10.4 Управління трудомісткістю та якістю праці

Одним з основних факторів виробництва є праця, під якою розуміють доцільну діяльність людей щодо створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивідуума та суспільства в цілому. Розкриваючи зміст праці, слід зазначити, що це техніко-організаційні процеси, які формують доцільну діяльність людини, сукупність трудових функцій працівника, зумовлених технікою, технологією виробництва.

Результатом виробничої діяльності виступає продукт праці — споживна вартість, річ природи, пристосована до людських потреб.

Кожний процес праці, тобто процес взаємодії людини із знаряддями та предметами праці, здійснюється в часі, і тому основним мірилом його ефективності є витрачений час. Чим менше часу витрачається на створення продукту праці, тобто, чим менша трудомісткість цього процесу, тим праця є ефективнішою, продуктивнішою. Цим і формується проблема управління ефективністю використання трудових ресурсів, управління трудомісткістю виробництва. Ця проблема може бути представлена і рівнем використання робочого часу, і рівнем технічного нормування праці, рівнем її організації та дисципліни, рівнем якості праці.

Управління використанням робочого часу

Ефективне використання трудових ресурсів передбачає повне та раціональне використання робочого часу: усунення простоїв та непродуктивних витрат, рівномірне використання часу протягом певного періоду (року), усунення недовикористання робочого часу в зв’язку з плинністю робочих кадрів тощо.

Використання робочого часу найповніше проявляється в показниках структури календарного, табельного та максимально можливого фондів робочого часу.

Календарний фонд часу — це весь календарний час даного періоду, тобто це сума всіх видів явок і неявок працівників за даний період (незалежно від причини їх виникнення)

, (10.1)

де — відпрацьований час; — святкові та вихідні дні; — час чергових відпусток; — неявки з поважних причин; — втрати робочого часу.

Із наведених складових календарного фонду часу певних пояснень вимагають дві останні складові.

Неявки з поважних причин — це ті невиходи, що зумовлені відпустками у зв’язку з навчанням , відпустками по вагітності та пологами , хворобою та іншими неявками, які дозволені законом, наприклад, час виконання державних обов’язків

. (10.2)

Втрати робочого часу можуть виникати в зв’язку з невиходами за дозволом адміністрації , цілоденними простоями та прогулами

. (10.3)

Цілоденні простої — це час (дні, години), коли робітник вийшов на роботу, але фактично до роботи не приступив (незалежно від причин). Наприклад, робітник не працював цілу зміну в зв’язку з простоєм, що був викликаний зупинкою машин через відсутність енергії, сировини тощо.

Календарний фонд робочого часу визначається як добуток середньоспискової чисельності робітників на кількість календарних днів даного періоду. Календарний фонд можна виразити і в людино-годинах. Для цього календарний фонд часу в днях множать на середню тривалість робочого дня. Табельний (номінальний) фонд часу — це календарний час за мінусом загальносвяткових та вихідних днів

(10.4)

Розрахунок табельного фонду часу проводиться аналогічно вказаному вище.

Максимально можливий (явочний) фонд робочого часу — це календарний фонд часу за мінусом загальносвяткових, вихідних днів, днів чергових відпусток, неявок з поважних причин та втрат робочого часу

. (10.5)

Максимально можливий фонд робочого часу це той максимальний фонд часу, який можна використати в даному періоді. Цей час називають ще явочним часом.

Відпрацьований фонд робочого часу — це час (дні, години) роботи працівників незалежно від того, скільки годин і на яких роботах вони працювали. В практиці управління трудовими ресурсами його називають ще ефективним фондом часу.

До відпрацьованого часу відносять: час, фактично відпрацьований на даному підприємстві, включаючи і надурочну роботу та роботу у святкові та вихідні дні; час, відпрацьований за межами підприємства за нарядами та у відрядженнях; час простоїв за основним місцем роботи, коли робота виконувалась на інших ділянках та робочих місцях. Облік робочого часу в людино-днях показує кількість явок та неявок на роботу з виявленням причин неявок. За даними цього обліку можна встановити питомі ваги явок та неявок, а також цілоденних простоїв.

