Умовні позначення

ЧОК — чистий оборотний капітал;

ПА — поточні активи;

КЗ — короткострокова заборгованість;

ПЗА — позаоборотні активи;

ЗЧПА — змінна частина поточних активів;

ПЧПА — постійна частина поточних активів;

ДПК — довгостроковий позичковий капітал;

ДП — довгострокові пасиви;

ВК — власний капітал.

Ідеальна модель побудована, базуючись на самій сутності категорій “поточної активи” і “поточні зобов’язання” і їх взаємній відповідності. Термін “ідеальна” у даному випадку означає не ідеал, до якого треба прагнути, а те, що поточні активи за величиною співпадають з короткотерміновими зобов’язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. У практичній діяльності така модель майже не зустрічається. Для конкретного підприємства найбільш реальна одна з наступних трьох моделей стратегій фінансового управління оборотними коштами. Різниця між ними в тому, які джерела фінансування вибираються для покриття змінної частини поточних активів.

Агресивна модель передбачає, що довгострокові пасиви є джерелом покриття позаоборотних активів і постійної частини поточних активів. Змінна частина поточних активів у повному обсязі покривається короткотерміновою кредиторською заборгованістю. З позиції ліквідності ця стратегія є ризикованою, але забезпечує високу економічну рентабельність активів.

Консервативна модель передбачає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. У цьому випадку короткотермінова кредиторська заборгованість відсутня. Чистий оборотний капітал дорівнює величині поточних активів. Ця модель має штучний характер і практично використовується рідко.

Найбільш реальна — компромісна модель. У цьому випадку позаоборотні активи, постійна частина поточних активів та 0,5 змінної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами, тобто ЧОК=ПЧ+0,5 ЗЧ. В окремі відрізки часу підприємство може мати надлишок поточних активів, що негативно вплине на прибуток. Але, з другого боку, — це плата підтримання ліквідності на належному рівні.

Одним з важливих напрямків діяльності фінансового менеджера є управління грошовими потоками. При цьому проводиться розрахунок часу обертання грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошового потоку, визначення оптимального рівня грошових потоків, складання плану грошових коштів тощо. Велика значимість такого виду активів, як грошові кошти, на думку Джона Кейнса, визначається трьома основними причинами:

— рутинність — грошові кошти використовуються для виконання поточних операцій, а оскільки між вхідними і вихідними грошовими потоками завжди є відповідний лаг, то підприємство вимушене постійно тримати вільні грошові кошти на розрахунковому рахунку;

— обережність — діяльність підприємства неоднозначна, тому грошові кошти потрібні для виконання непередбачених платежів;

— спекулятивність — грошові кошти необхідні для спекулятивних оборудок, оскільки постійно існує певна вірогідність того, що нежданно з’явиться можливість вигідного інвестування.

Разом з тим, замороження фінансових ресурсів у вигляді грошових коштів приносить певні втрати — умовно їх величину можна оцінити розміром втраченої вигоди від участі у будь-якому доступному інвестиційному проекті. Тому підприємство повинно враховувати дві взаємовиключні обставини: підтримання поточної платоспроможності та отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових коштів.

Таким чином, одним з основних завдань управління грошовими ресурсами є оптимізація їх середнього поточного залишку. Для того, щоби вчасно оплачувати рахунки постачальників, підприємство повинно мати певний рівень абсолютної ліквідності. Його підтримання вимагає деяких витрат, точний розрахунок яких неможливий. Тому у світовій практиці “ціною” за підтримання необхідного рівня ліквідності приймають можливий доход від інвестування середнього залишку грошових коштів у державні цінні папери. Основою для такого рішення є передумова, що державні цінні папери безризикові, точніше, величиною ризику у цьому випадку можна нехтувати.

Виходячи з цих умов, для розрахунку грошових коштів можуть бути використані моделі, розроблені в теорії управління запасами. Мова йде про оцінку: загальної суми грошових коштів та їх еквівалентів; частки грошей, яку треба мати на розрахунковому рахунку, а яку у вигляді швидкореалізованих цінних паперів; коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізованих активів. У практиці західних країн для цієї мети використовують переважно дві моделі.