Способи відтягування поранених на полі бою

Залежно від обставин, що склалися на полі бою, виникає не­обхідність відтягування пораненого в укриття з метою захисту від пов-

торного ураження, а також від потрапляння під техніку, яка рухається в будь-яких напрямках. Здебільшого відтягування здійснюється після на- дання першої медичної допомоги, але при появі реальної загрози життю потерпілого — і до її надання. Як укриття можна використовувати во- ронки від вибуху боєприпасів, бажано накриті ділянки траншей, рови, бліндажі, землянки, протилежний противнику бік пагорба, за підбитою бойовою технікою тощо. Тут поранених розташовують тимчасово, тільки при відсутності можливості евакуації їх у тил (в МПБ, МПП). Для захи- сту потерпілих від несприятливих погодних чинників необхідно в холод- ну пору року вжити всіх заходів щодо уникнення їх переохолодження: потрібно класти поранених на суху підстилку із соломи, трави, гілок, на шинель, брезент та інші придатні матеріали, що є поряд, ці матеріали можна використати і для їх накривання; в спеку уражених розміщують у тіні або створюють її за допомогою плащ-наметів, шинелей, курток тощо.

Відтягування, як правило, проводиться на невеликі (10-20 м) відстані однією людиною на собі або із застосуванням як підручних, так і табель- них засобів. На полі бою частіше відтягують на собі в положенні на боці або на спині, що залежить від характеру поранення. Так, поранених у голо- ву, верхні кінцівки, грудну клітку та живіт краще відтягувати на боці, а з пораненнями хребта, задньої поверхні тіла та нижніх кінцівок — на спині. Враховуються при виборі способу відтягування також рельєф місцевості та конкретні умови бойової обстановки.

Для відтягування на боці санітар лягає на бік позаду пораненого, потім кладе його голову собі на груди, а тіло — на підтягнуту і зігнуту в

коліні ногу. Потерпілий може ле- жати на санітарі, залежно від ха- рактеру ушкодження, обличчям донизу, на боці або на спині.

Вільною рукою санітар тримає пораненого, а другою рукою та вільною ногою відштовхується від землі й повзе боком, зброя (своя й ураженого) утримується на передпліччі руки, що лежить на землі (рис. 6.51).

Для відтягування на спині санітар повинен покласти поране-

ного на здоровий бік і лягти своєю спиною впритул до його фудей, потім обережно підвести свою ногу, що лежить на землі й трохи зігнута в коліні, під ноги потерпілого. Якщо санітар лежить на правому боці, то правою рукою він бере ліву руку пораненого, а лівою — за штани зі сторони

97

При відтягуванні на шинелі її рукави вивертають всередину і пропускають ззовні через них кінець лямки, який міцно зав'язують звичайним вузлом. Потім ши- нель розстилається поряд із пора- неним, якого санітар обережно пе- ревертає здоровою поверхнею тіла на неї так, щоб голова потерпіло- го лежала біля верхнього краю шинелі. Нижні її краї бажано за- горнути і закріпити навколо сте- гон із метою запобігання сповзан- ню пораненого під час руху. Не

варто прив'язувати лямки до рукавів шинелі, тому що вони можуть відірватися, а також не бажано вивернуті всередину рукави перепуска- ти під пахвами потерпілого, бо під час руху потерпілий буде додатково травмуватись від смикання лямки.

Взимку необхідно використовувати як волокуші кілька скріпле- них разом лиж, листи фанери, гілки, бляху, на які найкраще покласти легку підстилку, а вже на неї — поранених. Із табельних засобів застосо- вують човники-волокуші, що виготовляються з дерева або легких мета- левих сплавів.

Можна тягнути пораненого за допомогою лебідки санітарного транспортера (або іншого транспорту), що знаходиться в укритті. У цьому випадку санітар тягне волокушу до потерпілого за лямку, яка од- ним кінцем прикріплена до волокуші, а до другого кінця її приєднаний розмотаний трос лебідки. Добравшись до пораненого, санітар кладе його у волокушу і подає умовний сигнал водію-санітару транспортера про можливість відтягування, після чого той включає лебідку.

