Сучасний стан розвитку транспортного комплексу Італії
У внутрішніх перевезеннях автотранспорт поступово витісняє залізничний (для Італії характерні полімагістралі), не дивлячись навіть на те, що більше половини залізниць електрифіковані. Більш ніж 90% пасажирів та 80% вантажів перевозиться автомобілями.
В Італії два типи автострад: державні і приватні (платні). Швидкість пересування на приватних – 110 км/год, на державних автострадах – 90 км/год, у населених пунктах дозволена швидкість руху – 50 км/год. У 1925 році в Італії була побудована перша в світі автострада "Мілан – Варезе". Зараз за протяжністю автошляхів вищого класу Італія в Європі поступається тільки ФРН. Найвідоміша з італійських автострад простягається за маршрутом "Мілан – Болонья – Флоренція – Рим – Неаполь – Реджо-ді-Калабрія" та називається "Автострадою Сонця". За цим же маршрутом проходить основна за вантажо- та пасажирообігом швидкісна залізниця. Суперавтостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відповідають кращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Більше половини автодоріг приходиться на Північну Італію. Сучасними швидкісними автомагістралями є Рим-Флоренція, Рим-Неаполь, Турин-Новара, Падуя-Венеція, Мілан-Тревіліо і Мілан-Болонья. Загальна довжина автошляхів 669 тис.км, з них 6,5 тис.км. припадає на автостради. В Італії прийняті закони, що сприяють розвитку транспортного туризму. Так, згідно із законом №556 від 30.12.1988 р., іноземні автомобілісти, що в’їжджають офіційно на територію Італії через один з митних пунктів, мають право на придбання бензину за пониженими цінами та магнітних карток багаторазового використання для оплати мита швидкісних автострад за пониженими цінами і на безкоштовний ремонт автомобіля.
На другому місці за обсягом перевезень вантажів та пасажирів - залізничний транспорт, який діє з 1905-го року. Наразі у модернізацію залізниць вкладаються значні обсяги фінансових вливань, за рівнем електрифікації залізниць Італія посідає одне з перших місць у світі. Наразі функціонує 35,3 тис.км. залізниць, 2/3 з яких – електрифіковані. Деякі головні лінії різко виділяються своїм технічним оснащенням - на лінії Рим-Флоренція поїзд може розвивати швидкість до 200 км/год. Можна скористатися електричками (locale), пасажирськими (diretto) та швидкими (espresso) поїздами.
Метро в Італії є в Римі, Мілані, Неаполі, Катанії, Турині, Генуї, Барії, Палермо. У Римі метро дуже погано розвинене порівняно навіть з іншими містами Італії. У Римі всього дві лінії, які перетинаються на залізничному вокзалі Терміні. Частина станцій римського метрополітену не має внутрішнього переходу на зворотний потяг.
Структура залізниць виглядає наступним чином: холдингова компанія Державних залізниць Італії складається з транспортної компанії Trenitalia і компанії RFI , що володіє інфрастрктурою мережі італійських залізниць. У свою чергу в RFI входить компанія TAV, що здійснює будівництво високошвидкісних ліній. Компанія Trenitalia складається з відділень пасажирських перевезень далекого прямування, регіональних пасажирських перевезень, вантажних перевезень та відділення експлуатації та технічного обслуговування рухомого складу. Міські залізниці, вокзали , система Italferr (інженерно- технічна компанія) виділені в самостійний підрозділ .
RFI управляє інфраструктурою на підставі концесії , наданої їй державою строком на 60 років (починаючи з 2001 р.). На 50% діяльність RFI фінансується державою. Взаємовідносини RFI з державою регулюються п'ятирічним контрактом, що передбачають виділення коштів на конкретні об'єкти залізничної інфраструктури. Вартість контракту складає 91500000000 євро.
Італія має великий морський флот. Головними морськими портами (всього 144 порти) є Ґенуя, Трієст і Венеція. Через Трієст Італія зв'язується з іншими країнами Середземномор'я, Ближнім та Середнім Сходом, Східною Африкою та Східною Азією.
У Середземномор’ї італійські порти – це динамічна система портів, у більшості з яких використовують контейнери. Отже, в Італії:
- найбільша кількість портів, розміщених у центрі Середземномор’я;
- значне зростання продуктивності, переважно завдяки реформі, привело до збільшення перевезень;
- зростаюче лідерство Італії серед країн Середземномор’я пояснюється продуктивністю її контейнерних перевезень;
- скоротився розрив між більшими італійськими портами і найменшими портами північної частини;
- зростаючий вплив основних міжнародних компаній – в управлінні портовими терміналами (порти Eurogate, PSA, ECT, P&O) та контейнерними перевезеннями (P&O, Neddloyd, Evergreen) для прямого контролю основних (Genoa-Voltri, Gioia Tauro, Trieste) чи нових (Taranto) італійських контейнерних терміналів.
