1) Документи центральних і місцевих органів влади; 2) документи судово-слідчих установ.

Перша тематична група ділиться на підгрупи: 1) законодавчі документи, що регламентують діяльність політичних партій. Їх специфікою є те, що законодавчих документів, які б безпосередньо були присвячені діяльності українських політичних партій, не було; 2) циркулярні розпорядження та постанови урядових установ. В них конкретизувалася позиція урядових установ щодо українського національно-визвольного руху і накреслювалися заходи обмеження його діяльності; 3) доповіді урядовців до своїх урядів про розвиток політичного руху на українських землях.

Друга тематична група – матеріали судово-слідчих установ – складає специфічне джерело, в якому сконцентрована велика кількість документів і матеріалів, що характеризують діяльність українських політичних партій, оскільки судово-слідчі установи Австро-Угорської і Російської імперій пильно стежили за їх розвитком і діяльністю.

Всі документи слідчих установ розділяються на два тематичні блоки: 1) документи центральних жандармсько-поліцейських установ; 2) документи і матеріали місцевих губернських (крайових) жандармських і поліцейських управлінь.

Документи центральних поліцейсько-жандармських установ, в свою чергу, поділяються на три великі групи, відповідно до ієрархії формування:

1) персональні доповіді стосовно діяльності українських політичних партій, до яких входять донесення помічників начальників та начальників губернських жандармських управлінь, начальників охоронних відділів, поліцейських чинів.

2) записки про діяльність українських політичних партій місцевих органів Департаменту поліції, які направлялися до центральних органів з інформацією та фактичним матеріалом про партійну активність у регіоні. Записки були: а) щомісячні; б) щорічні; в) тематичні, тобто присвячені окремим важливим подіям, в яких брали участь українські політичні партії;

3) аналітичні матеріали Департаменту поліції щодо історії та перспектив розвитку українських політичних партій.

Матеріали губернських жандармських управлінь і поліцейських установ щодо цієї проблеми, за походженням, складаються з оригіналів речових доказів або їх копій та документів безпосередньо жандармського походження, серед яких: протоколи обшуків, допитів, арештів; звіти та записки про діяльність революційних організацій у краї; листування начальників жандармських управлінь з іншими державними установами; повідомлення агентів і провокаторів. Основні риси, властиві всім документам цього виду: тенденційність в оцінці діяльності політичних партій; невірне відображення їх стану; фальсифікація дійсності.

Невеликою за обсягом є така джерельна група, як матеріали неукраїнських партій та об’єднань, джерелознавчими особливостями якої є досить лаконічна інформація про інші партії; розгляд переважно українського питання і на його фоні – українських партій, до розгляду яких вони зверталися тільки тоді, коли відбувалися події, що безпосередньо торкалися їх.

Ці документи і матеріали поділяються на 2 тематичні групи:

1) документи, присвячені в цілому національному питанню, які підводили теоретичну основу під ідею непотрібності національних партій, зокрема українських.

2) матеріали, в яких безпосередньо розглядалася діяльність українських політичних партій .

Джерелознавча цінність даних документів полягає в тому, що, не дивлячись на надзвичайний суб’єктивізм, вони допомагають виявити точки зіткнення між різними політичними угрупуваннями, ставлення загальноросійських та австрійських партій до українського питання.

Непартійна періодична преса і публіцистика кінця XIX – початку XX ст. містять дуже стислу і невелику за обсягом інформацію щодо діяльності українських політичних партій, що обумовлено русифікаторською політикою царизму і полонізацією західноукраїнського населення. Головними ж темами того часу були національне питання і загальний розвиток українських земель. Як правило, друкувалися коротенькі замітки з відкрито ворожими висловлюваннями щодо культурно-просвітницької діяльності українців. Позитивні публікації почали виходити тільки під час першої світової війни.

За формою і змістом матеріали неукраїнської преси поділяються на: 1) публікації доповідей про український рух, в яких подаються, з відкрито ворожою критикою, окремі факти щодо його стану;  2) статті, брошури і книги про Україну й українське національне питання, в яких вміщувалися недоброзичливі матеріали стосовно діяльності українських політичних партій.

Непартійна періодична преса і публіцистика є обмеженим джерелом з історії українських політичних партій, що обумовлено такими їхніми особливостями, як вибірковість матеріалу, крайній суб’єктивізм і негативізм у відображенні процесу політичного розвитку українських земель.

Джерела особового походження представлені, головним чином, особистим листуванням, оскільки в мемуарній літературі і щоденниках діяльність українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. не відображена. Достатньо інформативними є тільки листи державних діячів, які відображають позиції урядових чиновників і дозволяють прослідкувати еволюцію їхніх поглядів щодо діяльності українських політичних партій.

