Управління нормуванням праці

Організація науково обгрунтованого нормування трудових процесів — важлива складова частина управління працею. Норми праці відображають суспільно необхідні витрати живої праці на виконання тіє чи іншої роботи в конкретних виробничих умовах і визначають міру участі кожного працівника та всього виробничого колективу в сукупній суспільній праці.

Разом з тим норми праці виступають за даних тарифних умов сполучною ланкою між продуктивністю праці та заробітною платою працівників, поєднуючи міру праці та міру потреб, встановлюючи частку кожного працівника відповідно до його трудового вкладу в сукупному суспільному продукті.

Іншими словами, норми праці відображають витрати праці, що необхідні для найефективнішого використання трудових та матеріальних ресурсів виробничих підрозділів. Основними видами норм є норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми чисельності та керованості.

Норма часу визначає необхідні витрати часу одного робітника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи (виробу, операції) за певних організаційно-технічних умов. Норма часу встановлюється для виконання певної роботи в раціональних організаційно-технічних умовах, при раціональному використанні обладнання та прогресивній організації праці.

Норми часу встановлюються переважно для робітників. При ручних, машино-ручних та машинних роботах до складу норми часу включають такі елементи: основний час, допоміжний час, час обслуговування робочого місця, підготовчо-заключний час, час відпочинку та особистих потреб, час перерв, що передбачені технологією та організацією виробничого процесу та які усунути неможливо.

Норми часу використовуються надзвичайно широко. На підприємствах нафтогазового комплексу вони зустрічаються при нормуванні механічного буріння, спуско-піднімальних операцій, ремонту та обслуговування свердловин, проведенні різноманітних будівельних робіт і т.п.

Залежно від конкретних умов норми часу можуть встановлюватися розрахунковим, досвідно-статистичним, дослідним методами.

Норма виробітку — це обсяг продукції (робіт, послуг) в одиницю часу в натуральному виразі, який повинен виконати робітник (або певна група робітників) для отримання певного кваліфікаційного розряду. За своїм економічним змістом норма виробітку відображає результат діяльності робітника і може бути показником для оцінки рівня продуктивності праці.

Між нормою часу та нормою виробітку існує обернений зв’язок. При підвищенні норми виробітку норма часу знижується і це зумовлює необхідність визначення зміни норми часу при зміні норми виробітку та навпаки. Такі розрахунки проводяться за спеціальними формулами, що розглядаються в спеціальних темах відповідних курсів.

Для характеристики рівня нормування праці в підрозділах чи на підприємстві використовують коефіцієнт напруженості норм виробітку

, (10.13)

де — середній процент перевиконання норм виробітку робітниками-відрядниками.

Не вдаючись в деталі методики розробки норм часу та норм виробітку, зазначимо, що вони встановлюються для тих робочих місць, де для обробки предметів праці використовується мускульна сила людини, де робітники протягом зміни виконують одну і ту ж роботу, або роботи, що регулярно повторюються.

В умовах автоматизації та механізації виробничих процесів функція робітника зводиться до обслуговування процесу. Це принципово змінює характер трудового процесу та зменшує тривалість участі робітника у фізичному впливі на предмет праці при виробництві одиниці продукції. В результаті вивільнення певного часу робітник може обслуговувати декілька машин чи апаратів. В таких умовах досить важко нормувати всі роботи на основі норм часу та норм виробітку. Набагато простіше зайнятість робітника на протязі робочого дня проектувати за нормами праці у вигляді норм обслуговування.

Норма обслуговування — це показник, що характеризує кількість та величину об’єктів, які обслуговуються одним робітником або бригадою (ланкою). Об’єктами обслуговування можуть бути верстати, робочі місця, одиниці виробничих площ тощо.

Норму часу на обслуговування одиниці обладнання визначають за даними спостережень або за нормативами, а потім за визначеною нормою часу перераховують норму обслуговування.

Норма чисельності визначає кількість робітників, яка необхідна для виконання певного обсягу роботи або для обслуговування одного чи декількох верстатів. Норма чисельності є похідною всіх розглянутих вище норм праці і може бути визначена або за нормою обслуговування, або за трудомісткістю обслуговування, або за нормою виробітку та нормою часу.

Норма чисельності завжди виражається в кількості робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідного для виконання даної роботи.

Норма керованості визначає кількість працівників, котрі повинні бути безпосередньо підлеглими одному керівнику.

Одним з важливих завдань управління нормуванням праці є встановлення норм праці. При цьому слід враховувати комплекс технічних, економічних, психофізіологічних та соціальних факторів.

До економічних факторів належать насамперед параметри технологічних процесів, обладнання, інструментів, пристроїв, технічні вимоги до якості продукції. Сюди ж слід віднести характеристики системи обслуговування обладнання робочих місць, хоч за своїм змістом вони можуть виділятися і в окрему групу організаційних факторів.