Більш ефективній роботі з розшуку, надання першої медичної до- помоги, збирання й евакуації потерпілих із поля бою сприяє система зв'яз- ку між працівниками медичної служби, яка розробляється перед почат- ком бою і підтримується в ході його. Для цього використовуються спеці- ально встановлені звукові сигнали голосом, свистком, ударами по гільзі снаряду чи іншими предметами або сигнали, що сприймаються очима, — рухи рукою, саперною лопаткою, прапорцем (колові, догори та вниз, маятникоподібні), залежно від попередньо закладеного в них змісту: "вик- лик санітарів-носіїв, виклик санітарного інструктора, виклик санітар- ного транспортера". Можуть застосовуватися портативні засоби зв'язку на спеціально встановленій частоті, яка не повинна збігатися з частота-

Усі позначки повинні бути добре помітними тільки з боку свого тилу і відомі всьому особовому складу підрозділів, що ведуть бій. Для позна- чення укриття з пораненими можуть використовуватися сигнальні ракети, які при підпалюванні виділяють кольоровий дим, а також радіотехнічні пе- ленгаційні пристрої. Принцип їх дії такий: біля укриття встановлюється пристрій, який передає радіосигнали, а пеленгатор (пристрій, який вловлює ці сигнали), що кріпиться на грудях санітара чи на санітарному транспортері (перед водієм), дозволяє за інтенсивністю сигналу визначати напрямок роз- ташування укриття (рис. 6.55).

Способи винесення (вивезення) поранених із поля бою

Від своєчасності й правильності організації винесення (вивезення)

поранених у МПБ (МПП) залежить не тільки успішне їх лікування, а й подальше життя. При наявності значних відстаней в умовах відсутності прямого вогню противника потерпілих із поля бою виносять або виво- зять. Для винесення поранених можна використати підручні та табельні засоби. Залежно від наявності сил медичної служби, рельєфу місцевості, відстані та інших умов ситуації, виносять потерпілого один, два і більше санітарів-носіїв.

Два санітари-носії, які працюють разом, утворюють ланку. Сані- тари-носії та водії-санітари повинні володіти різними способами вине- сення (вивезення) потерпілих із поля бою і при виборі конкретного спосо- бу обов'язково враховувати характер поранення, щоб застосувати опти- мальний, який не загрожує додатковою травматизацією або повторним пораненням. Вони зобов'язані добре орієнтуватися на місцевості, знати умовні позначки, що вказують на місце укриття поранених та сигнали, якими їх викликають. При потребі санітари-носії повинні також вигото- вити з підручних матеріалів засоби для відтягування або винесення пора- нених (волокуші, імпровізовані ноші) та засоби для проведення транс- портної іммобілізації — шини тощо.

Після прибуття до місця укриття пораненого санітари-носії (водій- санітар) вибирають спосіб його винесення (вивезення), знімають познач- ку з укриття і приступають до виносу в намічене місце (до ПСТ, в МПБ). Як правило, ланка із двох санітарів-носіїв виносить потерпілих на відстань до 300 м, при більших (600-800 м) відстанях на шляхах винесен- ня створюють "підстави": розставляють додаткові ланки санітарів-носіїв, причому першій ланці наділяється найменший відрізок у зв'язку з най- важчими умовами роботи. Винесення поранених відбувається естафет- ним методом від межі до межі відведеного кожній ланці відрізка шляху, але щоб на рух кожної ланки витрачалося не більше 10-15 хвилин. Там

ланка передає потерпілого іншій ланці разом із ношами, а в неї забирає натомість порожні й повертається назад. Після перенесення пораненого на 300-400 м ланка повинна зупинитися на відпочинок до 3-5 хв. В умовах перенесення при бездоріжжі, вночі, в сильну спеку зупинки дозволяється робити через 150-200 м. Щоб розрахувати потрібну кількість ланок для винесення потерпілих до уваги треба брати такі дані: швидкість руху сані- тарів-носіїв із пораненим складає за годину в середньому до 2,5 км, а без нього— приблизно 4-5 км.