Матеріали непартійного походження дають можливість сформувати уявлення про найбільш активні політичні сили, порівняти бачення офіційних кіл стосовно них з дійсним станом розвитку національно-визвольної боротьби українського народу, простежити логіку мислення і діяльності урядових загальноімперських установ.

Разом із тим, крайній суб’єктивізм, вибірковість, тенденційність і фальсифікація в оцінці українських політичних партій і прагнення замовчувати їхнє існування, відсутність повної інформації в цих документах зумовлювало необґрунтоване і неповне відображення діяльності українських політичних партій. Тому цей різновид джерел вимагає більш глибокого наукового джерелознавчого аналізу із залученням усього комплексу документів стосовно проблеми.

Можна зробити висновки, що джерела з історії українських партій кінця XIX – початку XX ст. складають важливий комплекс документів політичної історії України. Вони допомагають глибше проаналізувати історичний розвиток українських земель, виявити вплив партій на формування національної свідомості українського населення, з’ясувати їхню роль у підготовці революційних подій 1917-1920 рр., виявити напрямки розвитку української політичної думки.

Дослідження джерел з історії діяльності українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. дозволяє зробити такі висновки:

1. Не зважаючи на досить велику кількість наукових творів з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. (32 монографічних дослідження і 48 статей та брошур) джерела використані не повно як за кількістю, так і з якісного боку. При їх розгляді, як правило, застосовувався описовий метод, а окремі сучасні методи джерелознавчого аналізу (групування, комп’ютерний аналіз) не використовувалися.

2. Використання сучасних інформаційних технологій, комп’ю­тер­них баз даних та електронних архівів українських політичних партій кінця ХІХ – початку ХХ ст. дозволило уточнити кількісні та якісні показники їхньої діяльності, виявити типове й особливе, що неможливо було зробити, спираючись лише на традиційні методи. Наявність електронних (інформаційно-комп’ютерних) архівів, цілеспрямоване використання методу групування й контент-аналізу сприяє підвищенню ефективності наукового дослідження, дозволяє більш об’єктивно і неупереджено розглянути окремі напрямки партійної діяльності минулої епохи громадсько-політичного життя України, виявити та з’ясувати пріоритети українських політичних партій на початку XX ст.

3. Документи і матеріали партійного походження складають най­біль­ший комплекс джерел з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. Їм належить пріоритет серед інших історичних джерел, які залучаються до вивчення історії партій. Оскільки вони формувалися разом із діяльністю політичних партій, то в них знайшли відображення всі сторони партійного життя початку минулого століття, віддзеркалені суперечності й труднощі утворення організацій, еволюція політичних поглядів їх лідерів, методи й засоби досягнення поставленої мети і завдань, головні пріоритети й моральні цінності українських політиків.

4. Партійні джерела мають складну систему і власну ієрархію. Її створюють три тематичні блоки, які поділяються на ряд груп і підгруп. Кожна їх видова група і підгрупа має свої особливості та специфіку, яку необхідно враховувати при дослідженні політичної історії. Їхня джерелознавча цінність полягає у можливості реконструювати за їх допомогою діяльність організацій; відтворити коло найбільш актуальних тогочасних питань; простежити динаміку діяльності кожної української політичної партії; з’ясувати головні тенденції її розвитку та історичного поступу українського національно-політичного руху в цілому; передати кожний їхній крок від початку утворення до припинення існування; встановити ідеологічні й організаційні засади роботи.

5. Глибоке вивчення всієї системи джерел з історії українських політичних партій може бути здійснене лише на основі проведення спеціальних досліджень кожного виду джерел у галузі партійного джерелознавства.

6. При використанні джерел партійного походження в процесі дослідження історії українських політичних партій слід мати на увазі їх специфіку і типові недоліки. Їх наявність пояснюється, перш за все, тим, що творцями цих документів були безпосередні учасники національно-визвольного руху і вони часто дещо однобічно висвітлювали окремі напрямки діяльності партій, розкривали, як правило, тільки позитивні моменти у функціонуванні своєї партії, виступали іноді з необґрунтованою критикою інших політичних сил країни. По-друге, слід мати на увазі, що наявність документа, створеного в процесі підготовки до певної події, не завжди свідчить, що таке явище відбулося. По-третє, матеріали, які характеризують діяльність політичних партій збереглися не повністю. Все це ускладнює об’єктивний і неупереджений аналіз діяльності кожної окремої партії. Запорукою ефективного використання партійних джерел є комплексне вивчення документів, науковий і критичний їх аналіз, порівняння різних видів джерел.

7. Специфічний характер джерел партійного походження з історії українських політичних партій початку XX ст. свідчить про необхідність проведення спеціальних досліджень у галузі загального партійного джерелознавства і джерелознавства політичних партій різних періодів української історії.

