5. Правове регулювання публічних доходів і видатків

Для виконання завдань і функцій держава повинна мати у своєму розпорядженні достатню кількість коштів, тобто мобілі­зувати необхідні фінансові ресурси для забезпечення фінансо­вої діяльності.

Публічні доходи − це одержані при розподілі й перерозподілі національного доходу ресурси, на підставі норм фінан­сового права скеровані до фондів коштів, які використову­ються на задоволення публічного інтересу при реалізації завдань і функцій держави, муніципальних органів та орга­нів, яким держава доручає представляти публічний фінан­совий інтерес.

Доходи бюджету − це всі податкові, неподаткові та інші над­ходження на безповоротній основі, одержання яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гран­ти). Вони посідають центральне місце в системі публічних доходів.

Відповідно, основними фінансовими інструментами фор­мування доходів є:

• податки, що становлять плату суспільства державі за ви­конання нею певних завдань та функцій, відрахування частини ВВП на суспільні цілі та потреби;

• відрахування, що здійснюються за встановленими норма­тивами та передбачають цільове призначення платежів, зокрема при зарахуванні до спеціального фонду бюджету;

• плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою і платниками, оскільки держава є власни­ком ресурсів або має монопольне право на надання певних по­слуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

Статтею 9 Податкового кодексу України визначено перелік загальнодержавних податків і зборів. До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; плата за користування надрами; плата за землю; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито та інші платежі.

До місцевих податків і зборів належать (ст. 10 Податкового кодексу України): податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Поряд з методами обов’язкової мобілізації коштів у доход держави усе більш широке застосування в ринкових умовах господарювання знаходить спосіб добровільної мобілізації коштів, коли держава й інші суб’єкти займають партнерські позиції у фінансових відносинах. Одним зі способів добровільної мобілізації коштів у доход держави є метод державного кредиту.

Державний кредит визначається як сукупність суспільних відносин, що виникають із приводу надання і залучення коштів відповідно з і в державний бюджет. А в залежності від сфери розміщення державою своїх фінансових вимог і зобов’язань, що виникають із кредитних відносин, державний кредит поділяється на внутрішньодержавний і зовнішній.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Державний борг − це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Публічні видатки − одна з визначальних складових фінан­сової діяльності держави. Вони є безперервним використанням державою в особі уповноважених органів коштів бюджету і поза­бюджетних фондів як публічних фондів коштів, так і власних коштів підприємств і організацій на потреби, визначені в актах про бюджет.

У юридичній літературі публічні видатки розглядають у кіль­кох аспектах:

у юридичному − як публічні відносини, які мають соціаль­но-економічний характер та виникають при здійсненні видатко­вих операцій лише на підставі правових норм;

у матеріальному − як кошти публічних фондів, що їх розпо­діляють та використовують відповідно до правових норм;

в організаційному − як процес розподілу й використання ко­штів публічних фондів, здійснюваний відповідно до правових норм;

в економічному − як зменшення чистої вартості активів від­повідних фондів коштів унаслідок здійснення встановлених нор­мами права видаткових операцій.

Під публічними видатками розуміють витрати публічних фондів грошових коштів, які виражають урегульовані правовими нормами соціально-економічні відносини публічного характеру, що складаються при розподілі й використанні публічних фондів коштів та забезпечують задоволення публічного інтересу, визнаного державою чи органами місцевого самоврядування.

До публічних видатків держави належать:

• видатки Державного бюджету України, зокрема видатки спеціального фонду Державного бюджету;

• видатки державних цільових позабюджетних фондів кош­тів соціального призначення, в тому числі Пенсійного фонду України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

• видатки спеціальних фондів грошових коштів і резервів НБУ та інших кредитних організацій, заснованих на праві дер­жавної власності;

• видатки фондів грошових коштів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності.

До публічних видатків органів місцевого самоврядування належать:

• видатки бюджетів органів місцевого самоврядування, зокре­ма видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призна­чення;

• видатки позабюджетних фондів органів місцевого само­врядування у випадках, коли їх утворення дозволено законодав­ством;

• видатки спеціальних фондів грошових коштів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів органів місцевого самоврядування;

• видатки фондів грошових коштів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній формі власності.

Фінансування суспільних ви­датків за рахунок суспільних коштів породжує необхідність уре­гулювання процесу їх фінансування з боку держави. Держава має обов’язок фінансувати такі суспільні видатки, що мають публічний, визначальний характер щодо публіч­них доходів. Бюджетне фінансування − це безповоротне та безопла­тне відпускання коштів із Державного й місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій органів місцевого самоврядування і забезпечення діяльності бюджетних уста­нов та організацій.