Законодавча структура італійських портів була суттєво змінена портовою реформою, що проводилась у 1994 році згідно з указом № 84 від 28 січня. Доволі часто цю реформу визначають як закон, що впроваджує закони ринку в портові послуги та виробництво. Основні принципи цієї реформи такі:
- органам державної влади суворо забороняється здійснювати приватну діяльність у порту, тобто бути прямими чи посередніми власниками компаній, які займаються такою діяльністю. Тому органам державної влади ніколи не дозволяється бути співвласниками підприємств, корпоративна мета яких може бути пов’язана із загальною діяльністю державних органів порту – розвитком інтермодальних зв’язків, матеріально-технічним забезпеченням і транспортною мережею;
- організація праці в порту залишається суперечливим питанням. Старі компанії порту, що мали ексклюзивні права на проведення всіх операцій у порту, більше не є монополістами, а термінальні компанії можуть використовувати персонал порту. Однак, досі існує чимало суперечок навколо того, чи слід дозволяти таким компаніям звертатися до будь-яких інших компаній, крім старих компаній порту, для того, щоб здійснювати свою діяльність у порту в час пік для попиту.
Зростаюча роль перевантажувального транспорту впливає позитивно не лише на центральні термінали, а й на всі внутрішні перевезення, включаючи основні порти призначення, такі як Генуя.
Зовнішні зв’язки країни на 90% реалізуються морем. Найбільші італійські порти – Генуя (вантажообіг у 50 млн. тон на рік) і Трієст (35 млн. тон) є воротами у зовнішній світ не тільки для Північної Італії, але й для Швейцарії, Австрії та навіть Півдня Німеччини. Головним центром каботажних зв’язків виступає Неаполь. Працюють поромні переправи на Сицилію (Реджо-ді-Калабрія – Мессіна) та Сардинію (Чивітавеккья – Гольфо-дельі-Аранчі), а також до Греції (Бріндізі – Патри).
Річковий транспорт Італії розвинутий слабко (виняток – Венеція) через відсутність крупних річок.
Достатньо швидко розвивається цивільна авіація Італії. Авіакомпанія «Аліталіа» — серед найбільших у світі. Авіаційні лінії підтримують зв'язок крупних міст Італії з європейськими столицями, а також з іншими континентами. Італія - одна з основних і найбільш дорогих гілок міжнародного повітряного транспорту
Італія є членом Європейської конференції цивільної авіації (EKAK) з 1955 року. На урядовому рівні її представляє Національний комітет цивільної авіації - Ente Nazionale per l'Aviazione Civile (ENAC), який займається технічним врегулюванням, сертифікацією, наглядом і здійснює контроль авіаційного сектора. ENAC розробив і затвердив Положення про захист прав пасажира, яке обов'язкове для всіх авіакомпаній , що здійснюють пасажирські перевезення на території Італії.
Авіалінії Італії є центральною ланкою в системі повітряного танспорта Європи. Наприклад, у 2011 році був поставлений абсолютний рекорд пасажирів - 148,5 млн. осіб. Пасажирський трафік у порівнянні з 2010 роком зріс на 7%. Щоб отримати уявлення про транзит в італійському повітряному просторі, можна скористатися службою стеження літаків в реальному часі.
В Італії близько 40 аеропортів місцевого та міжнародного значення. Найбільші аеропорти країни - Леонардо да Вінчі у Римі та Мальпенса і Лінате у Мілані, - є важливими вузлами міжнародної мережі авіаліній.
Останніми десятиліттями велику роль почали відігравати трубопроводи, в тому числі трансконтинентальні. Нафтопроводи з Алжиру й Тунісу пролягають по дну Середземного моря, далі через Сицилію і Апеннінський півострів за межі Італії.
В самій Італії створена система магістральних нафто- і газопроводів, що з'єднують промислові центри з портами. Деякі трубопроводи мають міжнародне значення. Від Генуї, Венеції і Трієста прокладені нафтопроводи до Швейцарії, Австрії і навіть до Німеччини. Є трубопроводи, які використовуються й для доставки прісної води. Довжина трубопроводів: нафтопроводів - 6503 км, нафтопродуктопроводів - 2148 км, газопроводи - 20200 км.