8. Аналіз публікацій документів з історії українських політичних партій дозволяє виокремити три періоди, кожний з яких має свої специфічні риси:

1) перший – кінець XIX ст. – 10-ті рр. XX ст. – розпочався під час діяльності партій і включає, насамперед, програмові матеріали. Головним завданням даного періоду була пропаганда членами партій своїх ідеологічних поглядів із метою залучення якомога більшої кількості членів і проведення активної революційної роботи. Тому в легальній і нелегальній пресі публікувалися повні тексти документів окремих партій і деякі з них порівнювалися з матеріалами інших політичних партій;

2) другий період охоплює 20-рр. XX ст. Його особливістю є те, що до публікації джерел прилучилися науковці, серед яких були, перш за все, колишні члени партій, а тому їхні коментарі до документів, трактування деяких моментів діяльності політичних партій відзначаються суб’єктивністю. Даний період був коротким, оскільки в радянській Україні наприкінці 20-х рр., із закінченням політики “українізації”, ця тема була заборонена. В Галичині і в еміграції в той час видавалася тільки мемуарна література;

3) третій період – з другої половини 80-х рр. до сьогодення – розпочався із проголошення політики перебудови в СРСР і створення незалежної української держави, коли для дослідників були відкриті архіви і спеціальні фонди бібліотек, в яких зберігаються матеріали з історії українського національно-визвольного руху. Аналіз публікацій в Україні джерел з історії діяльності українських політичних партій за означений період дозволяє стверджувати, що обсяг їх дуже невеликий: всього кілька моновидань, які вміщують незначну частину від загального числа документів та окремі публікації, які друкувалися в додатках або в текстах наукових праць. Зовсім відсутні корпусні, серійні видання, тематичні збірки. Не перевидавалися мемуарні твори багатьох лідерів українських політичних партій.

9. Незадовільний у цілому стан видання документальних джерел з історії українських політичних партій вимагає концентрації зусиль учених та громадськості, активізації археографічної роботи в цьому напрямку, безсумнівної зацікавленості державних установ, адже в цих матеріалах збережені відомості про минуле суспільно-політичне життя України, про світочів національного руху нашої держави, про перебіг стосунків різних політичних партій – від непримиренних суперечок до конструктивних компромісів. Їх аналітичне вивчення сприятиме кращому розумінню минулого, толерантному ставленню до нинішнього, прогнозуванню майбутнього.

10. Одним із цінних джерел з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. є періодична преса. В численних сховищах зберігаються різні за повнотою колекції газет, які органічно доповнюють одна одну відсутніми номерами. Їх тенденція до саморуйнування через фізичне старіння і, іноді, незадовільний стан зберігання, а також часткове розпорошення сучасних газетних фондів, ускладнює працю дослідників із цими матеріалами. Враховуючи таку ситуацію, доцільно звернути пильну увагу на збереження газет не тільки XIX – початку XX ст., але і за весь час їх існування, оскільки інтерес до них можуть виявити не лише сучасні науковці, але й прийдешні покоління українських істориків, політичних та громадських діячів.

11. На сучасному етапі, як ніколи гостро постає питання опису всіх матеріалів, що віднесені науковцями до джерел українського політичного руху (складання бібліографічних покажчиків з інформацією про місце зберігання і наявність номерів газет), об’єднання газетних фондів і надання дослідникам більшої доступності до них. Здійснити це можна лише за допомогою утворення Всеукраїнського наукового центру періодики, головною метою якого може бути зосередження копій усіх українських видань у межах власного фонду із застосуванням сучасних цифрових технологій, забезпечення доступу до них за допомогою світової мережі Інтернет.

12. Хоча джерела партійного походження складають основу аналізу діяльності українських політичних партій, а джерела іншого (непартійного) походження, виступають як допоміжні матеріали, без залучення останніх і паралельного їх аналізу з першими неможливо досягти повного, всебічного й об’єктивного вивчення українського політичного руху.

13. Створення в Україні сприятливих умов для використання в наукових дослідженнях історичних джерел з історії українських політичних партій, відхід істориків від єдиної марксистської ідеології і методології в галузі історичних досліджень дозволить більш об’єктивно  розкрити зміст діяльності українських політичних партій. Разом із тим слід констатувати, що джерельна база діяльності перших українських політичних партій використана в наукових працях 90-х років лише частково. Деякі важливі джерела слабо залучені у дослідженнях.

14. Дослідниками українського політичного руху відкрита для науковців і широкого кола читачів велика кількість особистостей, що брали участь у формуванні й діяльності українських політичних партій, які заслуговують на дослідження всебічної діяльності кожного з них. Це ставить перед науковцями завдання глибокого вивчення вже відкритих і пошук ще невідомих історичних джерел, особливо таких, як особисте листування, мемуари, теоретичні та публіцистичні твори учасників українського національно-політичного руху початку минулого століття.