2. Творчі здобутки українського мистецтва.

1. Як розвивався національний театр та хорове мистецтво?

2. Якими були особливості розвитку художнього мистецтва?

Відчутних змін зазнало у цей період українське мистецтво і особливо театр під керівництвом М.Садовського. В його репертуарі були п’єси Т.Шевченка, І.Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І.Франка, М.Старицького, М.Кропивницького, Лесі Українки, Б.Грінченка та ін. Талановитий і вдумливий режисер О.Загаров охоче виставляв, п’єси Гольдоні, Мольєра («Тартюфа») та ін..

Окрім авторитетних майстрів сцени пробувала свої сили і театральна молодь. Вона єдналася товариством «Молодий театр у Києві», яке очолював Л.Курбас. В їх репертуарі була в основному світова та вітчизняна класика. Молодіжний колектив являв собою приклад ентузіазму, творчої дисципліни, впровадження передової технології авторського мистецтва. На початку революції з великим успіхом у театрі йшла вистава Софокла «Цар - Едіп».

Лесь Курбас

Звернімося до джерел Л есь (Олександр) Курбас про головні ідеї власної творчості ...творить і проводить в життя такі форми театрального мистецтва, в яких цілком могла б проявитись творча індивідуальність сучасного молодого покоління українського акторства не «українофільського», а європейської, в національній формі, культури, що, цілком порвавши з банальними традиціями українського театру, збудує свої нові цінності як у мистецтві театру взагалі, так і в мистецтві актора особливо, не будучи рівночасно провінціалізмом чужих культур Про що йдеться в документі ? Яким бачив Лесь Курбас співвідношення національної і європейської культури у творчий діяльності театру?

Усе було незвичне в організації цього театру: і те, що він складався з акторів із закінченою театральною освітою, і те, що з самого початку було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера.

Саме в цей складний період було засновано Український театр драми та опери, виникли й інші творчі колективи. Проте театральне життя не обмежувалося лише столицею. Продовжували свою діяльність Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство та ін.

Активну участь у творенні української музики в цей час брали молоді митці М.Вериківський, Г.Верьовка, В.Косенко, П.Козицький, О.Кошиць, М.Леонтович, Б.Лятошинський. Б.Підгорецький Л.Ревуцький, К.Стеценко (автор опери «Купальна іскра») та ін.

Звернімося до джерел М .Грінченко про творчість М.Леонтовича Увібравши в себе всю красу української мелодії, композитор не відмовляється від власного музичного думання; свої засоби, свою техніку, свою оригінальну індивідуальність вносить він скрізь, до чого торкається, і головною метою його композиторських досягнень є дати настрій, дати картину, мальовничу колоритність народній мелодії, щоб слухач відразу міг відчути той внутрішній зміст народної мелодії, який не завжди дається до зрозуміння, не завше І не всім... Яки сторони творчості композитора визначає автор документу?

Звернімося до джерел

Важливою подією в українському мистецтві стало відкриття у 1918 р. під час Гетьманату Державного симфонічного оркестру, який очолив О.Горілий. За радянських часів його було перейменовано у Республіканський симфонічний оркестр ім. М.Лисенка. Окрім того симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.

За гетьманської доби у Києві було створено Перший український національний хор під керівництвом О.Кошиця. Він користувався настільки великою популярністю, що було створено Другий національний хор. З ініціативи К.Стеценка У 1919 р. вони об’єдналися в Державну мандрівну капелу (в абревіатурі – «Думка»). У1919-1920 рр. засновано кілька мандрівних хорових капел. У ряді міст України, зокрема Харкові, Полтаві, виникли професійні хори, капели бандуристів.

Значним явищем в українському мистецтві стало відкриття у грудні 1917 р. Української академії мистецтв. Засновниками академії були професори та митці В. і Ф. Кричевські, М.Бойчук, Г.Нарбут, М.Бурачек, М.Жук та ін.. Вона стала центром підготовки спеціалістів з малярства, різьбарства, будівництва, гравюри і художніх промислів. Під її патронатом було зібрано талановиту молодь, яка добре розумілася на традиціях народного мистецтва. Серед них були: Л.Лазовський, Г.Нерода, І.Падалка, А.Петрицький та ін.

Завдяки діяльності митців академії мистецтв набула свого розвитку українська графіка. Так Г.Нарбут (1886–1920), який народився у м. Глухів, у своїй творчості об’єднав принципи геометричної композиції В.Кричевського й народного націоналізму М.Бойчука. Цей майстер приїхав на Україну під час революції 1917 р. Він за короткий час свого перебування на батьківщині, розгорнув величезну працю й засипав Україну шедеврами своєї нової творчості: рисунками гербів, грошей, марок, дипломів, усіх сортів книжкової графіки – ілюстрацій, заставок, обкладинок, заголовків тощо. Г.Нарбут зумів тут не тільки сам створити величезну колекцію графічних рисунків, але захопив своїм прикладом молодь і за три – чотири роки заснував цілу школу молодих графіків. На жаль, рання й несподівана смерть урвала працю Г.Нарбута на самому піднесенні.

Бурхливо та суперечливо розвивалася українська фольклористика. З одного боку, створювались фольклорні центри, готувались кадри, видавались праці, а з другого – ідеологічний диктат сковував розвиток творчої думки. Але незважаючи на труднощі були зібрані унікальні архівні матеріали, видані праці Б.Грінченка, К.Квітки, А.Лободи, П.Попова, О.Білецького, В.Петретца, А.Кримського. В західноукраїнських землях у цей час працювали над дослідженням фольклору В.Гнатюк. Ф.Колесса, М. Возняк.

В цей час активно розвивався і жанр політичного плакату. Художники намагалися йти в ногу з часом, миттєво реагували на зміни в суспільному житті. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.