2. Господарські договори

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами − юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

• вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

• примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

• договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Істотні умови господарського договору

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює існу­вання широкого кола господарських договорів. Кожному госпо­дарському договору властиві і загальні риси цієї правової катего­рії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських догово­рів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських догово­рів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

Теорія зобов’язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

За суб’єктним складом розрізняються дво− і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони − постачальник і покупець − ст. 265 ГК України). Прикладом другого до­говору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевіз­ник, вантажовідправник і вантажоодержувач − особа, уповно­важена на одержання вантажу (ст. 307 ГК України).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няють два різновиди господарських договорів:

• господарські договори, які укладаються на підставі держав­них замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовлен­ням (плановані договори);

• господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господар­ських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення сторін), юридично виражених істотними умовами договорів (регульова­ні договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, ре­альні і консенсуальні господарські договори. Для укладання фор­мального господарського договору необхідні два моменти: узго­дження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі. Для укладан­ня реального господарського договору необхідні не тільки узго­дження волі сторін, а й передача речі − об’єкта договору. Консенсуальні договори − це такі господарські договори, які виника­ють в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

договори приєднання. Це господарські договори, у яких од­на сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні за­лишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не мо­же запропонувати свої умови договору;

договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні госпо­дарські договори. Прості договори мають у своєму тексті май­нові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, пере­везення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2 ст. 628 ЦК України такі договори названі змішаними). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво − поставка, підряд, майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

попередні і основні господарські договори. Попередній дого­вір визначає умови, на яких сторони зобов’язуються у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попе­реднього договору, укласти основний господарський договір («договір про договір») на умовах, передбачених попереднім до­говором;

генеральні і поточні господарські договори. Перший уклада­ється на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протя­гом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального дого­вору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу.

Систему господарських договорів визначено у ГК України (розділ VI «Особливості правового регу­лювання в окремих галузях господарювання» − Глави 30-33). Слід мати на увазі, що деякі види господарських договорів не увійшли до ГК України, а регулюються нормами Цивільного кодексу України, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (господарське відання, опе­ративне управління), на передачу майна у строкове оплатне ко­ристування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транс­портні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК України дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, під­писаного сторонами та скріпленого печатками, тобто − у пись­мовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим ч. 1 ст. 181 ГК України дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмо­вої форми допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб − шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвер­дження прийняття до виконання замовлень. Останні два спосо­би можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спе­ціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду до­говорів.