4.6. Система цивільно-правових договорів

Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 626 ЦКУ).

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) у договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинне збігатися і відповідати одне одному; 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: за­конність дії, волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору, повної дієздатності сторін.

Змістом будь-якого договору є права та обов’язки сторін, уста­новлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦКУ договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (напри­клад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

До звичайних умов належать ті, що самі по собі передбача­ються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов’яз­ково повинні бути внесені до договору. Якщо їх не внесено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають установити інше місце виконання договору, то це має бути застережене в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, що зви­чайно в договорах такого типу не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Випадкова умова, якщо вона внесена до договору, має бути виконана.

Цивільно-правові договори класи­фікують за різними ознаками.

1. За формою договори можуть бути усними й письмовими.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Письмові, у свою чергу, поділяються на прості та нотаріально засвідчені.

Проста письмова форма застосовується в разі укладання між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадяна­ми, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У про­стій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (договір майнового найму або оренди між громадянами на строк більше ніж один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу житлового будин­ку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначений в законі.

Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, відплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо.

2. За наявністю зустрічного відшкодування:

- відплатні (договори, за якими кожна зі сторін має отримати від іншої сторони певне відшкодування - при купівлі-продажу, підряді тощо);

- безоплатні (договори безоплатного користування, дарування, у деяких ви­падках - доручення (коли воно здійснюється безоплатно).

3. За моментом виникнення договору:

- реальні (до­говори, що набувають чинності з моменту досягнення сторонами згоди, реаль­ними є договори займу, зберігання, перевезення вантажу);

- консенсуальні (договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється вико­нання за договором - передача контрагенту певного майна. Бі­льшість цивільно-правових договорів є консенсуальними).

Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й певні особливості, зумовлені зустрічним характером волевиявлень учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії.

4. За розпо­ділом обов’язків між сторонами договори бувають:

- односторонні (якщо одна сторона бере на себе обов’язок, а друга сторона наділяється лише правом вимоги. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальникові) у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 374 ЦК). Односторонніми є договори дарування, безоплатного користування майном тощо);

- двосторонні (якщо правами та обов’язками наді­лені обидві сторони договору, двосторонніми є більшість цивіль­но-правових договорів (купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

5. Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори можна поділити на попередні та основні. У практиці ділового спілкування часто ведуться переговори або листування між суб’єктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо. За попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У цьому договорі визначається й порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладення якого передбачене попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при укладенні основного договору.

6. За пра­вовими наслідками виділяють такі групи договорів, як: догово­ри про передачу майна у власність чи інше речове право (купівля-продаж, міна, дарування тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат тощо); догово­ри про надання послуг (доручення, комісія, перевезення тощо); договори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на пе­редачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні тощо); договори про спільну діяльність (установчий договір тощо).

Характеристика окремих видів цивільно-правових договорів

До найбільш широковживаних договірних зобов’язань мож­на віднести зобов’язання, які виникають із договорів купівлі-продажу, найму, підряду та ін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) пе­редає або зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’я­зується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну гро­шову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створе­ний (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зо­бов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторо­ни (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та опла­тити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на ви­готовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, установлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний отримати спеціальний дозвіл.

Підрядник має право, якщо інше не встановлено догово­ром, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замов­ником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором позички одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) річ для користування протягом встановленого строку.