Управління організацією праці

Організація праці колективу працівників визначається рівнем оснащеності праці технічними засобами та прогресивністю техніки. В міру підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва, удосконалення технологічних процесів все більше ускладнюється організація виробництва, праці та управління.

В умовах ручної праці організовується діяльність тільки самих виконавців, які не залежать один від одного. Функції таких виконавців переважно універсальні.

При високій механізації праці в умовах крупносерійного та масового виробництва завданням організації праці є розробка та запровадження форм синхронізації трудових процесів з технологічними, тобто зі збільшенням технічних засобів та пристроїв, за допомогою яких здійснюється вплив на предмет праці, підвищуються вимоги до організації праці. Навіть повністю автоматизоване виробництво немислиме без активної участі людини. Тому питання організації праці є надзвичайно актуальним. Організація праці повинна вирішувати триєдине завдання: економічне (прискорення темпів росту продуктивності праці, інтенсифікація виробництва), психофізіологічне (збереження в процесі праці здоров’я та працездатності людини), соціальне (гармонійний розвиток людини). Цим і визначаються основні напрямки удосконалення організації праці на промислових підприємствах.

Основними напрямками організації праці та її удосконалення є:

1. Розробка та запровадження раціональних форм розподілу та кооперації праці — удосконалення технологічного, функціонального та професійно-кваліфікаційного розподілу праці на основі найновіших досягнень науково-технічного прогресу; раціональна розстановка та ефективне використання кадрів; суміщення професій та функцій; запровадження колективних форм організації та стимулювання праці.

2. Поліпшення підбору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів — професійна орієнтація, забезпечення підготовки та перепідготовки працівників відповідно до потреб підприємства; удосконалення форм і методів навчання відповідно до вимог виробництва.

3. Удосконалення організації та обслуговування робочих місць — систематична перевірка робочих місць на відповідність прогресивним вимогам; раціональне планування робочих місць та оснащення їх обладнанням і оснасткою, що відповідають вимогам ергономіки; запровадження прогресивних систем обслуговування робочих місць.

4. Раціоналізація трудових процесів та запровадження передових методів і прийомів праці — проектування та запровадження трудових процесів, що забезпечували б високу продуктивність праці; вивчення, відбір та розповсюдження передових методів та прийомів роботи.

5. Удосконалення нормування праці — розширення сфери використання норм праці; підвищення якості норм праці, їх обгрунтованості; широке використання при нормуванні сучасних аналітичних методів.

6. Поліпшення умов праці — механізація ручних та важких робіт; створення оптимальних кліматичних та санітарно-гігієнічних умов; використання раціональних режимів праці та відпочинку, виробничої естетики та функціональної музики.

7. Запровадження прогресивних форм і методів матеріального та морального стимулювання — удосконалення тарифної системи та форм оплати праці працівників з врахуванням складності робіт; розробка та впровадження прогресивних форм матеріального та морального стимулювання за підвищення ефективності та якості праці, зниження трудомісткості та матеріаломісткості продукції, суміщення професій тощо.

Вказані напрямки організації праці стосуються всіх категорій працюючих та всіх видів робіт незалежно від місця та важливості їх в процесі виробництва.

Суть управління організацією праці полягає у визначенні бажаного рівня та розробці заходів, які забезпечували б досягнення накресленого рівня.

Для оцінки рівня організації праці, виробництва та управління на підприємстві використовують систему кількісних показників, визначення яких проводиться за прийнятою методикою¹⁰. На підставі визначених коефіцієнтів, що характеризують рівень окремих напрямків організації праці можна визначити загальний рівень організації праці. Його визначають як середньогеометричну величину часткових коефіцієнтів за формулою

, (10.17)

де — коефіцієнт розподілу праці; — коефіцієнт раціональності прийомів праці; — коефіцієнт організації робочих місць; — коефіцієнт трудової дисципліни; — коефіцієнт нормування праці; — коефіцієнт умов праці. Всі показники беруться за їх фактичними значеннями.

Залежно від потреб перелік часткових показників можна розширити.

Співставлення фактичних та нормативних (планових) значень відповідних коефіцієнтів дасть можливість визначити слабкі місця в організації праці та розробити систему необхідних заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків. Розробка системи заходів повинна супроводжуватись визначенням економічної ефективності кожного з них. Показниками економічної ефективності можуть бути: відносне зменшення чисельності працюючих; економія від зниження собівартості продукції (робіт, послуг) та загальний річний економічний ефект.

При оцінках ефективності запропонованих заходів поряд з основними можуть використовуватись і часткові показники, наприклад, приріст випуску продукції, абсолютне вивільнення чисельності працюючих, економія по окремих елементах витрат тощо.

Показники економічного ефекту та економічної ефективності можна використати не тільки для оцінки розроблених заходів, але й для обгрунтування вибору кращого варіанта заходів з множини можливих.