Використання робочого часу найповніше проявляється в показниках структури календарного, табельного (номінального) та максимально можливого (ефективного) фондів робочого часу.

При оцінках балансів фонду часу важливо визначити та охарактеризувати тенденції в структурних змінах складових частин балансів, рівень раціоналізації в зміні структури трудовитрат. Це і є одним з об’єктів управління використання робочого часу.

Для характеристики рівня використання робочого часу користуються системою показників — коефіцієнти використання часу, які доцільно задавати (планувати) кожному виробничому підрозділу.

Коефіцієнт використання календарного часу — визначається співвідношенням відпрацьованого робочого часу та календарного фонду часу у прийнятих одиницях вимірювання і характеризує рівень невикористаного часу на протязі аналізованого періоду

. (10.6)

Коефіцієнт використання табельного (номінального) часу характеризує рівень використання номінального часу і визначається відношенням відпрацьованого часу до мінімального часу

. (10.7)

Коефіцієнт використання максимально можливого часу характеризує використання максимально можливого фонду часу і визначається співвідношенням відпрацьованого часу та максимально можливого часу

. (10.8)

На практиці найчастіше використовують показники 10.6 та (10.7). Показник (10.8) використовується порівняно рідко.

Ефективність використання робочого часу можна визначити і за такою формулою:

, (10.9)

де — норма часу на одиницю продукції (робіт, послуг); — фактичний обсяг продукції (робіт, послуг) за даний період.

Рівень виконання нормованих завдань визначається за тією ж формулою, але до слід додати час планових простоїв, внутрізмінних втрат та додаткових робіт. Контроль такого показника слід здійснювати кожного місяця.

Специфічним показником, що характеризує рівень та ефективність використання часу, є коефіцієнт змінності, який показує рівномірність завантаження змін робітниками та тісно пов’язаний з показниками використання праці робітників, продуктивності праці та обсягу виробництва. Визначається даний коефіцієнт по окремих підрозділах підприємства та підприємству в цілому як співвідношення загальної кількості людино-днів, відпрацьованих в усі зміни, та кількості людино-днів, відпрацьованих в найбільшу зміну. Показник кількості людино-днів можна замінити показником кількості робітників

або , (10.10)

де — кількість людино-днів, відпрацьованих в найбільшу зміну; — кількість людино-днів, відпрацьованих за всі зміни; — загальна кількість робітників, зайнятих в усіх змінах; — чисельність робітників в найбільшу зміну.

Часто для підвищення якості аналізу та поліпшення процесу управління коефіцієнт змінності доповнюють коефіцієнтом використання змінного режиму, який визначають як відношення коефіцієнта змінності до кількості встановлених на підприємстві змін

, (10.11)

де — змінність роботи підприємства.

Слід зазначити, що при повному використанні змінного режиму ще не можна сказати, що повністю використані всі робочі місця. Справа в тому, що кількість робітників, які працювали в найбільшу зміну, може бути меншою від кількості робочих місць. Тому розглянуті вище показники варто доповнити коефіцієнтом безперервності.

Коефіцієнт безперервності визначається як відношення кількості відпрацьованих людино-днів (або чисельності зайнятих) в найбільшу за кількістю працюючих в зміну до кількості людино-днів, які могли б бути відпрацьовані при повному використанні робочих місць

, (10.12)

де — максимальна кількість людино-днів, яка могла б бути відпрацьована при повному використанні робочих місць в даній зміні.

Прийняті управлінські рішення щодо використання робочого часу будуть тим дієвішими, тим конкретнішими, чим точніше буде проведено оцінку використання робочого часу. Повнішу картину використання робочого часу дає баланс робочого часу в людино-годинах. В цьому балансі відображається час, що не використаний протягом зміни з вказівкою на причини. Це пояснюється просто: чим менша одиниця вимірювання, тим точніший облік.