1.5.3. Молодший шкільний вік.

Надходження до школи знаменує новий етап у розвитку вольової сфери особистості дитини Під впливом пропонованих до нього вимог (за деякими підрахунками вже в перших класах їх 37), починається посилений розвиток витримки (стриманості) і терпіння як основи дисциплінованого поведінки, яке до кінця першого року стає звичним для дитини  Дослідження Е І Ігнатьєва (1960), У І Селіванова (1949) та інших показали, що у школярів 1-3-го класів помітно зростає вміння виявляти вольові зусилля, що наочно проявляється в їх розумової діяльності Починають формуватися довільні розумові дії навмисне запам'ятовування і пригадування навчального матеріалу, довільну увагу, спрямоване і стійке спостереження, наполегливість у вирішенні розумових завдань.  Якщо в 1-м і 2-му класах школярі здійснюють вольові дії головним чином за вказівкою дорослих, в тому числі і вчителі, то вже в 3-му класі вони набувають здатність здійснювати вольові акти відповідно до власними мотивами. При необхідності утриматися від будь-якої дії діти самі створюють умови, що виключають привабливі дії, наприклад відвертаються, щоб не подивитися на цікаві картинки, заборонені для розглядання (Ш. Н Чхартішвілі, 1963), або беруться за іншу справу. Самостимуляция в цьому віці використовується досить широко, але в переважній більшості випадків вона дифузна, не підкріплена моральними принципами. Школяр може проявити наполегливість у навчальній діяльності, при заняттях фізкультурою, тільки за наявності інтересу до цього. С.І. Хохлов (1970), наприклад, показав, що школярі зі слабким рівнем розвитку волі проявляють високу і досить стійку активність у вивченні предметів тільки при наявності інтересу до них, а при вивченні нелюбимих предметів висока і стійка активність проявлялася лише школярами з високим рівнем розвитку волі. У дітей в цьому віці ще не розвинені вольові механізми достатньої сили, здатні подолати вплив заважають справі сильних емоцій, зовнішніх впливів. Часто школярі молодших класів виявляють вольову активність лише для того, щоб бути гарними виконавцями волі інших (А. І. Висоцький), і перш за все для того, щоб заслужити прихильність до себе дорослих, в тому числі і вчителі.  У молодших школярів в певній мірі розвинена і самостійність. Проте їх самостійність виникає найчастіше від імпульсивності внаслідок виникають у них емоцій і бажань, а не в результаті критичного осмислення ситуації і своєї ролі в ній.  Наростання прагнення до самостійності і розвиток самосвідомості нерідко штовхають школярів молодших класів на навмисне непокору загальними правилами. Така поведінка вони вважають проявом своєї дорослості і незалежності. Часто, захищаючи свої рішення, судження і вчинки, школярі виявляють упертість. Навіть знаючи, що вони не праві, школярі гаряче відстоюють свою думку. Прояв упертості молодші школярі розцінюють як прояв ними завзятості, наполегливості. Приводом для прояву впертості у навчальній діяльності є конфлікт між учнем і вчителем з приводу «несправедливо виставленої оцінки». Найчастіше це відбувається в тому випадку, коли вчитель не мотивує виставлення тієї чи іншої відмітки або, постійно осуджуючи учня, не помічає його зусиль, не заохочує його. У цьому випадку впертість виникає як протест і проявляється в небажанні відповідати урок або підкорятися вимогам вчителя.  Не можна не відзначити і прояв вже в 3-му класі високого рівня такого вольового якості, як рішучість, яка до певної міри може бути пов'язана з усе ще досить високою в цьому віці імпульсивністю.  Прояв сміливості молодшими школярами багато в чому залежить від того, чи знаходиться дитина в групі однолітків або йому доводиться виявляти сміливість одному. Як відомо, батькам, які намагаються навчати плавання своїх дітей, дуже часто не вдається завести дітей на глибину і змусити їх лягти на воду. Однак при навчанні плавання першокласників на уроках фізкультури всі діти сміливо стрибали в глибоку воду, незалежно від того, були у них типологічні особливості, що призводять до прояву боязкості, чи ні. А в дорослих (студентів), за даними Ю. І. Шувалова (1988), вплив групи не позначається на прояві сміливості: при навчанні плавання на заняттях з фізкультури була виявлена ​​чітка залежність між типологічним комплексом боягузтва і несміливим поведінкою студентів в початковому періоді навчання.  У молодших школярів зростає витримка (стриманість), вміння стримувати свої почуття. Витяг проявляється спочатку в підпорядкуванні вимогам дорослих. З'являється й закріплюється вона саме в молодшому шкільному віці, коли правила поведінки в школі починають регламентувати поведінку дітей.  В. Ф. Іванова, яка вивчала витримку у школярів молодших класів, відзначає, що якщо першокласники мають ще поверхневі, уривчасті уявлення про витримку, слабко усвідомлюють свої можливості в її прояві і, прагнучи бути витриманими, керуються пов'язаними з найближчою перспективою мотивами, то до другого класу у них збільшується здатність стримувати свої спонукання, розширюються уявлення про витримку, мотиви стриманого поведінки в якійсь мірі стають пов'язаними вже з віддаленою перспективою.  Другокласники вже застосовують і деякі прийоми самостимуляції, самоободреніе, спогади про героїв прочитаних книг. В учнів третіх класів багато елементів стриманого поведінки автоматизуються, воно виявляється вже в декількох видах діяльності  Дівчата більш стримані, ніж хлопчики, у яких імпульсивність сильніше (Є. І. Ігнатьєв, В. І. Селіванов). Автори пояснюють це особливим становищем дівчаток у сім'ї, де вони виконують ряд домашніх доручень щодо організації побуту і мають більше обмежень, що сприяє вихованню в них стриманості. У той же час школярі молодших класів ще не вміють володіти собою і стримувати різкість тону, розв'язність поведінки або емоційну збудженість, викликані випадковими обставинами. Відсутність витримки виявляється і в перевазі мимовільної уваги над довільним, що призводить до легкої отвлекаемости дітей від навчальних завдань, т е. до випадкового порушення учнями молодших класів дисципліни.  С. А Пєтухов показав, що третьокласники виявляють ініціативність у грі і навчанні краще, ніж у праці. Завзятість у молодших школярів розвинене ще слабо, навіть у третьокласників. Хлопчики можуть проявити наполегливість у рухливих іграх, фізичній роботі, але у них може не вистачати його при виконанні домашнього завдання або для того, щоб дисципліновано поводитися на уроках1.  Вольовий мобілізації молодших школярів у навчальній діяльності сприяє ряд обставин.  1. Зв'язок завдання з потребами та інтересами школярів. Прояв школярами молодших класів вольової активності багато в чому визначається їх інтересом до завдання, оскільки «треба» ще не є основоюмотивації їх діяльності. Тому прояв ними завзяття та наполегливості багато в чому залежить від того, наскільки вчителеві вдалося включити завдання для виконання в мотиваційну сферу особистості учнів, зробити його значущим для них.  2. Видимість школярем мети. Розв'язність завдання для молодшого школяра часто визначається тим, чи бачить він, де кінець завдання. З цього приводу  В. До Котирло пише: «Відкритість цілей в найбільшій мірі забезпечується таким обмеженням обсягу роботи, що створює можливість огляду всього шляху до мети. Позначення будь-яких віх на цьому шляху, вказівка ​​точної кінцевої мети при наявності проміжних віх і чітке визначення окремих кроків до вирішення є необхідними умовами надання діяльності школяра цілеспрямованості. І навпаки, розмитість меж бачення, неокресленість великою мірою завдання стає перешкодою для її вирішення »2.  3. Оптимальна складність завдання. Занадто легкі завдання розхолоджують учня, а надто важкі можуть призвести до зниження рівня вольових зусиль або взагалі до відмови від виконання завдання («все одно не зробити»). Завдання оптимальної складності, з одного боку, має бути доступним, а з іншого боку, має дражнити самолюбство учня («ну-ка спробуй, виконай це завдання!). Таке завдання забезпечує переживання учням успіху, що, у свою чергу, активізує подальші зусилля.  4. Наявність інструкції про способи виконання завдання. Учитель повинен розповісти учням, як і в якій послідовності треба виконувати завдання, якими засобами необхідно при цьому користуватися. В іншому випадку учні почнуть виконувати завдання механічно, бездумно і після кількох невдалих спроб втратять віру у свої сили.  5. Демонстрація учням їх просування до мети. Вчитель повинен так організувати навчальну діяльність молодшого школяра, щоб він бачив своє просування до мети, а головне - усвідомив, що це просування є результатом його власних зусиль.