- Має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

80 Структура правової норми.

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза (припущення)	Диспозиція (розпорядження)	Санкція (стягнення)
— частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? При яких умовах?	- частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки	— частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення

Структура правової норми -- це внутрішня будова, ідеальна логічна конструкція правової норми, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох складових: гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза-- це частина правової норми, яка вказує на конкретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких реалізується ця норма.

Гіпотези можна класифікувати за наступним критерієм:

І. За кількістю обставин: - проста (які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми); - складна (вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми)..

ІІ. За ступенем визначеності змісту: - абсолютно-визначені (вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми); - відносно-визначені (не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог);- альтернативні (що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин).

Диспозиція -- це основний елемент правової норми, що містить певне правило поведінки, за яким повинні діяти учасники правових відносини.

Диспозиції класифікуються за:

І.Ступенем визначеності прав та обов’язків суб’єктів:

- визначені (закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть діяти тільки так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки); - відносно-визначені; - альтернативні.

ІІ. Характером вміщених прав і обов’язків: - прості (передбачають лише один варіант поведінки); - складні (передбачають декілька варіантів поведінки);

- уповноважуючі – надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».

- зобов’язуючі – вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить».;

- забороняючі – вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається»..

ІІІ. Наявністю зв’язку:

- умовні (настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі);

- безумовні (не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин). Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик «кожного», вбачаючи в ньому будь-яку людину.

- захищені (права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми);

-незахищені (незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня).

Санкція -- це частина правової норми, яка передбачає певні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного та подібного характеру, які настають для особи, що порушила диспозицію цієї норми. Санкції юридичних норм розрізняються насамперед за галузевою ознакою (кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні, цивільно-правові та ін.), характером несприятливих для порушника наслідків санкції (правовідновлювальні та каральні) і ступенем визначеності (абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні).

Санкції класифікують за:

І.Призначенням: - охоронні (націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення – позбавлення волі, штраф); - відновлювальні (націлені на поновлення порушеного права – договір, укладений недієздатним, визнається недійсним); -попереджувальні (забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню -затримання підозрюваного, арешт майна).

ІІ. Ступенем визначеності: -абсолютно-визначені (точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права); -відносно-визначені (межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної); -альтернативні (названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається).

ІІІ. Сферою застосування: -конституційно-правові; -цивільно-правові; -адміністративно-правові; - дисциплінарні; -кримінальні.

ІV. Складом: - прості (визначають одну міру державного стягнення до порушника норми); -складні (визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису – позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. Спрямованістю негативних наслідків: - особисті (націлені на позбавлення певних прав); -майнові (передбачають втрати матеріального (грошового) характеру).