До економічних факторів насамперед слід віднести ефективність виробництва, обсяги наявних виробничих ресурсів, наприклад, кількість одиниць обладнання, параметри сировини, матеріалів і т.п.

Психофізіологічні фактори характеризуються впливом трудового процесу на організм працюючих: витрати їх енергії, ступінь втомлюваності, умови праці та ін.

До соціальних факторів відносять змістовність праці, її різноманітність, наявність в ній творчих елементів, характер відносин в трудових колективах тощо.

При визначенні суті комплексного обгрунтування норм праці слід виходити з того, що будь-яке обгрунтування норм має сенс лише тому, що об’єктивно можливі різні варіанти самої норми або характеристик технологічного та трудового процесів, які її визначають. Вибір найкращого для даних умов варіанту норми праці здійснюється на основі критерію оптимальності з врахуванням системи обмежень. Критерій оптимальності являє собою певний показник, який в результаті вирішення конкретного завдання оптимізації набуває оптимального значення. Система обмежень визначає ту галузь допустимих значень норм праці, в межах якої зберігається їх відповідність особливостям та масштабам випуску продукції, параметрам засобів і предметів праці, психофізіологічним особливостям працюючих та соціальним характеристикам трудового процесу.

Організуючи процес нормування праці, слід правильно вибирати метод нормування, під яким розуміють сукупність прийомів встановлення норм праці, що включають аналіз трудового процесу, проектування раціональної технології, організацію праці та розрахунок самих норм. Вибір методу нормування праці визначається характером нормованих робіт та умовами їх виконання.

Залежно від принципової схеми встановлення норм методи нормування поділяють на аналітичні та сумарні.

Аналітичні методи передбачають встановлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи обладнання та прийомів праці робітників, визначення норм за елементами трудового процесу з врахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів.

При використанні сумарних методів норми встановлюються без аналізу конкретного процесу та без проектування раціональної організації праці, тобто на основі досвіду нормувальника або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Зрозуміло, що такі норми не дають змоги ефективно використовувати виробничі ресурси і повинні замінюватись нормами, встановленими аналітичними методами, які прийнято називати технічно обгрунтованими.

Стан технічного нормування можна оцінити двома показниками: процентним виконанням норм часу (виробітку) та питомою вагою технічно обгрунтованих норм.

Середній процент виконання норм часу характеризується процентним співвідношенням нормативних та фактичних витрат часу на виробництво одиниці продукції або робіт

, (10.14)

де — нормативні витрати часу на виробництво одиниці продукції; — фактичні витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Питома вага технічно обгрунтованих норм характеризує рівень запровадження технічно обгрунтованих норм та визначається питомою вагою трудомісткості продукції, при виготовлені якої використовуються технічно обгрунтовані норми в загальній трудомісткості продукції (робіт)

, (10.15)

де — технічно обгрунтовані норми часу на виготовлення і-го виду продукції; — кількість і-го виду продукції (робіт), виробленої за даний період у відповідних одиницях; — загальна нормативна трудомісткість, продукції, виробленої за даний період, вирахувана за всіма видами норм.

Показник питомої ваги технічно обгрунтованих норм дає обгрунтовану характеристику якості норм з точки зору методів їх встановлення.

Для більш ефективної оцінки якості діючих норм праці можна використати показник — рівень обгрунтованості норм, який визначається як відношення питомої ваги технічно обгрунтованих норм до середнього виконання норм

. (10.16)

На підставі такого аналізу приймається управлінське рішення щодо необхідності та термінів проведення перегляду норм. Треба нагадати, що техніка і технологія, організація праці і виробництва, кваліфікація робітників не залишаються незмінними. Вони вдосконалюються в міру розвитку виробництва, тому навіть технічно обгрунтовані норми старіють і перестають відображати дійсний рівень нормування.

За таких умов норми праці можуть відігравати і негативну роль. Досить сказати, що норми є своєрідним регулятором заробітної плати, а коли вони старіють, процент їх виконання зростає, хоч це не призводить до підвищення продуктивності праці. Аналогічна ситуація може створитись і тоді, коли норми праці будуть недостатньо напруженими; питома вага обгрунтованих норм може зростати, будуть зростати і рівні їх виконання, не забезпечуючи підвищення ефективності виробництва.

Організовуючи процес перегляду норм, орієнтуватись слід не на підвищення кваліфікації робітників та інтенсивності праці, а на терміни нововведень. Без будь-яких організаційно-технічних заходів норми повинні залишатися стабільними. Якраз управління переглядом норм у зв’язку з появою та введенням нової техніки і технології, організації праці забезпечує їх відповідність реальним умовам виробництва, підвищує ефективність капіталовкладень.