Кисневодихальна і наркозна апаратура

Етапи медичної евакуації оснащені також апаратурою для прове­дення ураженим кисневої терапії, штучної вентиляції легень та наркозу.

Для проведення кисневої терапії в польових умовах, а також в умовах зараженої атмосфери (із застосуванням протигазових коробок), використовують киснево-інгаляційну станцію (КІС-2). Вона складається з пульта керування, інгаляторів кисневих, клапанних коробок, масок і дихальних мішків, зволожувачів кисню та розпилювачів медикаментоз­них водних розчинів, катетерів, аспіраторів та шлангів. Станція забезпе­чує: інгаляцію кисню або повітряно-кисневої суміші одночасно 20 ура­женим; подачу кисню одночасно у два наркозних апарати типу "Нар- кон"; відсмоктування «рлизу з верхніх дихальних шляхів одночасно у двох пацієнтів; проведення двом хворим інгаляції аерозольними медикамента­ми. Кисень до станції може надходити від транспортних кисневих ба­лонів ємністю 40 л або від газифікаторів розчинного кисню. Укладається станція у два ящики, загальна маса її— близько 82 кг.

Кисневий компресор типу КН-4 — це двоциліндровий компресор, що працює від електромотора або ручного приводу. Він призначений для одночасного наповнення киснем двох малолітражних балонів до тиску 200 кг/см² шляхом перекачування його з транспортних балонів.

Для штучної вентиляції легень існує декілька апаратів, при ство­ренні яких використаний принцип пневмоавтоматики: вони працюють за рахунок енергії стиснутого кисню або повітря. До них належать апарати "Пневмат-1", "Лада", "Фаза". "Пневмат-1" має фіксовані параметри дихання, що дозволяє працювати з ним медичному персоналу з малою кваліфікацією при проведенні короткочасної вентиляції легень у польо­вих умовах та під час евакуації уражених на транспортних засобах. Після приєднання протигазної коробки його можна використовувати для про­ведення реанімаційних заходів у зараженій атмосфері.

Складові частини апарата: маска з маскоутримувачем, повітрово­ди, переверсивний клапан та перехідники, які дають змогу підключати його для роботи в комплексі з різними наркозними апаратами.

"Лада" забезпечує одночасне проведення двом ураженим штучної вентиляції легень або інгаляцій кисню, а також може бути підключений до будь-якого наркозного апарата дг.ч введення інгаляційного наркозу з напіввідкритим контуром. У комплект апарата входять: роторозширю- вач, маска з маскоутримувачем, повітроводи, шланги, переверсивні кла­пани і перехідники. Зберігається комплект в укладальному ящику. Вико­ристовується в польових медичних закладах (рис. 8.24).

"Фаза" дає можливість проводити тривалу регульовану штучну вентиляцію легень повітрям або киснево-повітряною сумішшю одночас-

У перев'язочній є перев'язувальний стіл, який має підйомно-пово­ротний механізм, що значно спрощує встановлення та знімання зі стола нош із пораненим. Крім того, в ній встановлені шафки для медичного майна, пристрій для подавання холодної і гарячої води, системи опален­ня, вентиляції та освітлення. Остання забезпечується електроенергією від бензоелектричного переносного агрегата, а також від акумулятора чи зовнішньої електромережі. Для проведення кисневої терапії і штучної вентиляції легень є кисневий інгалятор (КІ-4) у комплекті із системою зарядження від транспортного балона ємністю 40 л, а також апарат ди­хальний ручний (ДП-10).

До медичного майна належать медикаменти з дещо більшим пере­ліком найменувань, ніж у комплекті "Перев'язувальна велика", у зв'язку з тим, що автоперев'язочна часто працює окремо від МПП, а також ком­плект "Перев'язувальні засоби стерильні".

Хірургічні інструменти із "Набору великого перев'язувального" стерилізують в електричному кип'ятильнику для медичних інструментів.

Наявне медичне майно забезпечує надання невідкладних заходів першої лікарської допомоги 7-10 пораненим за одну годину. На повне розгортання автоперев'язочної штатним складом — один лікар, один се­редній медичний працівник та водій-санітар — витрачається до 40 хвилин.

