3.4. Адміністративне правопорушення, його ознаки та склад

У статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі − КУпАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством пе­редбачено адміністративну відповідальність.

Аналіз статей КУпАП дозволяє виділити такі ознаки адміні­стративного правопорушення (проступку):

• адміністративний проступок може полягати як у протиправній дії (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173), так і в протиправній бездіяльності (ухилення від реєстрації чи не реєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви пси­хічної діяльності юридичного значення не мають;

• протиправність - виражається в порушенні загальнообов’яз­кових установлених правил. Протиправність є юридичним вираженням суспільної шкідливості правопорушень. Адмі­ністративна відповідальність може наступити, якщо особа вчинила правопорушення, передбачене відповідною статтею КУпАП чи іншого законодавчого акта;

• це діяння винне, тобто діяння вольове, свідоме. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необереж­ність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим. Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості;

• адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміні­стративним законодавством передбачається відповідне по­карання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопору­шення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень;

• об’єкт посягання. Це діяння, що посяга­ють на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління. Конкретні об’єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41-212 Особливої частини КУпАП;

• це діяння суспільно шкідливе, адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільно шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від адміністративних правопорушень тим, що зло­чини - діяння суспільно небезпечні, а адміністративні пра­вопорушення - діяння лише шкідливі.

Склад адміністративного правопорушення становлять:

1) суб’єкт (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 16 років, осудні особи; посадові особи). У Кодексі України про адміністративні правопорушен­ня не вживається термін «фізична особа». Використову­ється тільки термін «особа». Дана обставина дає змогу висунути припущення про те, що суб’єктом адміністративно­го правопорушення може бути і юридична особа. Такий висновок небезпідставний. Наприклад, є норми, що встановлюють відповідальність об’єднань громадян (статті Закону «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р., норми Закону «Про відповідальність підприємств, установ і організацій за пору­шення законодавства про ветеринарну медицину» від 5 грудня 1996 р. тощо). Проте чинний КУпАП однозначно визнає суб’єктом проступку винятково фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативно. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягнення якого настає адмініст­ративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов’язкову ознаку суб’єкта - його осудність.

2) об’єкт. Об’єкт - це те, на що спрямоване посягання. Об’єк­том адміністративного проступку, як і будь-якого право­порушення, є суспільні відносини. Законодавець забороняє палити у невстановлених міс­цях (статті 110, 115), керувати транспортними засобами у нетверезому стані (ст. 130), організовувати азартні ігри (ст. 181), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (ст. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), пошкоджувати таксофони (ст. 148) тощо, оскільки такі дії заважають нормальному розвитку схвалю­ваних державою суспільних зв’язків. Об’єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, які складаються у сфері адміністративно-організаційної діяльності і порядку управління; людина, її здоров’я, честь і гідність; власність; права і свободи громадян).

3) суб’єктивна сторона (вина у формі умислу або необережності). Суб’єк­тивна сторона, як одна з обов’язкових ознак складу, поля­гає в психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигро­мадського діяння. У ст. 11 КУпАП дано визначення адміністративно-пра­вової необережності: адміністративне правопорушення ви­знається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих на­слідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розрахо­вувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх пе­редбачити. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдума­ність тощо. Так, ст. 198 КУпАП передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 КУпАП - відповідальність за втрату че­рез недбалість обліково-військових документів.

Зрозуміло, що кіль­кість адміністративних проступків, які здійснюються тіль­ки умисно, досить значна (без­квитковий проїзд, дрібне викрадення чужого майна, обман покупця чи замовника, торгівля з рук у невстановлених місцях, дрібне хуліганство).

4) об’єктивна сторона (причинно-наслідковий зв’язок між дією і шкідливими наслідками). Об’єктивна сторона складу проступку - це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санк­цій. Відповідно до цього об’єктивну сторону складу адмі­ністративного правопорушення утворюють ознаки, що ха­рактеризують зовнішні прояви проступку. Одним з основоположних принципів адміністративного права є відповідальність тільки за об’єктивовану поза нею поведінку людини, тобто за її діяльність або бездіяльність. Спосіб думок, наміри людини, що не набули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть. Наприклад, порушення правил тримання собак і котів (ст. 154), адміністративного нагляду (ст. 187), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), охорони і використання пам’яток історії та культури (ст. 92), навчання карате (ст. 196) тощо.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визна­чає такі види порушень:

- у галузі охорони праці і здоров’я населення;

- що посягають на власність;

- у галузі охорони природних ресурсів, пам’яток історії та культури;

- у промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

- у сільському господарстві;

- на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку;

- у галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності;

- у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою.