1.4. Зовнішній вимір мотивації номінацій посуду в культурно-семіотичному аспекті

Антропоцентризм є одним із провідних принципів сучасного етапу розвитку мовознавчої науки. В центрі світу стоїть людина як особистість, тобто людина з її почуттями та станом, думками та словами, діями та емоціями; вивчення мови і є вивченням світу [38, с. 209; 47, с. 1; 57, с. 7; 95, с. 131; 117, с. 8-9]. Ще в ХІХ ст. вчені говорили про те, що мова передає сам дух народу, в ній ми знаходимо сплав споконвічного мовного характеру з характером нації [51, с. 365-373]. Мова є невід’ємною складовою людини, неможливо навіть уявити людину без мови; ми думаємо про світ так, як нам його оформила мова [17, с. 293].

Формування антропоцентричної парадигми призвело до розвороту лінгвістичної проблематики в сторону людини та її місця в культурі, викликало появу нових напрямків у мовознавстві – лінгвокультурології та когнітивної лінгвістики [95, с. 6-8; 93, с. 21]. Значення є антропоцентричним й етноцентричним, у ньому відображаються загальні властивості природи людини і орієнтація на певний етнос. Мова з самого початку задає своїм носіям певну картину світу, кожна мова – свою [75, с. 161], при цьому асоціативні зв’язки культури з мовними образами дають можливість вказати на цілісну картину світу. Дослідження того, яким чином уявлення, знання етносу виражаються в мові, є одним із завданням етнолінгвістики, яка також базується на антропоцентричному принципі [43, с. 63].

Аналіз культурних феноменів пропонується не в термінах поведінки чи артефактів, а як системи знань та менталітету її носіїв [182, с. 98]. Мова, таким чином, є фактом культури, складовою частиною культури, акумулює ключові концепти культури, культура вербалізується в мові, транслюється у знаках-словах [31, с. 34; 94, с. 53]. У мові відбувається і відображення взаємодії дійсності та людини з огляду на ціннісні характеристики [37, с. 5]. Кількість еталонів для опису фрагменту універсуму є обмеженою, одним з найбільш уживаних еталонів є людина. Ототожнення елементів дійсності із людиною працює в обох напрямках, тобто світ описується за допомогою, наприклад, соматичної лексики, в той же час і людина може бути охарактеризована номінаціями інших сфер [127, с. 345].

В. М. Телія постулює наступні терміни сучасної парадигми: "Антропометричність – один з проявів антропоцентричності людської свідомості і основа антропоморфності. Антропометричність – це усвідомлення людиною себе як "міри всіх речей". Тим самим ми розглядаємо антропометричність в межах антропоцентричності, а антропоморфність вважаємо одним із наслідків антропометричності" [146, с. 40]. Сфера людини, тобто позначення емоцій, думок, видів діяльності є головною сферою концептуальної метафори [108, с. 69]; паремії також структуруються крізь призму антропоморфності [202, с. 120]. Через подібність явищ матеріальної та духовної культури, для індоєвропейських мов характерним є використання аналогічних антропометричних моделей смислоперетворення – автономної чи опосередкованої метафоризації, метонімізації [66, с. 187]. Антропоцентризм постає в онтологічному плані як принцип “наповнення” мовних категорій, уявлення про узагальненого мовного суб’єкта. Антропоморфізм також базується на факторі суб’єкта, але певним чином йому протиставлений: він надає об’єктам не властивої їм структури, у той час коли антропоцентризм конструює об’єкти за прагматично зумовленими ознаками [59, с. 5].

М. Е. Рут пропонує ієрархію образних предметних сфер, яка вибудовується саме з огляду на антропоцентризм мислення людини. Пропонована дослідницею схема має наступний вигляд: людина – родина – оселя – зовнішній світ [126, с. 56-57]. Із класифікацією М. Е. Рут практично збігається принцип структурування світу, що запропонований В. В. Красних:

• внутрішній світ людини (те, що обмежується її тілом);

• фрагмент зовнішнього світу, що є особистою зоною людини;

• зовнішній світ за межами особистої зони, але такий, що сприймається як свій, близький;

• зовнішній світ, що сприймається як чужий, ворожий [75, с. 236].

Автори "Проспекту російського ідеографічного словника" також пропонують досліджувати "світ, який створюється людиною, її безпосередньо оточує і з нею безпосередньо взаємодіє" [121, с. 25-26]. Складовими цього світу є родина, друзі, вороги, соціальний статус, праця, побут тощо.

Аналіз зовнішнього виміру мотивації назв посуду та культурно-семіотична реконструкція їхньої символіки бере за основу метафоричну модель ПОСУД → ЛЮДИНА із подальшою деталізацією. У центрі розгляду перебуває власне людина, її фізична, психоментальна, емоційна характеристика, спосіб дії тощо. Друге коло класифікації описує буття людини серед інших людей, тобто спосіб спілкування, стосунки в родині, із друзями та близьким, робочі стосунки, соціальний стан тощо. Наступне коло складають назви побутових предметів та механізмів, які оточують людину в повсякденному житті. Четверте коло – найменування природних об’єктів, з якими людина стикається в оточуючому світі (фітоніми, зооніми, назви природних утворень, об’єктів рельєфу).

Для характеристики зазначених сфер аналізуються не тільки суто лексичні одиниці, а й фразеологізми та паремії. Такий спосіб організації матеріалу пов’язується з лінгвокультурологічними засадами дослідження (пор. пропозицію аналізу поля із залученням усієї образної лексики – метафор, порівнянь, фразеологізмів [174, с. 74]), дозволяє комплексно підійти до вивчення культурної та аксіологічної наповненості номінацій посуду в зіставлюваних мовах, виявити культурно детерміновану конотацію мовних одиниць, що визначається як сукупність асоціацій і почуттів, які виникли в пам’яті індивіда при сприйнятті тієї чи іншої номінації [106, с. 23]. Фразеології притаманна антропометричність, тобто направленість на позначення дій, поведінки, стану, властивостей, ознак людини [130, с. 41-52]. Метафора також антропометрична за своєю природою, осягнення метафори є певною мірою осягненням людиною себе [95, с. 91]. Оскільки мова не є єдиним джерелом інформації про духовну культуру та ментальність народу, для додаткової ілюстрації та підтвердження існування певних перехресних зв’язків назв посуду з іншими сферами, до аналізу залучаються також елементи фольклорного матеріалу, етнографічні дані, інформація про народні обряди та традиції [18, с. 25].

Під характеристикою людини засобами назв посуду розуміється їх використання на позначення частин тіла людини, людини в цілому, її поведінки та рис характеру тощо. Номінації такого типу можуть бути мотивованими зовнішньою, фізичною подібністю частини тіла до предмета посуду, загальним сприйняттям людини як умістища та різноманітними асоціаціями. Про те, що людина пізнає сама себе опосередковано, крізь призму зовнішніх предметів та природного оточення, говорив ще О. О. Потебня [118, с. 99-155]. Шлях від матеріального до духовного є "магістральним шляхом метафоричного перенесення" [40, с. 12]. Артефакти наділяються специфічними рисами, властивими лише живій істоті, людина переносить власні емоції і почуття на те, що її оточує [102, с. 59].

Наївній мовній свідомості взагалі притаманна асоціація людини із предметом посуду. С. М. Толстая відзначає подібність локуса-вмістища (артефакту) та людини (чи її органів) [154, с. 85]. Дуже важливим принципом розуміння посуду в цілому є його антропоморфізм, що проявляється як на рівні лексики, так і у віруваннях, в тому, що посуд у фольклорній традиції народжується і помирає [238, с. 526]. Одним із принципів поєднання концептуальних сфер є побутоцентризм, тобто назви предметів побуту використовуються на позначення психологічної, інтелектуальної, соціальної діяльності людини [130, с. 41-52].

Предметний код культури є відображенням реальних предметів оточуючого людину світу [75, с. 244]. Ця теза може бути підтверджена ЛСВ назв посуду, які вживаються для позначення людини. Показовим у цьому плані є вираз на позначення жінки, який завдяки біблійному походженню ставу інтернаціональним: англ. the weaker vessel; укр. слабша посудина; рос. сосуд скудельный (тобто глиняний = слабкий) (Біблія, 1 Петра 3:7). Якщо жінка, відповідно до наведеного твердження, є слабшою посудиною, то імпліцитно зрозуміло, що чоловік (людина взагалі) уподібнюється до просто посудини. Дитина, в свою чергу, розглядається мовною свідомістю як маленький предмет посуду, що відображено в англійських прислів’ях Little pitchers have big ears [274, с. 333]; Little pitchers have long ears [213, с. 616]. Дитина в наведених пареміях ототожнюється із маленьким глечиком, а її вуха з ручками-вушками вмістища. Про категоризацію людини як умістища говорять і сучасні дослідники, напр. [83, с. 410]. Тіло людини є вмістищем як в матеріальному сенсі (для внутрішніх органів, кровоносної, нервової та інших систем організму), так і в духовному плані (для душі, розумових здібностей, емоцій, пристрастей тощо). У людину-посуд може бути вкладене і добре, і погане, посуд живе та вмирає, має голос, рухається [127, с. 346-349]. Письменник Р. У. Емерсон використав у одному з творів метафору His (man's) body is a jar in which the liquor of life is stored "тіло людини – це глек, у якому зберігається рідина життя" [272, с. 46]. У християнській традиції людина, як і посуд, зроблена Творцем з глини. Англійські вчені пропонують концептуальну метафору Life is a container "життя – це контейнер", який наповнюється різними подіями [194, с. 343].