Розглядається можливість використовувати у майбутньому під пе­рев'язочну замість автомобіля ГАЗ-66 більш потужний і високопрохід- ний тип автомобіля.

Військова медична лабораторія (ВМЛ) розміщується в спеціаль­ному кузові автомобіля ГАЗ-66, що обладнаний системами освітлення, опалення, водопостачання й електрозабезпечення (електростанція на при­чепі) (рис.8.37). Призначена вона для проведення санітарно-гігієнічних, бактеріологічних та інших досліджень у польових умовах (у лаборатор­ному та стерилізаційно-заготівельному відділеннях). До складу відділень входять: лабораторне майно (реактиви, люмінесцентні мікроскопи, лабо­раторні столи тощо), а також витяжна шафа, термостат, автоклав тощо.

допомогою мотопомпи подається від джерела водопостачання до парово­го котла для нагрівання, з нього — на душові пристрої з бойлер-акумуля- тором, а пар — у дезінфекційні камери. Електроенергією забезпечують пе­реносні бензоелектричні агрегати.

У дезінфекційних камерах проводиться дезінфекція або дезінсекція звичайного одягу пароповітряним методом (при температурі до 98° С), а хутряного — пароформаліновим (при температурі до 58° С).

Миється особовий складу наметах, при з'єднанні яких створюєть­ся система санітарного пропускника: роздягальня — душова-одягальня. Поряд із ними знаходиться дезінфекційно-душова установка. Одяг та білизну забирають з роздягальні на дезінфекцію (дезінсекцію), а чисте обмундирування надходить в одягальню. Це дозволяє уникнути зустріч­ного руху людей та перехрещування потоків зараженого і продезінфіко­ваного одягу.

Парові котли можуть працювати на рідкому (дизельне пальне) або на твердому паливі (дрова).

Водопостачання відбувається з чистих водоймищ або з резерву­арів із достатньою ємністю, куди вода доставляється автоцистернами.

Персонал, який працює на дезінфекційно-душових установках, по­винен пройти курс навчання і мати дозвіл для роботи на парових котлах.

Дезінфещійно-душоваустановка (ДДА-66) може бути на оснащенні в полку та омедб (рис. 8.40). Металевий кузов, що змонтований на шасі автомобіля ГАЗ-66, має три відділення: господарське, котлове і камерне (2,5 м³). У транспортному стані в господарському та камерному відділен­нях знаходиться комплект устаткування, який складається із шлангів гу- мовотканинних для забору води та подачі води і пару, одного душового пристрою із шістьма сітками, резервуара гумовотканинного, мотопомпи та переносного бензо-електричного агрегату, двох пристосувань для мит-

Можливі ще два варіанти розміщення поранених: два на ношах і чотири сидячих або сім тільки сидячих, з урахуванням місця в кабіні біля водія.

Автомобіль може розвивати швидкість до 100 км/год, долати бро­ди глибиною до 60 см і перешкоди з кутом підйому до 30°. Має запас пального для пересування на відстані до 600 км.

Автомобіль санітарний (АС-66) (рис. 8.45) має металевий герме­тичний кузов, в якому знаходяться фільтровентиляційна система, освіт­лення, дві опалювальні системи (від двигуна і від автономного опалю­вального пристрою), а також бачок для води, обладнання для встанов­лення нош, медичне майно (кисневий інгалятор, шини транспортні) і пред­мети догляду за пораненими (кухоль, напувалка, сечоприймач та судно підкладне). Він має обидві ведучі осі. Крім того, під час руху в шинах може змінюватися тиск, що створює щадні умови для транспортування поранених та підвищує прохідність автомобіля по бездоріжжю.

Санітарні ноші в кузові розташовуються у три яруси, макси­мальна кількість їх — 9. При цьому варіанті можуть сидіти додатково ще 6 поранених. При встановленні лише 6 нош сидіти будуть 10 пора­нених, а тільки сидячи можна перевозити 18 осіб.

Направляючи санітарні автомобілі в район санітарних втрат, ними можна перевозити із складів медичне майно для медичних підрозділів і частин.

