославі, Одесі, Маріуполі, Бердянську висаджувалися акації. Особлива увага приділялася паркам, скверам – «легеням міста». Міські парки стали улюбленим місцем відпочинку і розваг громадян. Влітку тут грали оркестри, в павільйонах можна було скуштувати морозиво, молоко. Влітку частина парку перетворювалася на кафешантан, взимку на ковзанку. Ще у другій половині 60-х рр. ХІХ ст. в містах з’являється газове освітлення, а наприкінці 80-х рр. електричне. Щоправда, освітлювалися лише центральні вулиці і здебільшого у великих адміністративних чи промислових містах, дрібні містечка та на околиці великих після заходу сонця опинялись у темряві. Важливою ділянкою міської інфраструктури* було будівництво водогонів, які з’явились у Києві, Одесі, Харкові, Житомирі, Олександрівську. Проте, водогінною водою забезпечувалася невелика, привілейована частина міського населення, більшість використовували воду річок та колодязів. Удосконалюються у містах і транспортні засоби, наприклад міський кінний рейковий транспорт (конка). На рубежі століть у багатьох містах конки з тентами для пасажирів існували разом з новими видами транспорту: електричними трамваями, автомобілями, що прискорювали ритм міського життя. Головним засобом сполучення у Львові був трамвай з початку кінний, а згодом електричний. Першу трамвайну лінію в Росії та Наддніпрянській Україні довжиною 1,5 км. було збудовано у Києві. Наприкінці ХІХ ст. трамвайний рух відкрився в Одесі, Катеринославі, Житомирі, Єлизаветграді, на початку ХХ ст. – у Полтаві та Херсоні та інших містах. На початку ХХ ст. проявилися породжені індустріалізацією екологічні проблеми. Пішли в минуле часи, коли в Сіверському Донці, Орелі водилася велика риба – вирезуб, в південних степах можна було зустріти диких коней, в лісах було багато ведмедів, горностаїв, диких кіз. Рідшали лісові масиви – дерева рубали не тільки на будівництво житла, але переводили масу деревини на винокуріння.