Насамперед винесенню (вивезенню) з поля бою підлягають люди з кровотечею, з ознаками вираженого розладу дихання, в стані шоку або з втраченою свідомістю, проникним пораненням живота, що супро- воджується випаданням петель кишок, значними пошкодженнями кінцівки (кінцівок) або відкритими переломами стегна, судомами, вели- кими опіками.

Винесення поранених одним санітаром-носієм

Санітар, який працює не в складі ланки, може один виносити пора- нених на руках перед собою, на спині й плечах, застосовуючи також лямку санітарну або без неї.

Для винесення на руках перед собою санітар стає збоку від потерпі- лого на одне коліно, однією рукою бере його під спину, а другу просовує під нижній край сідниць. Якщо поранений при свідомості, то він обнімає санітара-носія за плечі. Після цього останній стає на обидві ноги. Цей метод можна використовувати при багатьох пораненнях, зокрема при на-

явності поранення живота, верхніх кінцівок; також він доцільний при русі на вузьких гірських стежках, але потребує

значних фізичних зусиль і застосовується, як правило, при перенесенні потерпілого на коротку відстань (рис. 6.56).

Перед початком винесення на спині санітар мусить посадити пораненого на підвищення, а сам повертається до нього спиною й опускається на одне коліно так, щоб спина була між ногами потерпілого. Поранений тримається за плечі або поясний ремінь санітара спереду (біля пряжки). Ос- танній охоплює руками стегна потерпілого і стає на ноги. Коли поранений не може си- діти або поряд немає підвищення, то сані- тар може взяти його собі на спину, як при

вих санітарних втрат її можуть надавати і в медичному пункті полку до надання лікарем першої лікарської допомоги.

Надання повного обсягу долікарської допомоги буде можливим лише при розгортанні медичного пункту батальйону як етапу медичної евакуації, тобто в обороні, коли батальйон деякий час перебуває на од­ному місці. При переміщенні батальйону в МПБ буде надаватись тільки невідкладна допомога.

У медичному пункті батальйону уражених ділять на дві групи:

• уражені, які потребують невідкладних заходів долікарської до­помоги;

• уражені, які не потребують цих заходів.

Потребують невідкладних заходів долікарської допомоги поранені:

• в яких продовжується зовнішня кровотеча;

• в яких не ліквідовані явища асфіксії;

• яким не накладені асептичні пов'язки на рани й опікові поверхні.

Для надання долікарської медичної допомоги використовується,

як правило, табельне медичне майно медичного пункту батальйону. Її мета полягає в боротьбі з розладами, що загрожують життю. Як допов­нення до першої медичної допомоги долікарська допомога передбачає:

• туалет порожнини рота і носоглотки, при необхідності — вве­дення повітроводу, прошивання і фіксацію язика лігатурою;

• штучну вентиляцію легень ручним апаратом, інгаляції кисню;

• заміну пов'язок, що промокли, або накладання пов'язок на рани й опікові поверхні в разі їх відсутності чи неякісного накладення;

• прийом пораненими всередину антибактеріальних засобів для профілактики ранової інфекції;

• зігрівання, тепле пиття (за винятком поранень у живіт) в холод­ну пору року й охолодження в літній період;

• введення, згідно з показаннями, протишокових засобів для нор­малізації гемодинаміки (протипоказаннями для введення знеболюваль­ної речовини — ін'єкції промедолу — є поранення в голову з порушенням дихання, а також закрита травма живота з ознаками ушкодження внутрішніх органів);

• контроль за джгутом, накладеним на полі бою (якщо кровоте­ча при накладеному джгуті не зупиняється, то він накладений непра­вильно, його треба затягнути сильніше; відсутність кровотечі після ос­лаблення джгута вказує, що він накладений без достатніх показань і може бути знятий);

• іммобілізація ураженої ділянки табельними шинами.

При достатній іммобілізації кінцівок підручними і допоміжними засобами проведення її табельними шинами не обов'язкове.