2.2. Структура правомірної поведінки

Під структурою правомірної поведінки розуміють єдність усіх елементів, що її становлять. Жодне поняття не існує без власної структури. У структурі правомірної поведінки виділяють такі основні елементи:

-об’єкт;

-суб’єкт;

-об’єктивна сторона;

-суб’єкивна сторона.

Характеризуючи кожен з вищезазначених елементів правомірної поведінки, можна сказати, що об’єктом правомірної поведінки є те, на що направлена правомірна поведінка.

Суб’єкт правомірної поведінки – це той, хто чинить правомірно, відповідно до усіх норм права (слід зазначити, що в залежності від широти поняття спочатку йде «суб’єкт права», потім суб’єкт правовідносин» і, нарешті, «суб’єкт правомірної поведінки»).

Об’єктивна сторона, простіше кажучи, - це відповідність вчинків та дій нормам права та напрямок на соціально значимий (корисний) результат.

Суб’єктивну сторону становить характер розуміння суб’єктом своєї правомірної поведінки [18, c. 249].

Отже, підсумовуючи, слід сказати, що правомірна поведінка неможлива без єдності її структури, тобто поєднання всіх її елементів, а саме: об’єкта, суб’єкта, суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони правомірної поведінки. Саме за їх злагодженого поєднання досягається найбільш ефективне існування поняття «правомірна поведінка».

2.3. Види правомірної поведінки

Щодо класифікації правомірної поведінки, то існує декілька видів правомірної поведінки:

1. залежно від суб’єктів права – індивідуальна чи колективна

поведінка (діяльність трудових колективів, державних органів, громадських об’єднань тощо);

2. залежно від сфери суспільних відносин – економічна, політична,

соціальна тощо;

3. залежно від об’єктивної сторони – дія або бездіяльність;

4. залежно від форм реалізації норм права – дотримання, виконання,

використання, застосування;

5) за фіксацією в нормативноправових актах – врегульована

законодавством або неврегульована законодавством;

6) залежно від ставлення держави до правомірної поведінки – схвалювана, заохочувальна, допустима;

7) залежно від особливостей внутрішнього ставлення суб’єкта права до своїх діянь (за суб’єктивною стороною):

- активна (принципова) поведінка, тобто вона характеризується високим ступенем активності, відповідальності, правосвідомості, внутрішньою переконаністю суб’єктів права у необхідності виконувати вимоги правових норм;

- звичайна поведінка, тобто вона характеризується тим, що необхідність виконання вимог правових норм у суб’єктів права стала звичкою, яка не вимагає від них додаткових витрат і зусиль;

- пасивна (конформістська) поведінка, тобто вона характеризується низьким ступенем соціальної активності суб’єктів права, їх пристосованістю до зовнішніх обставин, відсутністю власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб’єктів, а робити так, як роблять інші;

- маргінальна поведінка, характеризується тим, що суб’єктам права притаманна готовність до протиправних дій у разі зниження нагляду і контролю за їх поведінкою, але переступити межу між правомірною та неправомірною поведінкою їм не дозволяє страх перед можливістю застосування юридичної відповідальності. Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акту суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили – загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища. Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від свого соціального коріння. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовому плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією. Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між «добром і злом».

Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї є страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до скоєння злочину [5, c. 24-39].

В. В. Сухонос виділяє ще такі види правомірної поведінки за суб’єтивною стороною, як законослухняна, соціально активна, конформістська та корислива. Розглянемо їх детальніше.

Соціально активна правомірна поведінка характеризується прагненням принести користь суспільству. Наприклад, активні збройні дії, спрямовані на захист Батьківщини.

Законослухняна правомірна поведінка характеризується свідомим підпорядкуванням закону. Наприклад, оплата проїзду в суспільному транспорті.

Конформістська правомірна поведінка витікає з прагнення робити, як усі. Наприклад, переходити вулицю на зелене світло світлофора.

Корислива правомірна поведінка викликається міркуваннями особистої вигоди. Наприклад, деякі громадяни голосують за того чи іншого кандидата, вважаючи, що той стане представляти їх інтереси.

Так, за юридичним закріпленням правомірна поведінка є об’єктивно необхідною, бажаною для суспільства і соціально припустимою.

Прикладом об’єктивно необхідної правомірної поведінки є захист Батьківщини. Цей різновид правомірної поведінки є об’єктивно необхідним унаслідок того, що якщо не захищати Батьківщину, то гине держава, а з нею право.

Бажаною для суспільства правомірною поведінкою є участь громадян держави у виборах. Це пояснюється тим, що в умовах демократії вибори дозволяють привести до влади компетентних осіб, які будуть гарно піклуватися про суспільство.

Соціально припустимою правомірною поведінкою є розлучення [17, c. 500-501].

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок про те, що поняття правомірної поведінки включає в себе такі ознаки, як соціально корисна, відповідає вимогам правових норм, свідомо вольовий характер, гарантується державою, передбачуваність, масовість, добровільність та свідомість, активність. Щодо видів правомірної поведінки, то вони залежать від суб’єкта права, сфери суспільних відносин, об’єктивної сторони, форм реалізації права та багатьох інших ознак.

РОЗДІЛ 3. ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