87 Рис. 6.38. Місця дотику при закритому масажі серця.

Рис. б. 39. Закритий масаж серця і штучна вентиляція легень.

ся кров'ю. Потерпілого кладуть спиною на тверду основу. Той, хто на- дає допомогу, стає збоку і долонями рук (основами кистей, а не пальця- ми!), накладених одна на одну (рис. 6.37), натискає на нижню третину грудини (рис. 6.38) всім корпусом тіла з частотою 50 разів на хвилину.

Амплітуда коливань грудної клітки в дорослої людини складає близько 4-5 см. Дітям масаж серця необхідно робити обережно лише однією рукою, а в грудному віці — кінчиками пальців, з частотою 120 натискувань на хвилину. Точка прикладання пальців для дітей до 1 року — біля нижнього краю грудини. Обережно потрібно проводити масаж серця у людей похилого віку, тому що при грубому масажі можуть бути переломи ребер.

Якщо оживлення здійснює одна людина, то через кожних п'ятнад- цять стискань грудної клітки припиняється масаж серця на одну секунду і в цей час робиться два сильних штучних вдихи за методом "із рота в рот" або "з рота в ніс". При наданні допомоги двома особами необхідно після кожних п'яти стискань грудної клітки проводити вдування повітря в легені (рис. 6.39).

Показниками ефективності масажу серця є прощупування пуль- су на великих артеріях (сонній, стегновій), звуження зіниць, пороже- віння шкіри та поява слабких дихальних рухів. Якщо через годину від початку масажу серця і вентиляції легень серцева діяльність не віднов- люється, зіниці залишаються широкими, з'являються трупні плями на шкірі, що є ознакою настання біологічної (справжньої") смерті, ожив- лення можна припинити.

Особливості організації першої медичної допомоги в осередку ядерного вибуху

Перша медична допомога в осередку ядерного вибуху надається в порядку само- і взаємодопомоги особовим складом частин і підрозділів,

які потрапили під уражаючу дію факторів ядерного вибуху, а також спе­ціально виділеними рятувальними командами, до яких входять санітарні інструктори і фельдшери. Кожний військовослужбовець повинен вміти користуватись індивідуальними медичними засобами, володіти способа­ми надання першої медичної допомоги.

Підрозділи, що виконують рятувальні роботи, забезпечуються пе­рев'язувальним матеріалом, шинами, джгутами, санітарними ношами, лямками санітарними, необхідними медикаментами, засобами для гасін­ня пожеж і розчищання завалів, дозиметрами та транспортом для еваку­ації потерпілих. Перш за все здійснюють: розшук потерпілих; винесення їх із зруйнованих споруд або завалених сховищ; гасіння палаючого одя­гу; далі визначають місця для їх тимчасового укриття, які повинні бути зручними для під'їзду транспорту чи самостійного виходу уражених. Ці місця позначають, щоб вони були помітними в будь-який час доби.

У вогнищах повітряних ядерних вибухів рівень радіації на місце­вості невисокий (крім епіцентру), тому цей фактор не перешкоджає розшуку уражених і наданню першої медичної допомоги в макси­мальному обсязі.

У вогнищі наземних ядерних вибухів необхідно забезпечити швид­ку евакуацію потерпілих із зони ураження, як правило для цього вико­ристовують автотранспорт. Перша допомога надається на місцевості з рівнями радіації, при яких особовий склад не ризикує отримати дозу опромінення вище встановлених норм. Усім ураженим, евакуйованим із районів, заражених радіоактивними речовинами, частково дезактиву­ють обмундирування, взуття, спорядження, індивідуальні засоби захис­ту. Це роблять методом витрушування одягу. Із відкритих ділянок тіла (обличчя, шия, руки), із слизових оболонок очей і порожнини рота радіо­активні речовини видаляють шляхом змивання їх водою із фляги або протиранням тампонами, змоченими у воді.