Г. Методи управління виробничими запасами

Управління матеріальними ресурсами здійснюється загалом всіма підсистемами управління підприємством. Воно включає нормування та планування витрат цих ресурсів, визначення основних шляхів та організацію їх економії, створення системи обліку та стимулювання. При цьому найбільша робота припадає на працівників служби матеріально-технічного постачання та складського господарства. Саме вони повинні здійснювати оперативний контроль за станом виробничих запасів, що знаходяться в безперервному русі. В момент поступлення на склад кожної партії матеріалів виробничі запаси досягають максимуму, а потім поступово знижуються до певного мінімуму перед прибуттям нової партії за умови нормального та рівномірного їх використання.

За таких умов поточний запас при плановому та ритмічному поступленні на нормальному використанні матеріального ресурсу повністю заперечує безперервний процес постачання. При будь-яких відхиленнях в поставках матеріальних ресурсів виникає необхідність використання гарантійного запасу, хоч для забезпечення безперервності виробничого процесу воно є дуже небажаним. Зниження рівня нижче встановленого, нижче норм призводить до перебоїв в забезпеченні виробництва даними ресурсами, знижує продуктивність праці через простої, збільшує витрати матеріалів у зв’язку із різними замінами тощо.

Для того, щоб забезпечити безперебійне постачання та безперебійність процесу виробництва, і необхідний жорсткий контроль за станом запасів, що не допускав би ні зниження їх нижче встановлених норм, ні перевищення нормативного рівня.

В загальному вигляді оперативний контроль за виробничими запасами здійснюється за такою схемою:

, (9.64)

де — розрахунковий запас на дану дату місяця; — залишок (запас) даного виду ресурсу на початок місяця; — поступлення ресурсу за і-у добу; — порядковий номер доби в місяці (інтервалу поставки); — середньодобові витрати ресурсу (середньодобове споживання).

Залишок ресурсу на початок місяця визначається за даними бухгалтерського обліку, величина поступлення визначається на підставі прихідних банківських документів, а середньодобові витрати приймаються за даними відповідних технологічних служб.

Оперативний контроль та управління запасами передбачає регулярне співставлення фактичної величини запасів як загалом, так і з їх різновидами із встановленими нормами. При цьому слід дотримуватись таких обов’язкових вимог:

розмір запасу повинен бути достатнім для забезпечення безперервності виробничого процесу;

оскільки утворення запасів завжди означає певну іммобілізацію матеріальних ресурсів, його розмір повинен бути мінімальним;

утворення запасу та його зберігання потребує певних витрат, і тому управління запасами повинно сприяти їх мінімізації.

Залежно від конкретних умов виробничо-господарської діяльності підприємств та постачальницько-збутових баз використовують різні системи контролю за станом запасів та управління ними. Найбільш відомими та широко розповсюдженими системами регулювання та управління виробничими запасами є система з постійною періодичністю замовлення та система з постійним розміром замовлення.

1. Регулювання запасів в системі з постійною періодичністю замовлення. Дана система відома в літературі і на практиці і як система з фіксованим інтервалом поставки або система з фіксованим часом. Суть її полягає в тому, що підприємство-замовник має право змінювати величину разової поставки, тобто величину партії поставки при незмінному інтервалі поставки, його періодичності. Причиною зміни величини партії поставки можуть бути різні зміни умов виробництва, що виражається в зміні інтенсивності добового споживання. Керуючими елементами даної системи є максимальний рівень запасу та тривалість періоду замовлення. При цій системі всі замовлення незалежно від їх розмірів повторюються через рівні проміжки часу згідно з тривалістю заготовчого циклу, що забезпечує постійний рівень запасу.

Графічно цей варіант регулювання запасу можна зобразити так:

Рисунок 9.7 — Регулювання запасів в системі з постійною періодичністю замовлення

Розмір замовлення в цій системі дорівнює різниці між максимальним рівнем, до якого приводиться поповнення запасу, та фактичним його рівнем на момент перевірки. Всі інтервали між суміжними замовленнями (поставками) рівні — , а величина замовлень довільна: .