Більшість пасажирських автобусів використовують після демон­тажу внутрішнього устаткування і встановлення спеціальних пристосу-

вань для евакуації поранених і хворих. До них належать універсальне санітарне обладнання (УСО) та типове санітарне обладнання (ТСО).

Встановлення комплектів УСО чи ТСО, що складаються з розсув­них металевих дуг і брезентових лямок, які утворюють при складанні секції, дозволяє розташувати ноші санітарні в три яруси. УСО має дві, а ТСО три секції, які прикріплюються до спеціально вмонтованих деталей.

Крім секцій, у комплект УСО входять штори маскувальні на вікна, бачки для води та предмети догляду. ТСО має два чотиримісних напівм'я­ких сидіння, каністру для води та вантажні пристрої.

Для перевезення поранених вантажними автомобілями використо­вують універсальне санітарне пристосування (УСП-В), що дозволяє роз­міщувати ноші санітарні у два яруси, його можна встановлювати на більшість вантажівок.

Літаки і вертольоти, які застосовують для евакуації потерпілих, а також для швидкої доставки особового складу медичної служби та ме­дичного майна, входять до складу окремих авіаційних санітарно-транс­портних частин. При необхідності до евакуації залучають, із дозволу командування, й авіаційні засоби військово-транспортної авіації.

Деякі літаки і вертольоти створюють у санітарному варіанті, на них можна одночасно з евакуацією надавати лікарську допомогу або використовувати як перев'язочні на землі. Для цього їх оснащують ме­дичним майном, що містить хірургічні інструменти і медичні предмети для хірургічної обробки ран, апаратуру для проведення комплексу реані­маційних та анестезіологічних заходів, перев'язувальні матеріали, пред­мети догляду тощо. В їх салонах знаходяться системи для освітлення, обігрівання і вентиляції. Крім того, на вертольоти встановлюють лебід­ки для піднімання поранених у випадку неможливості здійснення посадки у важкодоступних місцях. Санітарна авіація необхідна для евакуації по­терпілих із осередків масового ураження, а також із медичних пунктів та польових медичних закладів, із метою найшвидшого звільнення останніх у випадку передислокації в інші райони.

Для евакуації поранених та хворих можна використати і залізнич­ний транспорт — військово-санітарні летючки або військово-санітарні потяги. Військово-санітарні летючки застосовуються для перевезення та надання медичної допомоги потерпілим, яких евакуюють на відносно ко­роткі відстані. їх комплектують ЗО вантажними критими вагонами з при­стосуванням для розташування 684 тяжкопоранених та 200 легкопоране- них і хворих.

Військово-санітарні потяги мають у своєму складі спеціально об­ладнані для перевезення поранених пасажирські вагони, зокрема вагон- ізолятор, а також вагон для штабу, вагон-пральню з дезінфекційною ка-

мерою, вагон-електростанцію — всього 19 вагонів. У потязі можна пере­возити приблизно 500 потерпілих, із них — 308 тяжкопоранених та понад 200 легкопоранених. Під час евакуації їм надаються невідкладні заходи хірургічної допомоги в перев'язочній, яка розташована у вагоні для тяжкопоранених і має все необхідне оснащення.

Перед завантаженням військово-санітарного потяга потерпілих сортують із метою групування їх за характером і тяжкістю поранення, результати позначають сортувальними марками, на яких вказують номер і призначення вагона. Кожний поранений має евакуаційний конверт із медичною документацією, особистими документами, нагородами і кош­товностями згідно з описом.

При веденні бойових дій у районах, де протікають великі річки, та у приморських районах для евакуації потерпілих можна використати, відповідно, річкові або морські судна, які спеціально для цього переоб­ладнують із суден, призначених для туристсько-пасажирських перевезень. На них розгортають одну-дві перев'язочні та операційну, а також інші підрозділи (аптеку, пункт спеціальної обробки тощо).

Для надання кваліфікованої медичної допомоги в складі флоту є штатне шпитальне судно.

На всі види санітарного транспорту необхідно наносити знаки Чер­воного Хреста, добре помітні з усіх боків, зокрема з повітря.