В основі регулювання запасів з постійною періодичністю поставок (спосіб зміни величини поставок) лежить визначення точки замовлення — ТЗ, що показує величину залишкового поточного запасу на момент замовлення — , при якій слід терміново замовити нову поставку. Ця точка визначається через період відставання — час від моменту замовлення до моменту одержання партії продукції за цим замовленням. Порядок визначення інтервалу відставання наведений при розрахунках гарантійних запасів.

Як видно із наведеної схеми, максимальний виробничий запас включає поточний та гарантійний запаси

. (9.65)

Мінімальний виробничий запас дорівнює гарантійному запасу

, (9.65)

а середній виробничий запас можна подати у вигляді

. (9.67)

В загальному вигляді величину партії поставки можна визначити

, (9.67)

де — залишкова величина поточного запасу на момент одержання (поставки) наступної партії,

або

. (9.69)

У випадках, коли передбаченого планом, , тоді

. (9.70)

У випадках, коли , то , і тоді

. (9.71)

Застосування даної системи регулювання запасів є ефективним при періодичних перевірках залишків, заздалегідь встановлених термінах поновлення замовлення та вимогах жорсткого регулювання запасів у зв’язку із високою вартістю матеріальних ресурсів.

Разом з цим даній системі притаманні деякі недоліки. Так, замовлення слід робити навіть тоді, коли потреба в даному виді матеріальних ресурсів незначна. Недоцільно використовувати її і при низькій вартості матеріалів та високих витратах, що пов’язані з їх заготовкою.

2. Регулювання запасів в системі з постійним розміром замовлення. Цю систему ще називають системою із фіксованою кількістю або релаксаційною системою. Суть її полягає в тому, що підприємство-замовник має право вимагати зміни частоти поставок при незмінній величині партії поставки. Цей варіант використовується в тих випадках, коли відправка матеріальних ресурсів проводиться у вигляді транзитної норми, величина якої є встановленою. Причиною зміни інтервалу поставки, як і в попередньому випадку, є заміна умов виробництва, що виражається в зміні інтенсивності добового споживання.

Регулювання запасів за цією системою передбачає визначення для кожної позиції матеріалів, крім норми запасу, ще двох розрахункових параметрів: максимального запасу та “точки замовлення”.

Графічно цей варіант регулювання запасу можна зобразити у такому вигляді (рис. 9.81):

Рисунок 9.8 — Регулювання запасів в системі з постійною періодичністю замовлення

Умовами (параметрами) даної системи є: постійна величина поставки та постійний інтервал відставання , а також змінні (непостійні) значення інтенсивності добового споживання та інтервали поставки .

Величину максимального запасу прирівнюють до розміру партії поставки, тобто вона повинна відповідати фактичній величині запасу на момент наступної поставки. Запас “точки замовлення” встановлюють відповідно до мінімально необхідного часу, що забезпечує поновлення планової наявності матеріалу. Розмір запасу в точці поступлення (ТП) є величиною фіксованою.

Оскільки величина партії поставки є незмінною, то при даному методі гарантійний запас на відміну від попереднього випадку залишається недоторканим (за відсутності зривів у поставках).

При використанні даного методу основна задача полягає у визначенні періоду поставки, який за своїм числовим значенням дорівнює періоду, при якому створений запас за встановленої інтенсивності добового споживання буде повністю використаний

, (9.72)

де — час споживання створеного запасу, діб.

В тих випадках, коли з якихось причин наступна поставка запізнюється, то з метою забезпечення нормальної роботи підприємства використовується частина гарантійного запасу і наступний інтервал поставки слід визначати, враховуючи цю обставину.

Тоді

, (9.73)

Даний метод доцільно використовувати при обмеженій номенклатурі використовуваних ресурсів. При багатономенклатурному асортименті матеріальних ресурсів значно погіршуються умови поіменного контролю запасів по всіх позиціях, і це ускладнює використання методу.

Кожна із розглянутих моделей регулювання запасів відповідає певним умовам заготовки та використання ресурсів. При цьому суть всіх організаційних моделей регулювання зводиться до співставлення фактичних запасів з їх нормативними величинами. Норма запасу може змінюватись при цілеспрямованому впливі на умови її формування. Зміна нормоутворюючих факторів потребує не тільки організаційного втручання, але й частішого використання економічних важелів. Тому головним в управлінні запасами є їх економічне регулювання, тобто цілеспрямований вплив на організаційні умови поставки, який би забезпечував оптимізацію матеріальних запасів.